Рішення № 38899853, 15.05.2014, Основ'янський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Червонозаводський районний суд м. Харкова)

Справа № 646/2502/13-ц

Провадження № 2/646/1014/2013

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.05.2014 року м. Харків

Червонозаводський районний суд міста Харкова у складі :

головуючого у справі судді Нікуліної Л.П.

при секретарі Жорні Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на майно, що було придбано за час шлюбу,-

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, який в подальшому неодноразово уточнювала та просила поділити майно, набуте за час шлюбу з ОСОБА_2, визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_2 та стягнути з відповідача на її користь вартість 2/3 частини вищезазначеної квартири у сумі 167 085,00 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач ОСОБА_1 зазначила, що вона з відповідачем спільно проживала з березня 2007 року, а 30 червня 2007 року зареєструвала з відповідачем шлюб, від якого вони мають малолітню дитину - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. В період шлюбу у жовтні 2007 року ними була придбана двокімнатна квартира АДРЕСА_2, яка була оформлена на відповідача. Спірна квартира придбавалась в період шлюбу, а тому вважала, що належить їм обом на праві спільної сумісної власності. Спільно володіти квартирою вони не взмозі, оскільки 04.09.2013 року були розлучені рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова. Крім того зазначила, що їхня спільна донька дуже сильно хворіє, на її лікування потрібні значні кошти. При поділі спірної квартири просила відступити від засади рівності часток, оскільки їхня дочка є інвалідом дитинства, перебуває на її утриманні, відповідач аліменти не сплачує, вона самотужки виховує дочку при тому, що заробляє невеликі кошти. Дочка потребує проведення операції за кордоном, яку вона не змозі сплатити самостійно. У зв'язку з вищевикладеним просила визнати на спірну квартиру право власності за відповідачем, а їй виплатити грошову компенсацію за 2/3 частини квартири у сумі 167085,00 гривень.

В свою чергу ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1, в якій просив визнати за ним право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2. В обґрунтування свого позову ОСОБА_2 зазначив, що 30.06.207 року він з позивачкою зареєстрував шлюб, однак ще до укладення шлюбу, у 1999 році він та його бабуся ОСОБА_4 придбали право загальної спільної власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва на житло, р. № 5А-99-172942, виданого 09.03.1999 року центром (відділом) приватизації державного житлового фонду управління комунального майна та приватизації головного управління економіки й комунального майна виконавчого комітету Харківської міської Ради та зареєстрували своє право власності в КП «ХМБ ТІ».

В зазначеній квартирі він проживав зі своєю бабусею з 1979 року до 31.10.2007 року. Відповідачка в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 ніколи не мешкала у зв'язку з тим, що в квартирі проживала стара бабуся, що мала потребу в догляді, тому що була фактично прикута до ліжка. У зв'язку з хворобою дочки він вирішив продати квартиру та купити більш дешевшу квартиру, а різницю від купівлі-продажу витратити на лікування їхньої дочки. Так, 31.10.2007 року він та його бабуся продали належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру за 259 570,00 гривень, а наступного дня 01.11.2007 року він придбав за кошти, отримані від продажу квартири на своє ім'я нову квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 за 200 485,00 гривень. Після цього в спірну квартири переїхав він та його бабуся, позивачка в цій квартирі проживати відмовилась, пославшись на те, що їй незабаром народжувати та вона не буде допомагати йому доглядати за старою лежачою людиною і їй буде краще жити в своїй квартирі за адресою: АДРЕСА_3. Після народження дитини вона також відмовилась переїхати до спірної квартири у зв'язку з тим, що проживати з новонародженою дитиною та інвалідом проживати не хоче. Також зазначив, що шлюб з позивачкою був зареєстрований 30.06.2007 року, а спірна квартира придбана 01.11.2007 року тобто через чотири місяці. У період шлюбу ані він а ні позивачка доходів у розмірі вартості квартири не одержували. Тому наполягав, що спірна квартира була придбана за кошти, які належали йому особисто.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник позов підтримали та просили його задовольнити. Проти зустрічного позову заперечували, вважали його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник зустрічний позов підтримали, просили його задовольнити, в задоволенні первісного позову просили відмовити.

Суд, заслухавши думку позивача, відповідача, їх представників, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, перевіривши матеріали справи, приходить до висновку про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В судовому засіданні встановлено, що 30.06.2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим ВРАЦС по м. Харкову № 2 Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 646. (Т. 1 а.с. 4)

Під час шлюбу у позивача та відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 року народилась дочка - ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження, виданого Червонозаводським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції, атів запис № 628. (Т. 1 а.с. 7)

Згідно рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 04.09.2013 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано. (Т. 2 а.с. 222-231)

Згідно із ст. 60 Сімейного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об"єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 69 Сімейного Кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

У разі поділу майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, згідно із ст. 70 Сімейного Кодексу України, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сімї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сімї.

Так, відповідно до Свідоцтва про право власності на житло , виданого 09.03.1999 року центром (відділом) приватизації державного житлового фонду управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки й комунального майна виконавчого комітету Харківської міської Ради, реєстровий № 5А-99-172942 квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_2, ОСОБА_4. Зазначена квартира була приватизована згідно Закону України «Про приватизацію». (а.с. 41-42)

Згідно договору купівлі-продажу від 31.10.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_9 за реєстровим № 1097, ОСОБА_2 та йог бабуся ОСОБА_10 продали квартиру АДРЕСА_1 продали ОСОБА_11. (Т. 1, а.с. 43-44)

На наступний день, 01.11.2007 року ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_12 квартиру АДРЕСА_2, що підтверджується Договором купівлі - продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_13 за реєстровим № 244. (Т. 1, а.с. 45-46)

З наведеного вбачається, що спірна квартира була придбана за рахунок коштів, які належали особисто відповідачу ОСОБА_2 та його бабусі ОСОБА_10, оскільки ці кошти були отримані останніми за рахунок відчуження квартири за адресою: АДРЕСА_1, яку вони отримали у власність в порядку приватизації житла.

Відповідно до довідки, Комунального підприємства «Жилкомсервіс» від 08.04.2013 року № 1072, за адресою: АДРЕСА_2 з 12.12.2007 року прописані ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року та ОСОБА_2. ( Т. 1, а.с. 47)

Згідно висновку судової будівельно - технічної експертизи № 9559/12898 від 31.12.2013 року, наданого експертами Харківського науково - дослідного інституту судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса , ринкова вартість квартири АДРЕСА_2 на час складання висновку становить 222780,00 гривень. ( Т. 1, а.с. 177-202)

У судовому засіданні свідок з боку відповідача ОСОБА_15 показав, що був свідком того, що бабуся ОСОБА_2 - ОСОБА_4 кошти, отримані від продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1, подарувала ОСОБА_2 для придбання квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_2. Також зазначив, що ОСОБА_2 доглядав за своєю бабусею до самої смерті.

Свідок ОСОБА_5 з боку позивача показала, що вона позичила сімї ОСОБА_2 50 000,00 гривень для придбання квартири за адресою: АДРЕСА_2 та написала від себе розписку. На даний час гроші не повернуті.

Свідок ОСОБА_7 з боку позивача показала, що вона є крещеною матірю дитини сімї ОСОБА_2 - ОСОБА_3. Зазначила, що за бабусею ОСОБА_10 доглядала вся сімя ОСОБА_3, але щодо фактів купівлі спірної квартири нічого не зазначила.

Свідок ОСОБА_6 з боку позивача показав, що він є батьком позивачки. Зазначив, що пошуком спірної квартири займався він та його донька, ремонт робився за кошти їх сімї. Також зазначив, що піклувались про бабусю відповідача ОСОБА_2, привозили їй іжу.

К показам свідків зі сторони позивача допитаних у судовому засіданні ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 суд ставиться критично, оскільки вони є родичами позивача та відповідача та особисто не були присутні при укладені договору купівлі продажу квартири розташованої за адресою АДРЕСА_2 за 200485 грн. 00 коп. Боргову розписку на суму 50 000,00 гривень, написану від імені ОСОБА_5 25.05.2013 року суд не може розцінювати як належний доказ, оскільки вона складена не належним чином, не вказано хто отримав гроші, не має підпису отримувача грошей та вказана дата суперечить встановленим у судовому засіданні фактам щодо укладення договору купівлі - продажу спірної квартири.

Згідно ст.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, суду необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до частин 2,3 ст.325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати ( виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до вимог п. 3, 4 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто, а також житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов"язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Таким чином, судом встановлено, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки спірна квартира може бути поділена за її варіантом тільки за згодою сторін. Грошова компенсація за квартиру не може бути стягнута.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_17 суд виходить з того, що спірна квартира, розташована за адресою АДРЕСА_2, придбана сторонами в період їх перебування у шлюбі 01 жовтня 2007 року та зареєстрована в реєстрі прав власності за ОСОБА_2. Суд враховує і ті обставини, що в придбану спірну квартиру вселились ОСОБА_2 та співвласниця проданої квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4., яка мешкала в ній до самої смерті. Позивачка ОСОБА_1 не вселялась та не мешкала в спірній квартирі, а постійно проживала разом зі своїми батьками за адресою: АДРЕСА_3, в тому числі після народження їхньої спільної дитини.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2, отримавши гроші від продажу квартири, що належала йому та його бабусі ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1, за свої особисті кошти придбав у період шлюбу спірну квартиру, що підтверджено письмовими доказами по справі. На час придбання спірної квартири у подружжя не могло бути спільних грошових коштів, достатніх для придбання квартири, оскільки шлюб було зареєстровано 30 червня 2007 року, а спірна квартира була придбана 01 листопада 2007 року, при цьому, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народилася їх спільна дитина ОСОБА_3.

З урахуванням вищевикладеного та вимог діючого законодавства, суд приходить до висновку, що спірна квартира за адресою: АДРЕСА_2, є особистим майном відповідача, оскільки була придбана за рахунок коштів, отриманих від продажу особистого майна відповідача ОСОБА_2 та його бабусі ОСОБА_4, а тому суд вважає, що підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації в сумі 167 085,00 гривень за 2/3 частини спірної квартири немає, а тому в їх задоволенні повинно бути відмовлено.

Зустрічний позов підлягає задоволенню в повному обсязі шляхом визнання за ОСОБА_2 права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2, яку він придбав за власні кошти.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 69-72, 74 СК України, ст.ст. 368, 369 ЦК України, Постановою Пленуму ВСУ № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя - залишити без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права особистої приватної власності на майно, що було придбано за час шлюбу - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2.

Відповідно до ст. 294 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя - Нікуліна Л.П.