Ухвала суду № 38903282, 12.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2014 року м. Київ К/800/56048/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22.06.2012 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2013 року

у справі №2а/1570/10656/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алвас»

до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області

за участю Ізмаїльської міжрайонної прокуратури Одеської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Алвас» звернулось до суду з адміністративним позовом до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 22.06.2012 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2013 року, адміністративний позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області №0000842302 від 07 вересня 2011 року.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій та додає клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку декларацій з податку на додану вартість ТОВ «Алвас» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість в частині відображення фінансово-господарських операцій з ТОВ «Авитек Груп ЛТД» за травень (в т.ч. по податковим накладним травня, квітня 2011 року), червень 2011 року (по податковим накладним травня 2011 року), за результатами якої складено акт від 31.08.2011 року №22302302/23856703.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.186.1 ст.186, п.п.198.3, 198.6 ст.198, п.200.2 ст.200, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого ним занижено податок на додану вартість на загальну суму 1035185 грн., у тому числі за травень 2011 року на 870937 грн., за червень 2011 року - 164248 грн.

На підставі акту перевірки 07.09.2011 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000842302, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання за основним платежем у розмірі 1035185 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо необґрунтованості вказаного висновку податкового органу і як наслідок неправомірного прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу п. 186.1 ст. 186 Податкового кодексу України місцем постачання товарів є: а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах «б» і «в» цього пункту); б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Пунктами 201.1, п. 201.6, п. 201.7, п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата та видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно із абз. 1, 2 п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 201.11статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Авитек Груп ЛТД» укладено договір поставки нафтопродуктів від 01.03.2011 року, згідно якого ТОВ «Авитек Груп ЛТД» зобов'язується передати, а ТОВ «Алвас» прийняти та оплатити нафтопродукти на базисі поставки, у кількості, асортименті, по цінам та строкам поставки згідно з умовами договору.

На підтвердження виконання договірних взаємовідносин, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за товар, контрагентом виписані позивачу податкові накладні.

Реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується також копією договору, видатковими накладними, податковими накладними, виписками по рахунку позивача, реєстрами платіжних документів по рахунку позивача.

Крім того, в обґрунтування дійсності фінансово-господарських операцій з ТОВ «Авитек Груп ЛТД» позивачем надано копії: свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів; договорів позички транспортних засобів; свідоцтв про допущення транспортних засобів до перевезення визначених небезпечних вантажів; узгодження маршруту дорожнього перевезення небезпечного вантажу; журналу реєстрації довіреностей.

Наявність у позивача місця для зберігання та для використання товару підтверджується довідкою про наявність на балансі резервуарів, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, торгові патенти на здійснення підприємницької діяльності у сферах роздрібної торгівлі паливно-мастильними матеріалами.

Судами попередніх інстанцій досліджено відповідні документи та встановлено, що вони не дають підстав для сумніву щодо реальності здійснення вищенаведених операцій або висновку про їх нездійснення.

Висновок податкового органу про відсутність реальних господарських операцій між позивачем та ТОВ «Авитек Груп ЛТД» ґрунтується виключно на висновках акту перевірки останнього з його контрагентами.

Однак у даному акті перевірки предметом дослідження не були безпосередньо господарські операції між позивачем та даним контрагентом, його висновки не підтверджені доказами щодо нереальності господарських операцій позивача.

Суд касаційної інстанції зазначає про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагента позивача, а саме відносно посадових осіб цього суб'єкта господарювання, який би набрав законної сили, податковим органом не надано.

На момент вчинення господарської операції контрагент позивача був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Посилання податкового органу на безтоварність господарської операції між позивачем та ТОВ «Авитек Груп ЛТД» у зв'язку із оформленням товарно-транспортних накладних з порушенням вимог законодавства, є необґрунтованим, оскільки наявність помилок в оформленні окремих документів первинного обліку не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Оскільки в недодержання ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення, колегія суддів вважає вірним висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, що постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права та підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22.06.2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.10.2013 року у справі №2а/1570/10656/2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук