Рішення № 38898126, 20.05.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/1887/14 20.05.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Хорс»

До Державного підприємства «Завод 410 ЦА»

Про стягнення 207 818,20 грн.

За участю Київської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері

Центрального регіону України

Головуючий суддя Ващенко Т.М.

Судді Літвінова М.Є.

Смирнова Ю.М.

Представники сторін:

Від позивача: Корнієнко Т.Ю. представник за довіреністю № 56/1 від 30.01.14.

Від відповідача: Демський А.Л. представник за довіреністю № 48-4332 від 27.12.13.

Від прокуратури: Пантюхов О.В. посвідчення № 011863 від 28.10.12.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Хорс» (далі - позивач) до Державного підприємства «Завод 410 ЦА» (далі - відповідач) про стягнення 207 818,20 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що оскільки починаючи з липня 2012 року відповідач чинив перешкоди у користуванні позивачем орендованим приміщенням шляхом невидачі перепусток, позивачу було завдано збитків на суму 207 818,20 грн., що і зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.02.14. порушено провадження у справі № 910/1887/14 та призначено її до розгляду на 04.03.14.

В судовому засіданні 04.03.14. представником відповідача було подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.

В судовому засіданні 04.03.14. суд дійшов висновку про призначення колегіального розгляду справи, про що прийняв відповідну ухвалу.

Розпорядженням Заступника Голови Господарського суду міста Києва від 04.03.14. визначено склад колегії суддів по розгляду справи № 910/1887/14: головуючи суддя Ващенко Т.М., суддя Літвінова М.Є., суддя Смирнова Ю.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.14. прийнято дану справу до свого провадження та призначено її до розгляду на 08.04.14.

08.04.14. Київською прокуратурою з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Центрального регіону України подано заяву про вступ у дану справу.

В судовому засіданні 08.04.14. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 29.04.14., про що сторони були повідомлені під розписку.

16.04.14. представником відповідача через відділ діловодства суду було подано додаткові письмові пояснення по справі.

28.04.14. представником позивача через відділ діловодства суду було подано додаткові письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 29.04.14. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 20.05.14., про що сторони були повідомлені під розписку.

При цьому, ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.14. за заявою позивача на підставі ст. 69 ГПК України було продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів.

В судовому засіданні 20.05.14. представником позивача підтримано свої позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні 20.05.14. проти позову заперечував.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/1887/14.

В судовому засіданні 20.05.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.09.09. між позивачем (далі - Орендар) та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (далі - Орендодавець) було укладено Договір оренди № 4476 нерухомого майна, що належить до державної власності (далі - Договір № 4476), відповідно до умов якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 506,10 кв.м, розміщені на 1 та 2 поверхах будівлі корпусу турбогвинтових літаків за адресою: м. Київ, проспект Повітрофлотський, 94, що перебуває на балансі відповідача. Строк дії Договору № 4476 (з врахуванням Договору № 4476/01 від 24.10.11. про внесення змін до Договору № 4476 та Договору № 4476/02 від 01.11.12. про внесення змін до Договору № 4476) становить з 30.09.09. по 30.09.13. включно.

Відповідач є балансоутримувачем орендованого за вказаним Договором позивачем майна.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що оскільки починаючи з липня 2012 року відповідач чинив перешкоди у користуванні позивачем орендованим приміщенням шляхом невидачі перепусток, позивачу було завдано збитків на суму 207 818,20 грн., що і зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.

Крім того, позивач посилається на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.12. у справі № 5011-30/14874-2012.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.03.13. (залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 17.06.13.), якою було змінено рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.12. у справі № 5011-30/14874-2012, та відновлено становище, яке існувало до порушення прав та законних інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Хорс», шляхом зобов'язання Державного підприємства «Завод 410 ЦА» безперешкодно видавати тимчасові перепустки працівникам та відвідувачам Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Хорс», у відповідності до Інструкції № 60 про порядок організації та забезпечення пропускного та внутрішнього об'єктивного режиму на ДП «Завод 410 ЦА», для допуску до орендованих приміщень згідно Договору № 6143 від 29.02.12. оренди нерухомого майна, що належить до державної власності.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Зазначеною постановою встановлено, що майно передається в оренду з метою розміщення авіаційного тренажеру, а в орендованих приміщеннях знаходиться тренажер (симулятор повітряного судна МD-83) для проведення навчальних закладів та підтримання відповідних навиків авіаційними спеціалістами позивача та сторонніх авіакомпаній.

Під час розгляду спору в апеляційній інстанції було встановлено, що на територію заводу не було допущено льотний склад а/к "Буковина", а саме: ОСОБА_5 - інструктор, ОСОБА_6 - пілот та ОСОБА_7 - пілот, про що складено відповідний акт від 01.10.12.

Зазначене відповідачем не заперечується.

Далі, позивач вказує на те, що за Договором № 18/11-15 від 22.03.11., укладеним між позивачем як Виконавцем, та Відкритим акціонерним товариством «Авіакомпанія Буковина» як Замовником, останнім було направлено позивачу дві заявки на проведення занять на тренажері Виконавця, на які позивачем було виставлено ВАТ «Авіакомпанія Буковина» два рахунки фактури на загальну суму 207 818,20 грн.

Проте, за твердженням Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіакомпанія «Хорс» вказані рахунки оплачені не були в зв'язку з не допуском 01.10.12. на територію заводу льотного складу а/к "Буковина", а саме: ОСОБА_5 - інструктор, ОСОБА_6 - пілот та ОСОБА_7 - пілот, внаслідок чого Замовником виставлені рахунки оплачені не були, а позивач поніс збитки.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Як вбачається зі змісту ст. 224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у певних витратах.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За змістом ст. 623 Цивільного кодексу України вбачається, що відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності.

Таким чином, для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування збитків (постанова Верховного Суду України у справі № 42/266-6/492 від 30.05.2006 р.).

Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності порушення відповідача покладено на позивача, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками.

При цьому, встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків.

Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

При цьому, відповідно до частини 4 статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були би ним отримані у разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання, зроблені з цією метою приготування.

При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватись тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов'язання було виконано належним чином. Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які кредитор поніс би, якби не відбулося порушення права.

Позивач не надав суду доказів про вжиття заходів щодо одержання доходів (упущеної вигоди).

Невиконання відповідачем своїх обов'язків по видачі перепусток не є прямими збитками, а можуть завдавати шкоди, або призводити до неотримання доходів лише в причинно-наслідковому зв'язку з іншими обставинами, як то неотримання позивачем доходу внаслідок таких дій за іншими договорами, укладеними з іншими суб'єктами господарювання.

Проте, подані ВАТ «Авіакомпанія Буковина» заявки на тренування пілотів на тренажері позивача містять день та місяць очікуваної дати тренування, проте не містять рік, а тому не можуть достовірно підтверджувати намір Замовника здійснити тренування на тренажері позивача саме першого жовтня 2012 року.

Виставлені позивачем рахунків-фактури є документами, які містять тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку сплатити вартість послуг, при тому, що умови Договору № 18/11-15 від 22.03.11. встановлюють оплату Замовником шляхом 100% передплати на розрахунковий рахунок позивача в Національній валюті України за курсом НБУ на дату виставлення рахунку.

Таким чином, виставлені позивачем рахунки, крім іншого, були необхідні для здійснення прив'язки вартості наданих послуг до офіційного курсу НБУ.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків.

Водночас, для стягнення вказаної суми грошових коштів з відповідача, кваліфікованих позивачем як компенсація понесених ним збитків, правових підстав у даному випадку немає.

Так, позивач належними та допустимими доказами не довів, що йому в розумінні ст. 22 ЦК України з боку відповідача було завдано будь-якої матеріальної шкоди або він поніс збитки у формі упущеної вигоди.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, з огляду на що задоволенню не підлягають.

В матеріалах справи відсутні докази того, що контрагенти позивача за іншими договорами відмовилися від отримання послуг та розірвали з ним відповідні договори, як і того, що позивач був позбавлений можливості отримати грошові кошти від надання тренажеру для тренування в інший період чи іншим особам.

При цьому, твердження позивача про те, що льотний склад а/к "Буковина", пройшовши тренування пізніше, проходили його за іншими заявками, оплачувались за іншими рахунками та не були пов'язані з регулярними сертифікаційними та кваліфікаційними перевірками, не підтверджені жодними доказами, як не підтверджено жодними доказами твердження а/к "Буковина", викладені в листі № 51-157 від 07.04.14., проте, що Замовник був змушений виконати проведення тренувань в іншому тренувальному центрі. Крім того, судом враховано твердження позивача про те, що симулятор повітряного судна МD-83, розміщений в орендованому позивачем приміщенні, єдиний в СНД, що виключає проведення тренувань а/к "Буковина" в іншому тренувальному центрі.

Як зазначалось вище, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, позивач повинен довести, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу; при цьому протиправні дії відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки.

Таким чином, для прийняття рішення про повне відшкодування упущеної вигоди протиправні дії відповідача мають бути єдиною і достатньою причиною неотримання позивачем доходу, на одержання якого позивач мав реальні підстави розраховувати.

Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку ще не є підставою для його стягнення. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 33/230-07 від 20.03.2008 р.).

Проте, як вбачається з матеріалів справи саме теоретичними припущеннями обґрунтовані позовні вимоги в цій частині, з огляду на що вони задоволенню не підлягають.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.05.14.

Головуючий суддя Т.М. Ващенко

Судді М.Є. Літвінова

Ю.М. Смирнова