Рішення № 38907643, 21.05.2014, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/6814/13-ц

Провадження № 2/524/36/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.05.2014 року Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області у складі:

головуючого - судді - Кривич Ж.О.,

при секретарі - Власовій М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири фіктивним,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири фіктивним. Уточнивши позовні вимоги (а.с. 186 - 193), позивач просив суд про наступне:

-причину пропуску строку на звернення до суду із даним позовом визнати поважною та поновити строк;

- доручення, складене 09 грудня 2003 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на його ім'я, і посвідчене приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим № 13053, - визнати удаваною угодою (недійсною) з моменту його складання та визнати укладеним (дійсним) укладений 09 грудня 2003 року між позивачем та ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, та визнати за ним право власності на це майно;

- визнати фіктивним, а за такого недійсним з моменту його укладення, - договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 12 лютого 2004 року між ОСОБА_1, діючим на підставі довіреності від імені ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим № 1080.

ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_6 суду пояснили, що у грудні 2003 року ОСОБА_1 придбав у відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 для своєї доньки. Договір купівлі-продажу за домовленістю з відповідачами був оформлений нотаріально посвідченим дорученням від 09.12.2003 року. Пізніше, 12.02.2004 року, ОСОБА_3 та він, як представник ОСОБА_2, на підставі цього доручення оформили спірну квартиру договором купівлі-продажу на його знайому ОСОБА_4, яка погодилася формально виступити як покупець, а у подальшому переоформити квартиру на його доньку. Укласти договір купівлі-продажу квартири він не міг через незгоду дружини та проблеми з податковою інспекцією.

18 травня 2007 року ОСОБА_4 на виконання їхніх домовленостей видала йому нотаріально посвідчену довіреність на розпорядження спірною квартирою. Позивач відповідно до наданих йому повноважень 02.11.2007 року переоформив квартиру на свою доньку ОСОБА_7.

ОСОБА_4, діючи під впливом свого співмешканця, 12.12.2007 року скасувала видану позивачу довіреність, а потім звернулася до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 01 квітня 2009 року її позов було задоволено і договір купівлі-продажу визнано недійсним. Таке рішення, як зрозумів ОСОБА_1, було прийняте, тому що він чесно заявив, що гроші за квартиру з дочки не отримував, і ОСОБА_4 не передавав, бо фактично квартира належала йому і він діяв у відповідності до їх усних домовленостей з ОСОБА_4

Пізніше ОСОБА_4 письмово зізналася, що вдатися до нечесної поведінки її примусив співмешканець ОСОБА_8, і насправді спірна квартира їй ніколи не належала. Позивач зазначав, що ОСОБА_4 ніяк не спростувала цей письмовий доказ (розписку), у квартирі ніколи не була зареєстрована і проживала тимчасово з його дозволу. Посилаючись на зазначені обставини та приписи статей 41. 47, 48, 58. 61. 62, 64, 203, 234 Цивільного кодексу УРСР (1963 року), ОСОБА_1 просив суд задовольнити його позов повністю.

ОСОБА_1 вважав, що про порушення його права на спірну квартиру він дізнався 09.09.2009 року, коли не зміг відстояти своїх прав у справі за позовом ОСОБА_4 до нього, і Верховний Суд України відхилив касаційну скаргу його доньки ОСОБА_7 на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 01.04.2009 року. Строк позовної давності просив поновити.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позов не визнали, про що надали до суду письмові заперечення (а.с. 131). ОСОБА_2 суду пояснив, що отримані грошові кошти від ОСОБА_1 відповідачі вважали такими, «які виручені ОСОБА_1 за продану ним квартиру відповідачів». Для цього вони надали йому відповідні повноваження довіреністю від 09.12.2003 року. У подальшому - 12.02.2004 року з участю ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_4, яка і була покупцем квартири.

ОСОБА_2 визнав, що гроші за продаж квартири їм передав 09.12.2003 року ОСОБА_1 і від ОСОБА_4 12.02.2004 року вони гроші не отримували, але вважав, що видане ним доручення від 09.12.2003 року не приховувало ніяких інших угод, і ніяких інших правовідносин між сторонами цивільної справи тоді не виникло.

Відповідач ОСОБА_4 проти позову заперечувала (письмові заперечення, а.с. 129-130), справу просила слухати без її участі, а провадження закрити, оскільки раніше судом розглянутий такий самий позов ОСОБА_1, і рішення набрало законної сили. Зазначені у позові ОСОБА_1 обставини назвала надуманими та перекрученими.

Представник третьої особи - приватного нотаріуса ОСОБА_5 - ОСОБА_9 вважав позовні вимоги ОСОБА_1 безпідставними. Також зазначав, що строк позовної давності для звернення в суд із таким позовом пропущений.

Суд, вислухавши пояснення сторін та дослідивши надані ними докази, встановив такі фактичні обставини справи.

09 грудня 2003 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 видали ОСОБА_1 нотаріально посвідчене доручення, яким уповноважили його продати, подарувати або обміняти належну їм квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 10).

У той же день відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 видали ОСОБА_1 розписку, належність якої їм вони визнають, про те, що отримали від ОСОБА_1 за продану квартиру 7 900 доларів США і претензій до покупця ОСОБА_1 не мають (а.с. 11).

12.02.2004 року між продавцями ОСОБА_2 і ОСОБА_3, від імені яких на підставі доручення від 19.12.2003 року діяв ОСОБА_1 та покупцем ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 вартістю 28 006 грн.

Договір зареєстровано в Кременчуцькому міжміському БТІ 16.03.2004 року.

18.05.2007 року власник квартири ОСОБА_4 уповноважила нотаріальною довіреністю ОСОБА_1 розпоряджатись (продати, обміняти, здати в оренду, тощо) належну їй зазначену квартиру, на умовах, які будуть визначатись ним самостійно, виходячи з розумної доцільності. Для цього надала представнику права, в тому числі і розписуватись за неї, підписувати договори купівлі-продажу чи міни (оренди, тощо), за ціною та на умовах, які представникові попередньо відомі і не потребують будь-якого з нею додаткового узгодження, а також отримувати належні їй кошти від відчуження квартири.

02.11.2007 року між ОСОБА_4, від імені якої діяв ОСОБА_1, та ОСОБА_7 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 за ціною 42 649 грн.

12.12.2007 року ОСОБА_4 скасувала доручення на ім'я ОСОБА_1 (а.с. 14).

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 01 квітня 2009 року було визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_7, застосована реституція шляхом повернення сторін договору купівлі-продажу в первісне положення. Рішення набрало законної сили.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 18 лютого 2013 року ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні його позову до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу спірної квартири від 12 лютого 2004 року, укладеного між продавцями ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з одного боку, та покупцем ОСОБА_4, з іншого боку, недійсним як удаваний правочин. Рішення суду набрало законної сили.

Згідно із ч. 3 ст. 61 ППК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, рішенням у цивільній справі № 2-698/12 від 18.02.2013 року, зокрема, суд встановив, що висновок місцевого суду про те, що фактичним покупцем квартири є ОСОБА_1, не відповідає вимогам матеріального і процесуального права. 12.02.2004 року ОСОБА_1 діяв як представник продавця ОСОБА_2 на підставі доручення від. 09.12.2003 року і як повірений не мав права укладати угоду відносно себе особисто (а.с. 50-53).

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позов не заперечили і пояснили, що по-іншому тлумачать зміст розписки від 09.12.2013 року - вони не продавали йому своєї квартири 09.12.2013 року, а надали йому повноваження знайти покупця і на власний розсуд продати, подарувати, обміняти спірну квартиру. Укладаючи договір з ОСОБА_4 12.02.2004 року, ОСОБА_1 діяв саме як представник одного з продавців квартири і в межах наданих йому повноважень.

За таких обставин вважати, що доручення від 09.12.2003 року є удаваною угодою, - немає.

Частиною 2 ст. 47 Цивільного кодексу УРСР (1963 року) було передбачено, що якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Доказів того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ухилялися від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу спірної квартири з позивачем немає, отже немає і законних підстав для визнання укладеним (дійсним) договору купівлі-продажу спірної квартири, який нібито був прихований під дорученням.

Вирішуючи спір в частині визнання фіктивним договору купівлі-продажу від 12.02.2004 року, суд виходив із положень ст. 234 Цивільного кодексу України про те, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

ОСОБА_4 зареєструвала спірну квартиру на своє ім'я в МБТІ, проживала в ній.

Розписка (без дати, а.с. 20), яка начебто належить ОСОБА_4 і у тексті якої вона пояснює, що відмовляється від спірної квартири, яка їй ніколи не належала, не є належним та достатнім доказом для висновку про те, що договір купівлі-продажу від 12.02.2004 року є фіктивним правочином.

Так, ОСОБА_4 не спростувала розписку, але й не підтвердила, що розписка належить їй, не повідомила суду, за яких обставин та чому її написала. Викладене у розписці не узгоджується із послідовними діями ОСОБА_4 на захист її права власності на спірну квартиру - 12.12.2007 року вона скасувала довіреність, у червні 2008 року звернулася до суду з вимогою визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, який від її імені ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_7 Даний позов ОСОБА_1 ОСОБА_4 також заперечує, що підтверджує відсутність підстав для висновку про те, що укладаючи оспорюваний правочин від 12.02.2004 року, сторони не мали наміру створити правові наслідки.

Керуючись ч. 2 ст. 47 Цивільного кодексу УРСР, ст. 234 Цивільного кодексу України, ст. ст.10, 11, 60, 131, 214-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу квартири фіктивним - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Полтавської області через Автозаводський районний суд м. Кременчука протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя