Ухвала суду № 38903237, 14.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" травня 2014 р. м. Київ К/800/63007/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Карпова С.Б.,

відповідача - Коваленка А.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Індустрія олив" (далі - Товариство) та державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013

у справі № 826/7721/13-а

за позовом Товариства

до ДПІ

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення:

від 13.02.2013 № 0000632260, за яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 120 546 грн. (у тому числі 114 405 грн. за основним платежем та 6141 грн. за штрафними санкціями);

від 18.05.2013 № 0001472260 про донарахування Товариству грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 3 149 грн. (у тому числі 2588 грн. за основним платежем та 561 грн. за штрафними санкціями).

Постановою названого суду від 28.08.2013 у позові відмовлено з тих мотивів, що позивачем було незаконно сформовано дані податкового обліку за фіктивними операціями, які не супроводжувалися дійсним рухом активів.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено частково; податкове повідомлення-рішення від 13.02.2013 № 0000622260 скасовано в частині збільшення позивачеві грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 3149 грн. (у тому числі 2588 грн. за основним платежем та 2588 грн. за штрафними санкціями); податкове повідомлення-рішення від 13.02.2013 № 0000632260 скасовано у повному обсязі; в решті позову відмовлено.

Посилаючись на невідповідність окремих висновків судів вимогам чинного законодавства, дійсним обставинам справи та наявним у ній доказам, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить частково скасувати оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій та повністю задовольнити позовні вимоги. При цьому скаржник зазначає, що судами не надано належної правової оцінки первинним документам, складенням яких оформлювалися операції з поставки послуг зберігання в рамках господарських правовідносин з фермерським господарством «Мир» (далі - ФГ «Мир»).

ДПІ також скористалася правом на касаційне оскарження рішень у справі та подала касаційну скаргу, в якій просить повністю відмовити у позові Товариства, скасувавши оскаржувані судові акти у відповідних частинах. На обґрунтування касаційних вимог відповідач посилається на установлені під час податкової перевірки обставини, які є належним свідченням формування позивачем витрат та податкового кредиту на підставі фіктивного документообігу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційних скарг, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для їх задоволення з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 11.06.2010 по 30.09.2012, оформлену актом від 28.01.2013 № 324/22-621-37144050.

За наслідками цієї перевірки з урахуванням результатів процедури адміністративного оскарження податковим органом було донараховано оспорювані суми податкових зобов'язань з ПДВ та з податку на прибуток.

Підставою для цих донарахувань став висновок податкового органу про незаконне формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за операціями з придбання товарів та послуг у рамках фінансово-господарських правовідносин ФГ «Мир», товариством з обмеженою відповідальністю «МК-Брок Груп», товариством з обмеженою відповідальністю «Євробізнес Консалт», товариством з обмеженою відповідальністю «Трансавтолюкс» з огляду на їх фіктивний характер.

Так, за твердженням ДПІ, правовідносини між цими суб'єктами господарювання опосередковані штучним створенням документообігу з метою отримання податкової економії без реального руху активів.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який визначав правила формування податкового кредиту до 31.12.2010) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Аналогічні правила формування податкового кредиту передбачені й у Податковому кодексі України.

Так, відповідно до пункту 198.1 статті 198 названого Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу вимог пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

До 31.03.2011 порядок формування валових витрат був врегульований статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 названого Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Вимоги щодо належного документального оформлення господарської операції установлені й підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

При цьому податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

У справі, що переглядається, суди, встановили, що первинні документи, які складалися при виконанні операцій з поставки позивачеві послуг зі зберігання нафтопродуктів на підставі договору від 01.03.2011 № 05/03-11, укладеного з ФГ «Мир», не відповідають наведеним вимогам. Так, за наслідками дослідження поданих позивачем актів приймання-передачі суди обох попередніх інстанцій дійшли висновку про неможливість встановити осіб, відповідальних за виконання розглядуваних господарських операцій, змісту та обсягу цих операцій. Виконання цих операцій не відповідає основному виду діяльності названого постачальника (вирощування сільськогосподарських культур); позивачем також не було представлено і податкових накладних, складених у процесі виконання цих операцій.

Зазначені факти є за своїм процесуальним змістом обставинами, встановленими судами попередніх інстанцій, переоцінка яких не входить до компетенції касаційного суду.

А відтак з огляду на установлену судами непідтвердженість виконання зазначених операцій необхідними первинними документами слід погодитися з висновком судів про незаконність відображення цих операцій у податковому обліку Товариства.

У той же час суди дійшли різних висновків по епізодам щодо реальності господарських операцій з придбання Товариством митно-брокерських, транспортних та експедиційних послуг у товариства з обмеженою відповідальністю «МК-Брок Груп», товариства з обмеженою відповідальністю «Євробізнес Консалт» та товариства з обмеженою відповідальністю «Трансавтолюкс».

Так, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції підтримав правову позицію податкового органу по справі відносно того, що відсутність у названих постачальників основних фондів, транспортних засобів, майна та персоналу для здійснення господарської діяльності, розбіжності між задекларованими ними податковими зобов'язаннями та сформованим Товариством податковим кредитом, неможливість провести зустрічні перевірки цих постачальників свідчить про фіктивний характер їх діяльності та є свідченням імітації виконання поставок за допомогою штучно створеного пакету документів.

Втім апеляційний суд належним чином спростував зазначений висновок суду першої інстанції, пославшись на те, що виконання зазначених операцій оформлено необхідними документами (податковими накладними, рахунками-фактурами, виписками з банківського рахунку, актами здачі-прийняття виконаних робіт, вантажними митними деклараціями тощо); вказані документи містять необхідну для цілей оподаткування інформацію про зазначені господарські операції та їх учасників.

Доводи податкового органу, якими він мотивує правомірність оспорюваних донарахувань, не можуть бути розцінені як свідчення недостовірності відомостей у зазначених первинних документах.

Так, вищевикладені положення податкового законодавства не дають підстави для висновку про те, що формування даних податкового обліку платника залежить від результатів перевірок інших платників, від дотримання ними податкової дисципліни.

Податкове законодавство не пов'язує право платника на валові витрати та податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальниками податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

Твердження ДПІ про відсутність у постачальників трудових ресурсів та матеріально-технічної бази також не є свідченням необґрунтованості податкової вигоди платника, позаяк чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит та на валові витрати з наявністю персоналу та основних фондів у постачальника. Більш того, цивільне законодавства передбачає послуги з надання персоналу та з оренди основних засобів.

З урахуванням викладеного слід погодитися з висновком апеляційного суду про обґрунтованість позовних вимог у відповідній частині.

Оскільки висновки апеляційного суду відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваної постанови апеляційного адміністративних суду зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Індустрія олив" та державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013 у справі № 826/7721/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько