Ухвала суду № 38903299, 13.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" травня 2014 р. м. Київ К/800/42269/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. Титенко М. П. Лісовський А. В., Рубан Л. П. Харченко С. В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуМиронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області на постанову та ухвалуКиївського окружного адміністративного суду від 21.05.2013 року Київського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2013 рокуу справі№ 2а-5569/12/1070за позовомПублічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»доМиронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової службипровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21.05.2013 року у справі № 2а-5569/12/1070, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2013 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 07.11.2012 року № 0001232301 та № 0001242301.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального права, зокрема, ст. ст. 134, 138, 139, 185, 186, 187, 188, 200 Податкового кодексу України, ст. ст. 215, 216, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає їх розгляду по суті.

З наданих відповідачем документів вбачається, що в силу ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України, останній підлягає заміні правонаступником Миронівською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної виїзної позапланової перевірки ПАТ «Миронівський ЗВКК» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Фірма «Агропроменерго ЛТД» за період з 01.01.2012 року по 31.08.2012 року, складено акт № 179/22-011/00951770 від 26.10.2012 року, яким зафіксовано порушення вимог ст. ст. 134, 138, 139, 185, 186, 188, 200, 201 Податкового кодексу України у зв'язку з віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту витрат з оплати товару за договором, укладеним з ТОВ «Фірма «Агропроменерго ЛТД».

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0001232301 від 07.11.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання із сплати податку на прибуток на 6 499 983,00 грн., в тому числі 4 333 322,00 грн. за основним платежем та 2 166 661,00 грн. за штрафними санкціями, та № 0001242301 від 07.11.2012 року, яким підприємству зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 4 855 987 грн., в тому числі 3 237 325 грн. за основним платежем та 1 618 662 грн. за штрафними санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної виходили з того, що реальність спірних господарських операцій підтверджується матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з висновком про задоволення позову, враховуючи наступне.

Згідно із п. 138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

За змістом підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України).

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно із п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України).

Згідно із ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки орган державної податкової служби виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною органом державної податкової служби за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судам першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій по виконанню договору поставки від 03.02.2012 року № 2087/М та додаткової угоди № 1 від 20.02.2012 року, укладених ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» та ТОВ фірма «Агропроменерго» ЛТД», підтверджується первинними документами, зокрема, податковими та видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами звірки, банківськими виписками, накладними на відпуск зерна в переробку, які свідчать про використання отриманого товару у господарській діяльності ПАТ «Миронівський ЗВКК».

Розрахунки між позивачем та ТОВ фірма «Агропроменерго» ЛТД» за поставлений товар проводились в безготівковій формі, що підтверджується наявним у матеріалах справи реєстром документів, проведеного по системі «Клієнт-Банк» у період з 01 березня по 11 квітня 2012 року.

Оскільки виробничих потужностей для одночасного прийняття та зберігання зернових та олійних культур у значних обсягах у позивача не достатньо, 08.07.2011 року з метою сушки, очистки, зберігання та відвантаження зернових та олійних культур врожаю 2011 року між ПАТ «Оріль-Лідер» та ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» був укладений договір № 1523-Г від 08.07.2011 про надання послуг.

Крім цього, позивачем надано документи, які посвідчують якість закупленого позивачем у ТОВ фірма «Агропроменерго» ЛТД» (поставленого через ПАТ «Оріль-Лідер») соняшника, а саме: сертифікат відповідності послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки та посвідчення про якість зерна № 000287, № 000289, № 000291, № 000293, № 000295, № 000296, № 000299, № 000300, № 003711-003712, № 003715, № 003718 та № 003719.

Податкові накладні, виписані контрагентом позивача, відповідають вимогам ст. 201 Податкового кодексу України та наказу ДПА України від 21.12.2010 року № 969 «Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 року за № 1401/18696 та включені до Єдиного реєстру податкових накладних, про що свідчать наявні у матеріалах справи квитанції.

Судом першої інстанції встановлено, що з метою транспортування придбаної у ТОВ фірма «Агропроменерго» ЛТД» продукції від ПАТ «Оріль-Лідер» на елеватор ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів», позивач уклав із перевізниками (виконавцями) ряд договорів про перевезення вантажів, а саме: із ТОВ «Катерипільський елеватор» договір від 02.02.2011 року № 1289-Г, ФОП ОСОБА_8 від 18.02.2011 року № 159, ТОВ «Велес-Авто» від 01.02.2011 року № 113/577/01, ФОП ОСОБА_9, ТОВ «Транс-Сервіс-1» від 01.01.2012 року № 010111-1І.

На виконання зазначених договорів, зазначеними суб'єктами господарювання було здійснено перевезення товару (соняшника) від ПАТ «Оріль-Лідер» на елеватор позивача, що підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними, актами виконаних робіт; звітами про рух автотранспорту (реєстрами перевезень).

Оплата послуг з перевезення товару підтверджується реєстром документів, проведених по системі «Клієнт-Банк» та актами звірки.

Поставлений на адресу позивача товар (соняшник) був перероблений на його елеваторах, що підтверджується накладними на відпуск позивачем зерна в переробку та виробничим звітом по переробці соняшника.

Враховуючи, що судами встановлено документальне підтвердження факту поставки товару на користь позивача, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності, а право на включення до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у складі вартості товару, посвідчується належним чином оформленими податковими накладними, а відповідачем в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не доведено обґрунтованості висновку акта перевірки, що стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів погодждується з висновком судів про задоволення позовних вимог.

Доводи касаційної скарги щодо безпідставності формування податкового кредиту та валових витрат позивачем через відсутність фактичного виконання договору із спірними контрагентом, викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Замінити відповідача правонаступником Миронівською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Київській області.

Касаційну скаргу Миронівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 21.05.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.07.2013 року у справі № 2а-5569/12/1070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак