Рішення № 38898710, 20.05.2014, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/16926/13-ц Провадження № 22-ц/772/1277/2014Головуючий в суді першої інстанції:Саблук С. А.Категорія: 55 Доповідач: Міхасішин І. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2014 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючого: Міхасішина І.В.,

суддів: Стадника І.М., Голоти Л.О.,

при секретарі: Куленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу за апеляційною скаргою представника товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» - Кузнєцова Іллі Віталійовича на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 грудня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Кредобанк», третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції», про захист прав споживача, визнання договорів недійсними, -

встановила :

В липні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 16 вересня 2008 року між нею та ВАТ «Кредобанк» в особі Вінницької філії ВАТ «Кредобанк» було укладено споживчий кредитний договір №172, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит в сумі 78000 дол. США зі сплатою 15, 4% річних строком до 01 вересня 2038 року. Проте такий кредитний договір є недійсним, оскільки укладений з порушенням чинного законодавства та порушує права та законні інтереси позивача. В порушення вимог ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Постанови Правління НБУ №168 від 07 травня 2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» кредитодавець не повідомив споживача у письмовій формі про тип відсоткової ставки, орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування юридичне оформлення тощо), наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги, преваги та недоліки пропонованих схем кредитування. В кредитному договорі не зазначено порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку, а також відсутній графік платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до Правил. Також в порушення вимог Правил у разі укладення кредитного договору в іноземній валюті банк не попередив споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач. Згідно вимог ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори із споживачем умови, які є несправедливими, зокрема, умови договору про надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору. Про розбіжності в розрахунках банку та позичальника, а також порядку погашення кредиту, що випливають з кредитного договору позивачу стало відомо лише після звернення ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» з позовом до суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_3 у 2013 році, тобто з цього часу позивачу стало відомо про порушення свого права, а тому просила поновити строк позовної давності звернення до суду з даним позовом. З підстав, що умови кредитного договору суперечать вимогам чинного законодавства з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила визнати недійсним кредитний договір №172 від 16 вересня 2008 року, укладений між ВАТ «Кредобанк» в особі Вінницької філії ВАТ «Кредобанк», правонаступником якого є ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_3, визнати недійсним іпотечний договір від 16 вересня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_4, реєстровий №4051, укладений між ВАТ «Кредобанк» та ОСОБА_3, скасувати заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 яка належить ОСОБА_3 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, скасувати запис в Державному реєстрі іпотек про обтяження квартири АДРЕСА_1 яка належить ОСОБА_3

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 29 жовтня 2013 року до участі в справі залучено ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25 грудня 2013 року позов задоволено. Визнано недійсним Кредитний договір №172 від 16 вересня 2008 року укладений між ВАТ «Кредобанк» в особі Вінницької філії ВАТ «Кредобанк», правонаступником якого є ПАТ «Кредобанк» (правонаступником якого є ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції») та ОСОБА_3

Визнано недійсним іпотечний договір від 16 вересня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_4, реєстровий номер 4051 укладений між ВАТ «Кредобанк», правонаступником якого є ПАТ «Кредобанк» (правонаступником якого є ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції») та ОСОБА_3

Скасовано заборону відчуження (запис): квартири АДРЕСА_1, належної ОСОБА_3 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, що була 16 вересня 2008 року накладена приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріально округу ОСОБА_4

Скасовано запис в Державному реєстрі іпотек про обтяження квартири АДРЕСА_1 належної ОСОБА_3, що 16 вересня 2008 року був внесений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріально округу ОСОБА_4 до Державного реєстру іпотек.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі представник ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» - Кузнєцов І.В. просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог щодо укладення кредитного договору з порушенням вимог чинного законодавства, які виразилися в прихованні від споживача повної інформації щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, порядку взаєморозрахунків, що тягне за собою його недійсність, а також недійсність договору іпотеки, укладеного в забезпечення основного зобов'язання.

З такими висновками суду погодитися неможливо, виходячи з наступного.

По справі встановлено, що 16 вересня 2008 року між позивачем та ВАТ «Кредобанк» в особі Вінницької філії ВАТ «Кредобанк», правонаступником якого є ПАТ «Кредобанк», був укладений кредитний договір №172, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику суму кредиту в розмірі 78000 доларів США, зі сплатою за користування кредитом 15,4 % річних, строком до 01 вересня 2038 року.

Відповідно до п.2.2 Кредитного договору кредит був наданий на придбання нерухомості.

В забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору № 172 від 16 вересня 2008 року між відповідачем та позивачем було укладено договір іпотеки від 16 вересня 2008 року реєстровий номер 4051, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_4, відповідно до якого було передано в іпотеку квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві власності позивачу.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 29 серпня 2013 року у справі за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» про розірвання кредитного договору встановлено, що 23 листопада 2011 року між ПАТ «Кредобанк» (який є правонаступником ВАТ «Кредобанк») та ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» укладено договір факторингу, шляхом купівлі права грошової вимоги. Згідно даного договору відбувся продаж та відступлення права вимоги за кредитним договором №172 від 16 вересня 2008 року з усіма змінами та доповненнями, що були укладені із ОСОБА_3 Відповідно до даного договору факторингу ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» набуло прав кредитора ОСОБА_3

Згідно з ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 липня 2013 року, зміненим рішенням апеляційного суду Вінницької області від 29 серпня 2013 року в частині стягнення заборгованості за кредитом з ОСОБА_5, стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_6 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» борг за договором кредиту №172 від 16 вересня 2008 року в сумі 1 014 891, 71 грн. В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ТОВ «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» про розірвання кредитного договору №172 від 16 вересня 2008 року відмовлено.

Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», передбачається що договір про надання фінансових послуг (яким відповідно до ст. 4 цього Закону є договір про надання споживчого кредиту) повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

Згідно з ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» ( в редакції , чинній на час укладення кредитного договору) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за № 541/13808, пунктом 2.1. якої передбачено, що банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; інші умови, передбачені законодавством.

В анкеті заяві №24/00/15/08/00115 на отримання кредиту від 11 вересня 2008 року ОСОБА_3 вказала про бажання отримати кредит в сумі 78000 дол. США для придбання нерухомості на вторинному ринку на термін 29 років 1 місяців за схемою погашення зі зменшенням щомісячних платежів. В п. 15 анкети визначені погоджені з клієнтом параметри кредитування, а саме вид забезпечення - трикімнатна квартира площею 75, 8 кв.м. вартістю 434909, 7 грн.

За змістом ч.ч. 1, 9 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою. Під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості

та характеристики продукції, яку він придбаває.

Згідно з п. 7 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування, у тому числі ресторанного господарства, несуть відповідальність за відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію - у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, статтями 15, 23 Закону Країни «Про захист прав споживачів» передбачено відповідальність за ненадання чи надання не в повному обсязі відповідної інформації щодо умов кредитування до укладення договору у вигляді відшкодування збитків, розірвання кредитного договору.

Відсутність письмового підтвердження споживача про ознайомлення з умовами кредитування до укладення договору не може бути підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови

надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством.

Пунктом 3.1 вказаної постанови Національного банку України визначено, що банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначивши таке: значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку; перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо; перелік і розмір інших фінансових зобов'язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору (страхові платежі під час страхування предмета застави, життя та працездатності споживача, розмір зборів до Пенсійного фонду України, комісії під час купівлі-продажу іноземної валюти для погашення кредиту та процентів за користування ним, біржові збори, послуги реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Згідно з п.3.2 постанови Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168 - кредитний договір має містити графік платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом.

Пунктом 3.8 постанови Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168, встановлено, що у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач.

В п.16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року № 5, зазначено, суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808.

При розгляді таких справ суди повинні враховувати, зокрема, висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), яким надано тлумачення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року N 1023-XII з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України згідно якого такі положення треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Пунктом 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року № 5, зазначено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18 - 19 Закону України "Про захист прав споживачів".

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу

Згідно з абз. 2 ч.3 ст. 6 ЦК України - сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦПК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний право чин).

Згідно п. 2.1 кредитного договору від 16 вересня 2008 року банк зобов'язався видати позичальнику кредит в сумі 78000 дол. США на строк до 01 вересня 2038 року для придбання нерухомості на вторинному ринку.

Відповідно до п. 3.1 кредитного договору за надання кредиту позичальник сплачує банку у порядку та строки, визначені тарифами банку наступні комісії: за видачу кредиту 1,2% від суми кредиту, інші комісії, передбачені тарифами банку.

Відповідно до п.п. 3.2, 3.3, 3.4 договору за користування кредитом позичальник сплачує банку 15, 4% річних. Проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно на суму заборгованості по кредиту за методом «факт/360» (фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів), за ставкою, визначною у п. 3.2 цього договору з моменту видачі кредиту до терміну, вказаного у п. 2.1 цього договору. Позичальник сплачує проценти щомісяця, але не пізніше останнього робочого дня місяця, за який нараховані проценти.

Пунктом 4 кредитного договору передбачено порядок повернення кредиту, зокрема сторони погодили, що повернення кредиту здійснюється рівними частинами по 217, 27 дол. США не пізніше останнього робочого дня поточного місяця, якщо інше не передбачено цим договором або додатками до нього. Останній платіж дорівнює залишку заборгованості по кредиту.

Пунктом 4.7 визначено черговість погашення заборгованості.

Відповідно до п. 9.7 кредитного договору шляхом підписання цього договору, позичальник підтверджує, що ознайомився з умовами кредитування, діючими тарифами банку та загальною вартістю кредиту.

Виходячи з наведеного вбачається, що сторони погодили суму кредиту, процентну ставку за ним, значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу, вартість комісії, порядок погашення кредиту в розрізі щомісячних платежів.

Таким чином, висновки суду першої інстанції про те, що оспорюваний кредитний договір не містить умов щодо взаєморозрахунків за договором (тіло кредиту, процентів та ін.платежів), що в свою чергу призводить до суттєвого погіршення фінансового становища споживача та його прав та інтересів є необґрунтованими.

Частиною 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач

одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила міни відсоткової ставки.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

Згідно з ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п.п. 8.1, 8.2 кредитного договору будь-які зміни та доповнення до цього договору вносяться лише за згодою сторін, шляхом укладення додаткових договорів. Договір може бути розірваний лише за згодою сторін, в порядку встановленому цим договором.

Тобто договором не обмежується право споживача на розірвання кредитного договору, як про те зазначалося позивачем.

Крім того, позивачем не доведено, що до відома позичальника не були доведені обов'язкові умови договору, з якими вона не мала реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору, а також, що договір містить умови, наслідком яких є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Так, позивач посилалася на те, що розрахунки за договором кредиту, які здійснювалися нею на погашення кредиту суттєво відрізняються від розрахунків, які здійснювалися банком, оскільки кредитним договором не встановлено чіткі параметри нарахування та погашення кредиту та відсотків, про що остання дізналася лише після звернення банку до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Проте, позивачем не доведено, в чому саме полягає розбіжність у розрахунках, про які саме платежі за договором і порядок їх погашення не було доведено до відома позичальника, але вони нараховувались банком. При цьому кредитним договором визначено як щомісячний платіж за кредитом, так і проценту ставку та строк і порядок їх сплати.

Разом з тим, по справі встановлено, що у ОСОБА_3 виникла заборгованість перед банком за кредитним договором, внаслідок неналежного виконання зобов'язань за договором щодо погашення поточної та простроченої заборгованості, а не внаслідок розбіжностей у розрахунках такої заборгованості, що встановлено рішенням апеляційного суду Вінницької області від 29 серпня 2013 року.

Так, згідно наданого розрахунку заборгованості станом на 08 жовтня 2012 року , ОСОБА_3 на погашення кредиту сплатила лише 220, 6 дол. США 31 жовтня 2008 року, та відсотки - 467, 13 дол. США 01 жовтня 2008 року, 1001, 00 дол. США - 31 жовтня 2008 року, 33, 27 дол. США - 31 жовтня 2008 року, 1001, 83 дол. США - 09 січня 2009 року, 998, 17 дол. США - 09 січня 2009 року, 250 дол. США - 30 вересня 2010 року, 125 дол. США - 18 листопада 2010 року, 125 дол. США - 16 лютого 2011 року, 125 дол. США - 22 березня 2011 року.

В матеріалах справи міститься графік погашення кредиту на позичальника ОСОБА_3 (а.с. 140-146).

Таким чином, суду першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідачем було допущене істотне порушення прав позивача як споживача послуг, у зв'язку з чим позивач був позбавлений можливості належним чином оцінити властивості такої послуги як кредит та можливі для нього наслідки, що можуть настати внаслідок її отримання, а також порушено принцип рівності сторін, внаслідок приховання від споживача інформації про сукупну вартість кредиту.

Також позивачем не надано доказів, що оспорюваний кредитний договір містить несправедливі умови.

Згідно з ч.1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що захисту підлягає лише порушене право.

Відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відсутність в договорі кредиту умови про те, що у разі надання кредиту в іноземній валюті валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором, несе споживач також не може бути підставою для визнання кредитного договору недійсним в цілому, оскільки позивачем не доведено, що така умова договору істотно могла вплинути на можливість отримання кредиту споживачем та її відсутність суттєво порушує права споживача у даному випадку. Дана умова має значення на стадії виконання такого договору, а не його для його дійсності.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про доведеність вимог позивача про недійсність кредитного договору не відповідають обставинам справи, а тому рішення суду підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи наведене, керуючись, ст. ст. 307, 309, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» - Кузнєцова Іллі Віталійовича задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 грудня 2013 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Кредобанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції», про захист прав споживача, визнання договорів недійсними - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/ І.В. Міхасішин

Судді: /підпис/ Л.О. Голота

/підпис/ І.М. Стадник

З оригіналом вірно: