Рішення № 38898121, 20.05.2014, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 35/41/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.05.2014 Справа № 908/1271/14

Суддя господарського суду Запорізької області Топчій О.А.

при секретарі Коцар А.О.

За участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, особисто, паспорт

від відповідача - Черненко Г.В., дов. № 67 від 17.03.2014р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Запоріжжя

до Публічного акціонерного товариства "Родовід-Банк" в особі Відділення "Запорізького Регіонального управління" Публічного акціонерного товариства "Родовід-Банк", м. Запоріжжя

про стягнення 11454,54 грн.

ВСТАНОВИВ:

15.04.2014р. до господарського суду Запорізької області з позовною заявою звернулася Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Родовід-Банк" в особі Відділення "Запорізького РУ" Публічного акціонерного товариства "Родовід-Банк" про стягнення 1454 грн. Обґрунтовуючи свій позов позивач посилається на те що, на охороняєму стоянку, що належить останньому, відповідачем був переданий на платне зберігання автомобіль DAEWOO LANOS, який знаходився там в період з 01.08.2009р. по 16.07.2012р. Згідно з розрахунком позивача, оплата за зберігання за вказаний період склала 9472 грн. Позивачем неодноразово направлялися претензії на адресу відповідача з вимогою сплатити заборгованість, проте останній суму боргу не погасив, що стало підставою для звернення до суду. На існуючу заборгованість позивачем, відповідно до ст.. 625 ГК України було нараховано 957 грн. 54 коп. інфляційних витрат та 3 % річних в сумі 1025 грн., які він, разом із сумою основного боргу, просить стягнути з відповідача. Судові витрати просить покласти на відповідача.

15.04.2014р. автоматизованою системою документообігу господарського суду здійснено розподіл справ між суддями та визначено позовну заяву до розгляду судді Топчій О.А.

Ухвалою від 17.04.2014р. судом порушено провадження у справі № 908/1271/14 та присвоєно вищевказаній справі номер провадження 35/41/14. У сторін витребувані документи, які необхідні для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи по суті, судове засідання призначено на 20.05.2014р.

19.05.2014р. через канцелярію господарського суду відповідачем для долучення до матеріалів справи надані документи та відзив, відповідно до якого, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими, оскільки вважає, що сплинув трирічний строк позовної давності. Відповідач в своєму відзиві зазначає, що трирічний строк позовної давності щодо стягнення з нього коштів розпочався з 20.12.2010р., тобто після отримання відділення «Запорізького РУ» ПАТ «Родовід Банк» претензії, а закінчився, відповідно до ст. 257 ЦК України - 20.12.2013р. Оскільки в межах трирічного строку позовної давності ФОП ОСОБА_1 не скористався своїм правом захистити порушені права, а звернувся до господарського суду лише в березні 2014р., відповідач вважає, що позивачем пропущений строк позовної давності та просить суд його застосувати.

Позивач в судовому засіданні 20.05.2014р. підтримав позовні вимоги в повному обсязі, та пояснив, що оскільки між ним та банком йшла переписка, банк визнавав свою заборгованість та обіцяв сплатити її, а тому не звертався до суду. Просить стягнути 9472 грн. основного боргу, пеню 3% річних в розмірі 1025 грн., індекс інфляції в сумі 957,54 грн., правову допомогу в розмірі 900 грн. та судовий збір.

В судовому засіданні 20.05.2014р. представник відповідача проти самого факту наявності заборгованості перед позивачем не заперечив, проте вважає, що оскільки сплинув строк позовної давності, яку він просить застосувати до правовідносин, то вимоги позивача щодо стягнення боргу, 3% річних та інфляційних витрат є безпідставними. Просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

За заявою представників сторін справа розглядалася без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.

В судовому засіданні 20.05.2014 р., на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, судом встановлено наступне.

Відповідно до ч. 7 ст. 179, ч. 2 ст. 180 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Статтею 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 936 ЦК України встановлено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Виходячи з приписів ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні передання майна або вчинення іншої дії.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.08.2009р. на підставі усної домовленості між ФОП ОСОБА_1 та представником відділення "Запорізького РУ" ПАТ "Родовід-Банк" на автомобільну стоянку по АДРЕСА_2, що належить ФОП ОСОБА_1, був поставлений на платне зберігання транспортний засіб марки DAEWOO LANOS, держ. номер НОМЕР_1.

Зазначений автомобіль був поставлений представником ЗРУ ПАТ "Родовід-Банк" Авдєєвим та 01.08.2009р. зареєстрований в журналі реєстрації добового зберігання транспортних засобів, АДРЕСА_2 за номером місця 853 та виписана квитанція № 853.

Як свідчать матеріали справи, позивачем 19.12.2010 р. на адресу відповідача була направлена претензія, в якій останній зазначив, що станом на 19.12.2010 р. відповідачем не проведена оплата за надані послуги по тимчасовому зберіганню автомобіля та просив Банк перерахувати грошові кошти на рахунок позивача за надані послуги протягом 3-х банківських днів та попередив останнього, що вразі несплати позивач буде змушений звернутися до суду (а.с. 19).

11.01.2011 р. відповідач надав відповідь на претензію позивача від 19.12.2010 р., в якій повідомив останнього, що згідно рішення Платіжного комітету АТ "Родовід-Банк" від 327.12.2010 р. заборгованість за послуги автомобільної стоянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1 на якій знаходиться заставне майно АТ "Родовід-Банк", а саме: автомашина DAEWOO LANOS, держ. номер НОМЕР_1. Буде погашена відразу після реалізації автомобіля (а.с. 17).

16.07.2012р. відповідно до акту приймання - передавання автомобіль DAEWOO LANOS держ. номер НОМЕР_1, який знаходився на відповідальному зберіганні у позивача, був переданий ОСОБА_2 згідно з постановою старшого державного виконавця Орджонікідзевського ВДВС ЗМУЮ від 16.07.2012р. про призначення відповідального зберігача.

Таким чином, транспортний засіб - автомобіль DAEWOO LANOS держ. номер НОМЕР_1 знаходився на автостоянці ФОП ОСОБА_1 в період з 01.08.2009р. по 16.07.2012р.

Проте, відповідачем не було здійснено розрахунку з позивачем на надані послуги останнім за зберігання автомобіля DAEWOO LANOS держ. номер НОМЕР_1 за період

Матеріали справи містять докази того, що позивачем на адресу відповідача неодноразово направлялися претензії щодо погашення заборгованості (а.с. 15, 20,21,22).

Проте, в матеріалах справи відсутні докази вмотивованого відказу від сплати боргу, або відсутність такого боргу, або оплати боргу.

17.03.2014 р. позивачем вкотре було направлено на адресу відповідача претензію, в якій останній зазначив, що станом на 17.03.2014 р. відповідачем не сплачений борг за зберігання автомобіля DAEWOO LANOS держ. номер НОМЕР_1. Сума боргу складає 9472 грн.

Відповідач на дану претензію не відреагував, суму боргу не сплатив, що стало підставою для позивача для звернення до суду з відповідним позовом.

Організація та порядок надання послуг щодо зберігання транспортних засобів (автомобілів, автобусів, мотоциклів, моторолерів, мотоколясок, мопедів, причепів) регламентується Правилами зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 115.

Як вбачається з матеріалів справи, плата за зберігання автомобіля на стоянці по АДРЕСА_2 відбувалася щодобово, вартість зберігання автомобіля за період з 01.08.2009р. по 31.05.2011р. складала 8 грн. за добу, а з 01.06.2011р. по 16.07.2012р. - 10 грн. за добу.

Враховуючи, що відповідач не здійснював оплату за надані послуги по зберіганню автомобіля DAEWOO LANOS держ. номер НОМЕР_1, позивачем нарахований борг, який складається:

З 01.08.2009р. по 31.12.2009р. - 153 доби - 1224 грн.

З 01.01.2010р. по 31.12.2010р. - 365 діб - 2920 грн.

З 01.01.2011р. по 31.05.2011р. - 151 доба - 1208 грн.

З 01.06.2011р. по 31.12.2011р. - 214 діб - 2140 грн.

З 01.01.2012р. по 16.07.2012р. - 198 діб - 1980 грн.

Загальна сума заборгованості за вищевказаний період склала 9472 грн.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нараховані індекс інфляції в розмірі 957 грн. та 1025,16 грн. трьох відсотків річних.

Факт наявності основної заборгованості в сумі 9472 грн. Банку перед ФОП ОСОБА_1 підтверджений наявними в матеріалах справи доказами, а також не заперечується відповідачем.

Позивачем в своїх позовних вимогах, заявлені вимоги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу за період з 01.08.2009р. по 16.07.2012р.

Проте, відповідачем наданий відзив на позовну заяву та заявлено про застосування строку позовної давності.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України).

Така ж правова позиція викладена й в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», в якій зазначено, що якщо позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутністю наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки будь - яких пояснень або доказів в підтвердження поважних причин пропуску строків пред'явлення позову за період з 01.08.2009р. по14.04.2011 р. позивачем не надано, суд, враховуючи вимоги ст. 257 ЦК України, задовольняє заявлені позовні вимоги стосовно оплати основного боргу за період з 15.04.2011р. (15.04.2014р. - дата подачі позову до суду) по 16.07.2012р. в сумі 4496 грн. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення основного боргу за період з 01.08.2009р. по14.04.2011 р., суд відмовляє.

Що стосується вимог позивача в частині стягнення інфляції в розмірі 957 грн. та 1025,16 грн. трьох відсотків річних, то судом за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» здійснено перерахунок вказаних сум, враховуючи вимоги ст. 257 ЦК України, та визначено, що за період з 15.04.2011р. по 15.04.2014р. інфляційні витрати становлять 297,86 грн., 3 % річних дорівнюють 405 грн., а тому саме в цих розмірах підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, вимоги позивача підлягають задоволенню частково в сумі 4496 грн. основного боргу, 297,86 грн. інфляційних витрат та 405 грн. 3 % річних. В решті позовних вимог слід відмовити.

Що стосується стягнення 900 грн. за правову допомогу суд відмовляє в задоволенні, виходячи з наступного:

Згідно ч. 1 ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката тощо.

Підпунктом 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року, визначено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК в їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки ті суми, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність")

Позивачем не надано жодних доказів в підтвердження надання останньому адвокатських послуг (договір, оплату адвокатських послуг тощо). Крім того, в судових засіданнях був присутній безпосередньо позивач особисто без участі його представника-адвоката.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судовий збір стягується з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Родовід-Банк" (04136 м. Київ вул. Північно - Сирецька, буд. 1-3) в особі Відділення "Запорізького Регіонального управління" Публічного акціонерного товариства "Родовід-Банк" (69000, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 129), код ЄДРПОУ 14349442 на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, 69006 АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2 основний борг в розмірі 4496 (чотири тисячі чотириста дев'яносто шість) грн., 297 (двісті дев'яносто сім) грн. 86 коп. інфляційних витрат; 405 (чотириста п'ять) грн. 3 % річних та 829 (вісімсот двадцять дев'ять) грн. 22 коп. судового збору. Видати наказ.

В решті позовний вимог - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку для подання апеляційної скарги з моменту оформлення та підписання повного тексту рішення.

Повне рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 26.05.2014 р.

Суддя О.А. Топчій