Ухвала суду № 38903268, 12.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2014 року м. Київ К/800/53135/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 23.07.2013 року

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 року

у справі № 822/2841/13-а

за позовом Приватного підприємства «Вектор-М»

до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Приватне підприємство «Вектор-М» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 23.07.2013 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 20.06.2013 року №0000432203/1517, №0000442203/1516.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Вектор-М» з питань достовірності нарахування різниці між сумою податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.07.2012 року по 31.12.2012 року відповідачем складено акт №2521/22-3/31792293 від 17.06.2013 року, яким встановлено порушення позивачем п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2, п.200.3 ст.200, п.201.1 ст.201 ПК України.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.06.2013 року: №0000432203/1517, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ за основним платежем - 228291 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями - 114146 грн.; - №0000442203/1516, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 194596 грн.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу про непідтвердження реальності здійснення господарських операцій позивача по взаємовідносинах із його контрагентами.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку щодо необґрунтованості вказаних висновків податкового органу і як наслідок неправомірного прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Абзацом другим п. 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 ст. 201 ПК України).

Пунктами 200.1 - 200.4 ст.200 ПК України визначено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи у періоді, що перевірявся, позивач мав правовідносини з TOB «БК Підземшляхбуд» і TOB «Престиж Строй» на підставі договорів підряду.

Виконання даних господарських операцій підтверджується зокрема, податковими накладними, актами приймання виконаних будівельних робіт, реєстрами отриманих податкових накладних, зведеними документами бухгалтерського обліку, у яких відображені операції із цими контрагентами, довідками, платіжними дорученнями.

Висновок відповідача щодо нереального характеру господарських операцій між позивачем та його контрагентами сформовано на підставі висновків актів «Про неможливість проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Таурус 11» з питань достовірності нарахування різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту по податку на додану вартість за травень-серпень 2012 року», «Про неможливість проведення перевірки ТОВ «Будівельна компанія «Підземшляхбуд».

Колегія суддів в даному випадку зазначає про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від знаходження його за юридичною адресою, фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Податковою інспекцією не наведено переконливих доводів та не подано доказів, які безспірно б підтверджували недобросовісність саме позивача як платника податків.

Оскільки в недодержання ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення, колегія суддів вважає правильними судові рішення першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому Головного управління Міндоходів у Хмельницькій області відхилити.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 23.07.2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 року у справі № 822/2841/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук