Ухвала суду № 38903219, 05.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" травня 2014 р. м. Київ К/800/54389/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого -Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Моторного О.А., Рибченка А.О., при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дельта-Інвест»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2013 року

у справі №826/7149/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дельта-Інвест»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дельта-Інвест» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 25.06.2013 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби від 25.12.2012 року № 0011372290.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2013 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.06.2013 року скасовано, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить його скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу підтримала та просила її задовольнити. Представник позивача проти касаційної скарги заперечувала та просила у її задоволенні відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Торговий дім «Дельта-Інвест» з питань дотримання вимого податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період 01.04.2011 року по 30.09.2012 року, за результатами якої складено акт від 03.12.2012 року №2043/22-90/33886393.

З урахуванням результатів розгляду заперечень до акта перевірки, поданих позивачем, податковим органом встановлено порушення ТОВ «Торговий дім «Дельта-Інвест» абз.1 п.п. 201.10 ст. 201, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого ним занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму ПДВ 659 071 грн. в т.ч. за липень 2011 року на суму - 659 071 грн.

На підставі акта перевірки 25.12.2012 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0011372290, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 823 840,00 грн. (в тому числі за основним платежем - 659 071,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 164 769,00 грн.).

Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову, оскільки надані позивачем копії первинних документів підтверджують дотримання ним вимог податкового законодавства, а відповідач у свою чергу не довів правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції та вказав, що відповідачем доведено правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення, припускаючи, що контрагент позивача не міг надавати рекламні послуги та посилаючись на відсутність доказів виконання договірних зобов'язань.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Позивачем укладено з ТОВ «Рекламне агентство «Віп Медіа Дизайн» договори про надання позивачу рекламних послуг, а саме: організація рекламної кампанії у формі розміщення аудіо та відео роликів в рекламних блоках або розміщення інформації про ім'я, найменування, знак для товарів і послуг замовника або клієнта замовника в програмах або передачах на радіостанціях, телеканалах та рекламоносіях (рекламних щитах).

ТОВ «ТД «Дельта-Інвест» на підставі виданих ТОВ «Рекламне агентство «Віп Медіа Дизайн» у червні 2011 року поданих накладних сформувало суму податкового кредиту з ПДВ у розмірі 659 071, 00 грн. та відобразило відповідні господарські операції в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних за червень 2011 року, податковій декларації з ПДВ за червень 2011 року, додатку 5 та додатку 1 до декларації з ПДВ за червень 2011 року.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судом першої інстанції встановлено, що реальність здійснення спірних господарських операцій підтверджується долученими позивачем до матеріалів справи договорами про надання рекламних послуг з додатками, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), податковими накладними, банківськими виписками АТ «Укрсиббанк» по особовому рахунку, банківськими виписками ПАТ «Авант-Банк» по особовому рахунку, а також виготовленими рекламними матеріалами, зокрема, аудіо записами та зображеннями.

Отже, на виконання умов даних договорів в матеріалах справи наявні документи у вигляді договорів з додатками, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкових накладних та банківських виписок.

Висновок суду апеляційної інстанції про відсутність доказів фактичного отримання послуг від ТОВ «РА «Він Медіа Дизайн» та використання їх у власній діяльності є безпідставним, оскільки спростовується наявними аудіо записами рекламних роликів та зображенням рекламних плакатів.

Відповідно до наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців основним видом економічної діяльності ТОВ «РА «Він Медіа Дизайн» є рекламна діяльність.

При цьому позивач повністю оплатив надані йому рекламні послуги, що підтверджується банківськими виписками.

Також, скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що серед контрагентів постачальників ТОВ «РА «Віп Медіа Дизайн» немає спеціальних ресурсів для виконання умов даних договорів.

З даного приводу, а також з приводу посилання в акті перевірки відповідачем на дані декларації з податку на прибуток ТОВ «РА «Віп Медіа Дизайн» та акти перевірки основних постачальників даного контрагента, колегія суддів зазначає, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від знаходження його за юридичною адресою, фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Податковою інспекцією не наведено переконливих доводів та не подано доказів, які безспірно б підтверджували недобросовісність саме позивача як платника податків.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що податковий кредит на відповідну суму був задекларований позивачем у червні 2011 року, а не у липні 2011 року, як зазначає відповідач в акті перевірки.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач дійшов неправильного висновку про завищення позивачем податкового кредиту за липень 2011 року на суму 659071, 00 грн., а тому позов підлягає задоволенню.

В силу норми частини другої ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок щодо доказування правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень покладається на відповідача.

За таких обставин, прийняте апеляційним судом нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дельта-Інвест» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2013 року скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 25.06.2013 року у справі №826/7149/13-а залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді О.А.Моторний

А.О.Рибченко