Ухвала суду № 38903272, 12.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" травня 2014 р. м. Київ К/800/53072/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2013 року

у справі №1570/7435/2012

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Планета»

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Планета» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24.01.2013 року у справі № 1570/7435/2012 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2013 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24.01.2013 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Приморському районі м.Одеси від 04.10.2012 року №0001462240, яким ТОВ «Планета» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 50 713 грн. та №0001472240, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 40 570 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить його скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції.

Згідно положень пункту 1 частини першої ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Відповідачем проведено перевірку ТзОВ «Планета» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ПП «Одеська будівельна компанія», їх реальності та повноти відображення в обліку за період серпень, жовтень, листопад 2010 року, за результатами якої складено акт від 20.09.2012 року №5565/22-4/20928397.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9. п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 40570 грн. за 3-й квартал 2010 року - на 29264 грн., за 4-й квартал 2010 року - на 11306 грн.; - п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 32 456 грн. за серпень, жовтень, листопад 2010 року.

На підставі акту перевірки 04.10.2012 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: №0001462240, яким ТОВ «ПЛАНЕТА» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 50 713 грн. (40570 грн. за основним платежем та 10143 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) та №0001472240, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 40 570 грн. (32456 грн. за основним платежем, 8114 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про непідтвердження реальності здійснення господарської операції позивача по взаємовідносинах із його контрагентом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку щодо правомірного прийняття податковим органом податкових повідомлень-рішень.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що прийняті податкові повідомлення-рішення є протиправними, у зв'язку з відсутністю порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Згідно із п.5.1 статті 5 Закону України Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовими витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 цього ж Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку.

Статтею 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно із пп. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Абзацом другим пп. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з пп. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування витрат та податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Судами встановлено, що 05.04.2010 року між ТОВ «СТІКОН» та позивачем був укладений договір субпідряду на виконання робіт по монтажу електропроводки та електрообладнання на будівельних об'єктах ТОВ «СТІКОН».

В подальшому, між ТОВ «Планета» та ПП «Одеська будівельна компанія» було укладено договір від 21.07.2010 року на виконання робіт по монтажу електропроводки та електрообладнання.

Виконання даних господарських операцій підтверджується, зокрема, договорами податковими накладними, видатковими накладними, актами форми №КБ-2в і №КБ-3 прийняття робіт та довідками про їх вартість, платіжними дорученнями, журналом реєстрації довіреностей.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що факт реального здійснення позивачем усіх спірних підрядних робіт для основного замовника - Товариства «СТІКОН» підтверджується податковими накладними, договірною ціною, довідками про вартість виконаних будівельних робіт, актами виконаних робіт, локальними кошторисами, довіреностями та банківськими платіжними дорученнями.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент видачі податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що твердження представника відповідача щодо фіктивності ПП «Одеська будівельна компанія» позивачем в судовому засіданні не спростоване.

З цього приводу суд касаційної інстанції зазначає, що звільнення від доказування в адміністративному судочинстві відповідно до положень статті 72 КАС України можливе лише на підставі вироку суду в кримінальній справі або постанови суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, стосовно питань, чи мало місце діяння та чи вчинено воно особою, щодо якої ухвалено вирок або постанову суду.

Доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагентів позивача, а саме відносно посадових осіб цих суб'єктів господарювання, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, податковим органом не надано.

Крім того, податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Судом апеляційної інстанції, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням висновку економічного дослідження експерта ТОВ «Інститут судових експертиз», зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу норми частини 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень. Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що реальність господарських операцій позивача з його контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, які відповідають вимогам законодавства.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судом апеляційної інстанції ухвалене законне і обґрунтоване рішення, яке постановлене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2013 року у справі №1570/7435/2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук