Ухвала суду № 38903351, 24.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" квітня 2014 р. м. Київ К/800/30454/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А.,при секретарі Луцак А.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року

у справі № 2а-15715/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська кріпильна компанія"

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва

Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Київська кріпильна компанія» (надалі також - позивач, ТОВ «Київська кріпильна компанія») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби (надалі також - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22 липня 2011 року №0001222307/0, №0001232307 та від 3 жовтня 2011 року №0001592307/0.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2012 року у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Київська кріпильна компанія» - задоволено повністю. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2012 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 22 липня 2011 року №0001222307/0, №0001232307 та від 3 жовтня 2011 року №0001592307/0, винесені Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року та прийняти рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін, що беруть участь у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 22 липня 2011 року №00001222307/0 (збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 643 662,50 грн. (у тому числі за основним платежем - 1 314 930,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 328 732,50 грн.), №0001232307 (збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 3 190 701,25 грн. (у тому числі - за основним платежем - 2 758 497,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 432 402,25 грн.) та від 3 жовтня 2011 року №0001592307/0 (збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 85 941,25 грн.) стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 8 липня 2011 року №336/1-23-70-32303008, про порушення позивачем вимог пункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого занижено податок на прибуток у сумі 2 758 497,00 грн.; підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено суму ПДВ, яка включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (рядок 22.2 Декларації з ПДВ) за липень 2009 року у розмірі 34 377,00 грн. та завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 26 Декларації з ПДВ) у серпні 2009 року, а також заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду (рядок 27 Декларації з ПДВ) на загальну суму 1 314 930,00 грн.

Висновки відповідача про порушення позивачем наведених вище норм ґрунтуються на тому, що останнім внаслідок відображення в податковому обліку господарських операцій з ТОВ «Будперспектива - люкс» безпідставно віднесено суми до витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та до податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, оскільки правочини між ТОВ «Київська кріпильна компанія» та зазначеним суб'єктом господарювання не спричиняють реального настання правових наслідків.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що документи надані позивачем на підтвердження реальності господарських операцій, які складені ТОВ «Будперспектива - люкс» не можуть бути належними доказами реальності та товарності господарських відносин між зазначеним підприємством та позивачем, а фінансово - господарські взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Будперспектива - люкс» не носять реального характеру.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції зазначив, що факт реальності господарських операцій позивача з його контрагентом підтверджується належним чином оформленими первинними документами. При цьому, пославшись на положення пункту 89.6 статті 89 Податкового кодексу України, звернув увагу на безпідставність прийняття оскаржуваних рішень, зважаючи на те, що перевірка позивача проводилася на виконання постанови старшого слідчого без надання доказів існування рішення, що набрало законної сили, яким встановлено певне порушення податкового законодавства посадовими особами позивача.

Разом з тим, Вищий адміністративний суд України вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору та оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак, такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, згідно обставин встановлених судами попередніх інстанцій, перевірка позивача проводилася на виконання постанови старшого слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА у м. Києві Бабія О.В. від 20 травня 2011 року згідно з підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України

Підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час проведення перевірки відповідачем) визначено, що документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності отримання постанови суду (ухвали суду) про призначення перевірки або постанови органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

Відповідно до пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України, пункту 7 розділу IV наказу Державної податкової адміністрації України № 984 від 22 грудня 2010 року «Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 року за № 34/18772 (в редакції, чинній на момент прийняття податкових повідомлень-рішень) у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Пунктом 58.4 статті 58 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент винесення податкових повідомлень-рішень) встановлено, що у разі коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, прийнято обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або прийнято рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом. Складання та надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення за податковими зобов'язаннями платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, забороняється до набрання законної сили рішенням суду у справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Тобто, з аналізу наведених норм законодавства, чинного на момент прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень, слідує, що матеріали перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку, а статус таких матеріалів перевірки та висновків державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність, при цьому орган державної податкової служби визначає суми грошових зобов'язань, але податкове повідомлення-рішення не приймає до набрання законної сили обвинувальним вироком, прийнятим судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, або рішенням про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Наведеному вище суд першої інстанції не надав оцінки.

Суд апеляційної інстанції, не вживши належних засобів щодо офіційного зсування всіх обставин, що мають значення для вирішення спору, зазначив, що відповідачем не надано доказів існування такого, що набрало законної сили, рішення суду, яким встановлено певне порушення податкового законодавства посадовими особами позивача.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обов'язок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобов'язання.

Водночас судам варто враховувати при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

При цьому, суди попередніх інстанцій не дотрималися наведеного принципу та на підставі належних та допустимих доказів не перевірили факту існування та набрання законної сили обвинувальним вироком, прийнятим судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, або рішенням про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин набрання законної сили обвинувальним вироком, прийнятим судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, або рішенням про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами суди повинні витребувати у податкового органу, платника податків, органу, що здійснював розслідування кримінальної справи, чи інших органів державної влади належні докази, які можуть підтвердити або спростувати існування обвинувального вироку, прийнятого судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, або рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами та набрання вказаними рішеннями законної сили. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх важливих обставин справи, що призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2013 року та постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 серпня 2012 року скасувати.

Справу № 2а-15715/11/2670 направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко