Ухвала суду № 38903809, 19.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" травня 2014 р. м. Київ К/800/29817/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Блажівської Н.Є. Кошіля В.В.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області Державної податкової службина постанову та ухвалуЛуганського окружного адміністративного суду від 19.03.2013 Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.05.2013у справі № 812/1686/13-аза позовомВідкритого акціонерного товариства «Сєвєродонецькпромбуд»доДержавної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області Державної податкової службипровизнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Сєвєродонецькпромбуд» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.04.2012 за № 0000662201, № 0000672201.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 19.03.2013, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.05.2013, позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що:

- відповідачем проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток, на додану вартість за період з 01.10.2010 по 31.12.2010 по взаємовідносинам з ТОВ «Лугстройсантехмонтаж», за результатами якої складено акт №226/22-01240858 від 12.04.2012;

- перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 363 396 грн., та пп.7.4.1 пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 290 717 грн.;

- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

1) №0000662201 від 24.04.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку па прибуток на 454 245 грн. (з яких: 363 396 грн. - основний платіж та 90 849 грн. - штрафні санкції);

2) №0000672201 від 24.04.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 363 396 грн. (з яких: 290 717 грн. - основний платіж та 72 679,25 грн. - штрафні санкції).

Позиція податкового органу полягає в тому, що позивачем протиправно сформовано дані податкового обліку з огляду на те, що актом перевірки контрагента позивача ТОВ «Лугпромстройсантехмонтаж» встановлено неможливість виконання останнім умов договорів, укладених з позивачем, що свідчить про їх нікчемність, а тому, в силу ст.216 ЦК України, вони не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю та підлягають виключенню з податкового обліку позивача.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що поданими позивачем доказами підтверджено фактичне виконання сторонами умов договорів, що свідчить про спрямованість укладених договорів на настання реальних правових наслідків та зв'язок придбаних позивачем товарів з його господарською діяльністю. Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком, з огляду на наступне.

Пунктами 5.1, 5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно пп. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (із змінами та доповненнями) передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ст.9 названого Закону).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент здійснення та відображення у бухгалтерському та податковому обліку позивача господарських операцій його контрагент був зареєстрований як суб'єкт господарювання, взятий податковим органом на облік як платник податків, в тому числі, податку на додану вартість.

Попередні судові інстанції дослідили подані позивачем докази правомірності формування сум валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, а саме первинні документи податкової звітності, та не виявили жодних порушень при їх складанні, що могли мати наслідки дефектності їх форми та змісту, втрати статусу первинного документа.

Крім того, судами встановлено фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, що підтверджується наявними у справі доказами, та не спростовано відповідачем.

Колегія судів погоджується з висновками попередніх інстанції щодо безпідставного визнання відповідачем укладених позивачем договорів нікчемними, з огляду на те, що податковим органом не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів.

Таким чином, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає правильним, не спростованим доводами касаційної скарги, висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши обставини фактичного здійснення господарських операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентами, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками здійснених господарських операцій.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області Державної податкової служби без задоволення.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 19.03.2013 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.05.2013 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді Н.Є. Блажівська

В.В. Кошіль