Ухвала суду № 38903244, 12.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2014 року м. Київ К/800/54095/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.07.2013 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2013 року

у справі № 814/2986/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Суднобудівний завод «Лиман»

до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Публічне акціонерне товариство «Суднобудівний завод «Лиман» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.07.2013 року у справі № 814/2986/13-а, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2013 року, позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 30.05.2013 року № 0002851504.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Запереченнях на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування позивачем від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за лютий 2013 року, відповідачем складено акт від 20.05.2013 року № 1421/15-419/01373890, яким встановлено порушення п. 200.1, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, завищено заявлену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за січень 2013 року у розмірі 45 989, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.05.2013 року № 0002851504, у зв'язку з чим відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 45 989, 00 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку щодо неправомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно до п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З наведених положень випливає, що чинне податкове законодавство встановлює дві альтернативні передумови для нарахування сум податкового кредиту і подальшого бюджетного відшкодування.

Згідно із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом не встановлено порушень при відображенні позивачем сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, не встановлено визначення сум не підтверджених податковими накладними, та не заперечується факт оплати позивачем постачальнику відповідних сум за товари (послуги) в повному обсязі.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що посилання податкового органу стосовно виникнення у підприємства права на відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість лише після фактичного отримання позивачем товарів (послуги) від постачальника є безпідставним, оскільки визначальною та достатньою обставиною, яка надає підприємству право отримання бюджетного відшкодування є факт сплати коштів за отримані товари (послуги), а також, відповідно, сплати податку на додану вартість у вартості отриманих товарів.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку щодо протиправного прийняття податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено законні і обґрунтовані рішення, що постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права та підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області відхилити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.07.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2013 року у справі № 814/2986/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук