Ухвала суду № 38895617, 20.05.2014, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 822/397/14

Головуючий у 1-й інстанції: Михайлов О.О.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Мельник-Томенко Ж. М. Сторчака В. Ю.

при секретарі: Лозінській Н.В.

за участю:

представника позивача - Кішка Д.О.;

представника відповідача - Яцюк Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Веснянський елеватор" на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Веснянський елеватор" (далі - позивач) до Красилівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Хмельницької області про скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача в якому просив: скасувати податкове повідомлення-рішення №0007021501 від 11.10.2013 року.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 31.03.2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове: яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав.

Представник відповідача заперечив проти апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що в період з 10.09.2013 року по 16.09.2013 року податковим орган була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податку на додану вартість по проведених фінансово-господарських операціях із ТОВ "Стіомі-Холдінг", ТОВ "Кононівський елеватор" за період з 01.04.2013 року по 31.05.2013 року. За результатами перевірки було складено акт №281/1501/36341293 від 23 вересня 2013 року. В ході перевірки виявлені та відображені в акті порушення позивачем вимог законодавства, а саме: п. 44 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, 188.1 ст. 181, п. 187.1 ст. 187 ПК України; п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, 200.1 та п. 200.2 ст. 200, п. 201.10 ст. 201 ПК України, п.п. 2.15., п.п. 2.16. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, в частині включення до податкового кредиту сум по господарських операціях, які не здійснювались, не пов'язані з господарською діяльністю та не підтверджені податковими накладними, що призвело до завищення податкового кредиту в сумі 2258533 грн.; п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 ПК України. На підставі висновків, викладених в акті перевірки, відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0007021501 від 11.10.2013 року, яким позивачу збільшене грошове зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 210152 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на порушення норм матеріального права.

Колегія суддів не погоджується з посиланнями позивача, з таких підстав.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

З матеріалів справи слідує, що висновки податкового органу ґрунтуються на порушеннях позивачем вимог податкового законодавства та твердженнях про відсутність поставок товарів та укладення угод без мети настання реальних наслідків. Крім того, зроблено висновок про те, що господарські операції ТОВ "Веснянський елеватор" за квітень, травень 2013 року щодо придбання товарів у постачальників ТОВ "Стіомі-Холдінг", ТОВ "Кононівський елеватор" та продажу товарів на адресу покупців - ПАТ "Полтавське хлібоприймальне підприємство", ТОВ "Кононівський елеватор", ТОВ "Миргородський елеватор", ТОВ "Агро-Еко ХХІ плюс" не підтверджується стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій, відсутністю ділової мети та необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Як вірно встановлено судом першої інстанції між позивачем та ТОВ "Стіомі-Холдінг" були укладені: договір поставки №220413 від 22 квітня 2013 року та договір поставки №13052013 від 13 травня 2013 року. Відповідно до умов зазначених договорів ТОВ "Стіомі-Холдінг" (продавець) зобов'язаний передати у власність позивачу зерно кукурудзи по ціні, в кількості, в порядку і в строки, передбачені даним договором.

Також встановлено, що за період з 01.04.2013 року по 31.05.2013 року ТОВ "Веснянський елеватор" згідно поданих декларацій з ПДВ за квітень, травень 2013 року з урахуванням уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок сформовано податкові зобов'язання шляхом відображення реалізації продукції (кукурудзи) від ТОВ "Стіомі-Холдінг": в квітні 2013 року ПАТ "Полтавське хлібоприймальне підприємство" в сумі 39300 грн.; в травні 2013 року всього в сумі 440495 грн.: ПАТ "Полтавське хлібоприймальне підприємство" в сумі 280685 грн., ТОВ "Кононівський елеватор" в сумі 63462 грн., ТОВ "Миргородський елеватор" в сумі 96 348 грн.

У період з 16.05.2013 року по 29.05.2013 року позивачем придбана соя в кількості 2279,3 тон у ТОВ "Кононівський елеватор" за ціною 4565,01 грн. з ПДВ, в тій же кількості реалізована ТОВ "Веснянський елеватор" для ТОВ "Агро-Еко ХХІ плюс" за ціною 4300 грн. з ПДВ.

За травень 2013 року ТОВ "Веснянський елеватор" відображено постачання сої ТОВ "Агро-Еко ХХІ плюс" на суму 9800982 грн., в тому числі ПДВ 1633497 грн.

З наведеного можна дійти висновку про відсутність ділової мети під час вчинення господарських операцій.

В обґрунтування вказаних господарських операцій до матеріалів справи надано низку первинної документації, а саме: договори на купівлю, продаж, поставку товару; податкові накладні; видаткові накладні; банківські виписки; товарно-транспортні накладні.

Надані до матеріалів справи документи не доводять, що замовленні послуги були вчиненні за участю контрагентів.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Обов'язковими реквізитами первинних документів є: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Окрім того, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними для цілей ведення податкового обліку, навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установити зв'язок між фактом придбання товарів (послуг) з господарською діяльністю платника податку.

Пунктом 9 ч.1 статті 139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Серед суттєвих умов віднесення до валових витрат, пов'язаних з виконанням робіт (послуг), та відповідно, формування податкового кредиту, є можливість за наявними первинними документами встановити об'єм виконаних послуг, їх калькуляцію та якісні показники виконаних послуг для необхідності їх ідентифікації та визначення факту (способу) їх використання у господарській діяльності підприємства, а також встановлення відповідності/невідповідності цифрових даних про обсяги наданих послуг зазначеним у звітах даним бухгалтерського обліку позивача.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, а також враховуватись повнота складання всіх підтверджуючих господарські операції документів.

Тобто, будь-які документи, у тому числі договори, акти, накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

При встановленні факту здійснення господарської операції дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Перевірці підлягають фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, зокрема: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та податкового органу, що позивачем проведено документальне оформлення господарських операцій щодо придбання товарів у постачальників ТОВ "Стіомі-Холдінг", ТОВ "Кононівський елеватор" та продажу товарів на адресу покупців - ПАТ "Полтавське хлібоприймальне підприємство", ТОВ "Кононівський елеватор", ТОВ "Миргородський елеватор", ТОВ "Агро-Еко ХХІ плюс", які фактично не здійснювалась в межах господарської діяльності позивача.

Жодних допустимих доказів, які б спростовували висновки податкового органу з цього приводу, та будь-яких інших первинних документів та матеріалів, які б підтверджували факт вчинення господарських відносин позивача з контрагентами, не надано.

Зважаючи на викладене позивач не набув права на включення до податкового кредиту сум ПДВ, по вказаних господарських відносинах яких не отримав.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з п.п. 14.1.181 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відтак, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно з п. 200.2 ст. 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Крім того, відповідно до Національного стандарту бухгалтерського обліку N 15 дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу, при наявності низки вимог, зокрема, впевненості, що в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства або імовірності надходження економічних вигод від надання послуг.

Тому, в межах дослідження питання про віднесення витрат до складу валових витрат суду варто враховувати наявність, по-перше, належних договорів на надання певних послуг, поставку товару чи інше, по-друге, відповідних документів на підтвердження виконання таких договорів та зв'язку понесених витрат з господарською діяльність підприємства, зокрема, актів виконаних робіт та інших додаткових документів, які передують підписанню цих актів в підтвердження конкретних обсягів, змісту наданих послуг, товарів, по-третє, податкової накладної на оплату послуг, товарів, по-четверте, реальне подальше використання послуг, товарів у господарській діяльності та збільшення обсягів виробництва, продаж й конкретні результати від цього.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно із п. 198.2 ст. 198 ПК України вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Пунктами 201.6, 201.8, 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна є податковим документом і підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Отже, в разі видачі покупцю контрагентом, який зареєстрований як платник ПДВ, податкових накладних з усіма необхідними реквізитами, визначеним законом, такий покупець має право на включення цього податку до складу податкового кредиту за звітній податковий період.

З аналізу наведених вище норм випливає, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Однак, наявність лише податкової накладної не є підставою для формування податкового кредиту. Для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту необхідна наявність і інших первинних документів, які б свідчили про реальність такої господарської операції.

Згідно статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинитися у формі, встановленій законом.

У контексті вищенаведеного, слід зазначити, що правильність формування валових витрат та податкового кредиту залежить від наявності зв'язку витрат платника податків на придбання товарів (робіт, послуг) з його господарською діяльністю, який (зв'язок) зокрема, полягає і у наявності розумних економічних причин (ділової мети) для вчинення господарських операцій.

Відсутність сукупності зазначених чинників, які визначають зв'язок витрат платника податків з його господарською діяльністю, виключають можливість формування валових витрат навіть за наявності належним чином оформлених первинних та розрахункових документів.

Отже, наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не є вичерпною. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися/надавалися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно і право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права придбання товарів (надання послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення , а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Веснянський елеватор" залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 березня 2014 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 27 травня 2014 року .

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Мельник-Томенко Ж. М.

Сторчак В. Ю.