Ухвала суду № 38903264, 12.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2014 року м. Київ К/800/52949/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22.05.2013 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2013 року

у справі № 808/3378/13-а

за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями в формі закритого акціонерного товариства «Запорізький залізорудний комбінат»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Підприємство з іноземними інвестиціями в формі закритого акціонерного товариства «Запорізький залізорудний комбінат» звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 22.05.2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2013 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великим платниками податків у м.Запоріжжі Державної податкової служби форми «Р» №0000620024 від 13.03.2013 та №0000630024 від 13.03.2013.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами скаржника не погоджується, просить залишити в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної документальної виїзної перевірки Підприємства з іноземними інвестиціями у формі закритого акціонерного товариства «Запорізький залізорудний комбінат» з питання підтвердження господарських взаємовідносин з ПП «Україна Ойл» за період поставки червень - грудень 2010, з ТОВ «Мавікс» за період поставки листопад - грудень 2010 року, відповідачем складено акт №86/24-0/00191218 від 21.02.2013, яким встановлено порушення:

- п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за період з 01.04.2010 року по 31.12.2011 року у сумі 310 491 грн., у тому числі по періодам: за півріччя 2010 року у сумі 37 834 грн.; за 3 квартали 2010 року у сумі 189 940 грн.; за 2010 рік у сумі 288 608 грн.; за 1 квартал 2011 року у сумі 18 096 грн.; за 2 квартал 2011 року у сумі 3 253 грн.; за 2 та 4 квартали 2011 року у сумі 3 787 грн.

- п. 1.7 ст. 1, п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4, п.п. - 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 8 «Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних», затвердженого наказом ДПА України від 30.06.2005 №244, зареєстрованого в Мінюсті України 18.07.2005 року №770/11050, п. 5.7 «Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість», затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року у редакції наказу від 15.06.2005 року №213, зареєстрованого в Мінюсті України 30.06.2005 №702/10982, ЗАТ «Запорізький залізорудний комбінат» занижено податок на додану вартість на загальну суму 269 716 грн., у тому числі по періодам: червень 2010 року - 40 108 грн.; липень 2010 року - 40 139 грн.; серпень 2010 року - 57 456 грн.; вересень 2010 року - 39 643 грн.; жовтень 2010 року - 47 089 грн.; грудень 2010 року - 45 281 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: - №0000630024, яким ЗАТ «Запорізький залізорудний комбінат» визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 337 145 грн., в тому числі 269 716 грн. основний платіж, 67 429 грн. штрафних (фінансових) санкцій; - №0000620024, яким ЗАТ «Запорізький залізорудний комбінат» було визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 382 644 грн., в тому числі 310 491 грн. основний платіж, 72 153 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку щодо необґрунтованості вказаних висновків податкового органу і як наслідок неправомірного прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до пп.7.5.1 п.7.5. ст.7 даного Закону вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп.7.2.3 п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є звітним і одночасно розрахунковим документом.

Згідно із пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками певні реквізити, у т. ч. ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими податковими накладними та іншими документами, передбаченими вищезазначеним підпунктом, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену відповідними документами.

При цьому підпунктом 7.2.4. Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Реєстрація особи платником податку на додану вартість діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадках, передбачених п. 9.8 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із п. 5.2 пп. ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

У відповідності до п. 5.11 ст. 5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

При цьому, пунктом 5.3.9 пункту 5.3 ст. 5 цього Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПК України).

Згідно зі ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

При цьому для формування витрат та податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи у періоді, що перевірявся, позивач мав правовідносини з ПП «Україна Ойл» на підставі договору поставки паливно-мастильних матеріалів.

Виконання даних господарських операцій підтверджується, зокрема, договором поставки, податковими накладними, видатковими накладними, рахунками-фактурами, платіжними дорученнями.

Правомірність віднесення сплачених за придбаний у контрагента товар коштів до витрат підтверджується наданими позивачем товарно-транспортними накладними, податковими накладними, прибутковими та видатковими ордерами, накопичувальними відомостями руху матеріальних ресурсів по прибуткам та видаткам, протоколами вхідного контролю товару, актами списання, роздаточними відомостями, накладними-вимогами на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, які підтверджують використання товару, придбаного у ПП «Україна Ойл» у власній господарській діяльності.

При цьому рух товару та реальність здійснення господарських операцій за договором поставки підтверджується журналом реєстрації довіреностей та маршрутами дорожнього перевезення небезпечного вантажу.

В матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

Щодо наявності недоліків у товарно-транспортних накладних, то дана обставина не може свідчити про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

З приводу посилання податкового органу на акт про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Україна Ойл», суд у даному випадку зазначає про персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Крім того, податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Оскільки в недодержання ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень, колегія суддів вважає правильними судові рішення першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів відхилити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22.05.2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2013 року у справі № 808/3378/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук