Рішення № 38883233, 20.05.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/5042/14 20.05.14

За позовом Приватного акціонерного товариства "Лізинг інформаційних технологій"до Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції Державної казначейської служби Українипро відшкодування шкоди в розмірі 36072,06 грн. Суддя Васильченко Т.В.

в присутності представників сторін:

від позивача - Шокур Б.А., довіреність б/н від 20.03.2014;

від відповідача 1 - не з'явилися;

від відповідача 2 - не з'явилися.

Суть спору: Приватне акціонерне товариство "Лізинг інформаційних технологій" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції та Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди в розмірі 36072,06 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що неправомірними діями відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві по винесенню постанов про стягнення з позивача виконавчого збору, що встановлено постановами Окружного адміністративного суду м.Києва від 26.12.2012 та від 27.08.2013 у справі № 2а-16500/12/2670 позивачу завдано шкоду у заявленому розмірі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.03.2014 порушено провадження у справі №910/5042/14 та призначено справу до розгляду.

В судовому засідання 20.05.2014 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив задовольнити.

Відповідачі своїх представників в судове засідання не направили, про причини неявки суду не повідомили, хоча про час та місце проведення судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином, заяв чи клопотань до суду не подали.

Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка відповідачів не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для чергового відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 20.05.2014 судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, який приймав участь під час розгляду справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.06.2012 головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №32941206 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва №33/352, виданого 14.05.2012 про стягнення з ЗАТ «Лізінг інформаційних технологій» на користь ПАТ банк «Київська Русь» боргу в сумі 360061,13 грн. та надано боржнику строк для самостійного виконання виконавчого документу до 15.06.2012.

14.06.2012 головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №33004860 з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва №33/352, виданого 14.05.2012 про стягнення з ЗАТ «Лізінг інформаційних технологій» на користь ПАТ банк «Київська Русь» боргу в сумі 659,53 грн. та надано боржнику строк для самостійного виконання виконавчого документу до 21.06.2012.

В подальшому, у зв'язку з невиконанням боржником у наданий строк наказу господарського суду міста Києва №33/352 відповідачем винесено 18.06.2012 та 22.06.2012 постанови про стягнення з позивача виконавчого збору в загальній сумі 36072,06 грн.

Приватне акціонерне товариство "Лізинг інформаційних технологій", не погодившись з винесеними постановами про стягнення виконавчого збору, звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовами до відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві про визнання протиправними та скасування постанов про стягнення виконавчого збору від 18.06.2012 ВП №32941206 та від 22.06.2012 ВП №33004860.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.12.2012 по справі № 2а-16500/12/2670, яка набрала законної сили 14.01.2013, позов приватного акціонерного товариства "Лізинг інформаційних технологій" задоволено, визнано протиправною та скасовано постанову державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві від 22.06.2012 ВП №33004860 про стягнення виконавчого збору.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.08.2013 по справі № 2а-16500/12/2670, яка набрала законної сили 30.09.2013, позов приватного акціонерного товариства "Лізинг інформаційних технологій" задоволено повністю, визнано протиправною та скасовано постанову державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві від 18.06.2012 ВП №32941206 про стягнення виконавчого збору.

Вказані постанови прийняті з огляду на те, що Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено факт не належного повідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження № 33004860 та № 32941206 і відповідно факту не можливості добровільного виконання боржником наказу господарського суду міста Києва № 33/352 від 14.05.2012, у зв'язку з чим у ВДВС Оболонського районного управління юстиції у місті Києві були відсутні підстави для початку примусового виконання рішення та винесення постанов про стягнення з боржника виконавчого збору.

З огляду на викладене, позивач звернувся до ВДВС Оболонського районного управління юстиції у місті Києві з вимогою повернути виконавчий збір, який було стягнуто з нього на підставі вищевказаних постанов та отримав відповідь в якій вказано, що стягнутий виконавчий збір загальній в сумі 36072,06 грн. перерахований до Державного бюджету України, а резолютивними частинами постанов Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №2а-16500/12/2670 від 26.12.2012 та від 27.08.2013 не визначено наслідків скасування постанови про стягнення виконавчого збору у вигляді стягнення відповідної суми з Державного бюджету України.

Відтак, оскільки на звернення позивача не здійснено повернення незаконно стягнутого виконавчого збору, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Втім, для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, г) вина.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода -це не тільки обов'язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом вказаної статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду (ст. 22 ЦК України).

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами ЦК відповідальність настає незалежно від вини.

Особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини.

Відповідно до ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

При цьому, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними свої повноважень.

Частиною 2 статті 87 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Статтею 1173 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Таким чином, предметом доказування у даній справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) органу державної влади при прийнятті відповідного рішення шляхом видання постанови, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) органу державної влади і заподіянням шкоди.

При цьому, неправомірність дій (бездіяльності) органу державної влади має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків (аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 25.10.2005 у справі №32/421).

В даному випадку, як зазначалось вище, постановами Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.12.2012 та від 27.08.2013 у справі № 2а-16500/12/2670 визнано протиправними та скасовано постанови державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві від 22.06.2012 ВП №33004860 та від 18.06.2012 ВП №32941206 про стягнення виконавчого збору, тобто встановлено факт неправомірних дій відповідача-1.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 09.11.2004, "Справа "Науменко проти України").

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 3 ст. 35 ГПК України, відповідно до якої, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Тобто, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Відтак, враховуючи встановлені у справі № 2а-16500/12/2670 обставини, суд при розгляді даної справи вважає, що позивачу має бути відшкодована у повному обсязі шкода, завдана неправомірними діями відповідача-1, яка полягає в тому, що ПрАТ "Лізинг інформаційних технологій" було позбавлено права добровільного виконання рішення суду та у зв'язку з цим безпідставно стягнено з нього виконавчий збір в загальній сумі 36072,06 грн.

Наявність вини відповідача-1 у вказаних діях не спростовано під час розгляду справи №2а-16500/12/2670 та відповідно вона за змістом ч. 2 ст. 1166 ЦК України презюмується.

Частиною 3 статті 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" закріплено, що шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

При цьому, Конституційний суд України в своєму рішенні №12-рп/2001 від 03.10.2001 р. у справі № 1-36/2001 зазначив, що не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання органів державної влади.

Таким чином, з врахуванням наведеного, відшкодування шкоди в даній справі може здійснюватись лише за рахунок державного бюджету (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України у справі № 67/157-10 від 25.05.2011 р.).

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, прийнятим державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.

Частиною першою ст. 48 названого Кодексу встановлено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка, зокрема, передбачає здійснення Державним казначейством України: операцій з коштами державного бюджету, розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів.

Отже, управління наявними коштами Державного бюджету України, у тому числі в іноземній валюті, коштами державних позабюджетних фондів і позабюджетними коштами установ та організацій, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, фінансування його видатків входить до компетенції Державного казначейства України.

Статтею 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" та ст. 87 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено спосіб захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів, а саме: відшкодування шкоди за рахунок держави, що повністю відповідає приписам ст.ст. 1173 та 1174 Цивільного кодексу України.

Відтак, враховуючи положення вищенаведених норм чинного законодавства України, позивачу надане право звернутися до суду з вимогою про відшкодування з Державного бюджету України державою в особі органів, які виконують функції управління коштами Державного бюджету, а не за рахунок коштів, виділених державою на утримання органів, що завдали шкоду.

Пунктом 5 ч. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13.04.2011 №460/2011 передбачено, що казначейство України, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевиих бюджетів на підставі рішення суду.

Отже, з системного аналізу наведених норм законодавства вбачається, що обов'язок обслуговування бюджетних коштів та списання цих коштів, у тому числі на відшкодування шкоди, завданої фізичним та/або юридичним особам незаконними діями та рішеннями органів державної влади покладено на державну казначейську службу України, у зв'язку з чим заявлена до стягнення шкода підлягає стягненню з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України.

Висновки, викладені у даному рішенні, відповідають правовій позиції Вищого господарського суду України у справах аналогічної категорії (постанова від 21.03.2012 у справі № 5023/5466/11 (67/157-10), постанова від 01.10.2012 у справі №5015/1148/12, постанова від 11.02.2013 у справі № 5011-61/2508-2012, постанова від 26.03.2013 у справі №17/5005 та ін.).

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідачі під час розгляду справи не надали суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, як і не надали доказів часткової або повної сплати заявленої до стягнення шкоди.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України грошових коштів у розмірі 36072,06 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, з покладенням витрат по сплаті судового збору на відповідача-1 в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій останнього.

Керуючись ст. ст. 43 , 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України (01601, місто Київ, вулиця Бастіонна, 6, ідентифікаційний код 37567646) на користь Приватного акціонерного товариства "Лізинг інформаційних технологій" (04205, м.Київ, проспект Оболонський, буд. 28, ідентифікаційний код 33149830) грошові кошти в розмірі 36072 (тридцять шість тисяч сімдесят дві) грн. 06 коп. в рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконним стягненням виконавчого збору згідно з постановами відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві від 18.06.2012 та від 22.06.2012, видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

3. Стягнути з Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві (04201, м.Київ, вул. Полярна, 13-а, ідентифікаційний код 35018577) на користь Приватного акціонерного товариства "Лізинг інформаційних технологій" (04205, м.Київ, проспект Оболонський, буд. 28, ідентифікаційний код 33149830) судовий збір у розмірі 1827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп., видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.05.2014.

Суддя Т.В. Васильченко