Ухвала суду № 38903507, 21.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

У Х В А Л А

"21" травня 2014 р. м. Київ К/9991/72898/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Сороки М.О.,Чумаченко Т.А.,Васильченко Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Павлоградської міської ради, виконавчого комітету Павлоградської міської ради про визнання рішень незаконними та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 2 квітня 2012 року і ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року,-

в с т а н о в и в:

У вересні 2010 року ОСОБА_4 звернулась до суду з вказаним позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила:

визнати неправомірними рішення Павлоградської міської ради № 1245-66/5 від 06.07.2010 та № 1316-70/5 від 14.09.2010 в частині дозволу на розміщення малих архітектурних форм по АДРЕСА_1;

зобов'язати Павлоградський міськвиконком прибрати незаконну торгівлю по АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, АДРЕСА_4, АДРЕСА_5, АДРЕСА_6.

Постановою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 2 квітня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить Вищий адміністративний суд України скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлено, що Павлоградською міською радою прийнято наступні спірні у цій справі рішення: № 1245-66/V від 06.07.2010 «Про попереднє погодження місця розташування малих архітектурних форм» та № 1316-70/ V від 14.09.2010 «Про розміщення малих архітектурних форм на АДРЕСА_1».

21.12.2010 Павлоградською міською радою прийнято рішення № 49-3/VI та № 51-3/VI, якими скасовані спірні рішення ради.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходили з наступного.

Відповідно до положень статей 6, 104 КАС України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Право на звернення до адміністративного суду з позовом відповідно до вказаної норми Закону є можливістю фізичних та юридичних осіб ініціювати судове провадження в адміністративній справі з метою судового захисту їх прав, свобод чи інтересів, порушених суб'єктом владних повноважень у сфері публічно - правових відносин.

Право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплене у статті 6 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий за хист. Адже для того, щоб було надано судовий захист, суд повинен встановити, що особа дійсно має право,свободу чи інтерес, про захист яких вона просить, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що на час звернення ОСОБА_4 до суду з цим позовом про визнання неправомірними рішення Павлоградської міської ради № 1245-66/5 від 06.07.2010 та № 1316-70/5 від 14.09.2010 в частині дозволу на розміщення малих архітектурних форм по АДРЕСА_1, вони були скасовані рішеннями № 49-3/VI та № 51-3/VI від 21.12.2010, що свідчить про відсутність спору у справі в цій частині, а відтак наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову в решті позовних вимог про зобов'язання Павлоградського міськвиконкому прибрати незаконну торгівлю по АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, АДРЕСА_4, АДРЕСА_5, АДРЕСА_6, суди виходили з того, що у відповідності до підпункту 2 пункту «б» статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо здійснення відповідно до законодавства контролю за належною експлуатацією та організацією обслуговування населення підприємствами житлово-комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, транспорту, зв'язку, за технічним станом, використанням та утриманням інших об'єктів нерухомого майна усіх форм власності, за належними, безпечними і здоровими умовами праці на цих підприємствах і об'єктах; прийняття рішень про скасування даного ними дозволу на експлуатацію об'єктів у разі порушення нормативно-правових актів з охорони праці, екологічних, санітарних правил, інших вимог законодавства.

Між тим, слід зазначити, що згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З огляду на положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною третьою статті 2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову у цій частині, оскільки заявлені позовні вимоги у цій справі є формою втручання у дискреційні повноваження міської ради.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України також погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій і доводи касаційної скарги його не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд,-

ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 2 квітня 2012 року і ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді: