Рішення № 38879851, 20.05.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" травня 2014 р. Справа № 911/3848/13

Господарський суд Київської області у складі судді Зайця Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ

до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз», Київська область, м. Боряка

про стягнення 1097488,91 грн.

секретар судового засідання Колісник Ю.І.

за участю представників:

від позивача: Петренко А.С. (довіреність №9/10 від 17 січня 2014 року);

від відповідача: Палькевич Н.С. (довіреність №1-771 від 31 грудня 2013 року).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі - позивач) звернулась до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» (далі - відповідач) про стягнення 1097488,91 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про закупівлю природного газу за державні кошти за №06/10-2106 від 20 грудня 2010 року, а саме, відповідач не повністю виконав взяті на себе зобов'язання, в результаті чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 935018,62 грн. Додатково, за прострочення виконання зобов'язання позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 72488,33 грн., інфляційні втрати в розмірі 19069,83 грн. та 3% річних в розмірі 70912,13 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 8 листопада 2013 року у справі №911/3848/13 за позовом Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» про стягнення 1097488,91 грн. позовні вимоги задоволено частково.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30 січня 2014 року у справі №911/3848/13 апеляційну скаргу Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» задоволено частково, а рішення господарського суду Київської області від 8 листопада 2013 року скасовано в частині відмови у стягненні з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» пені у розмірі 8160,50 грн. та прийнято нове рішення суду, яким позов задоволено.

Постановою Вищого господарського суду України від 17 березня 2014 року у справі №911/3848/13 касаційну скаргу Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» задоволено частково, рішення господарського суду Київської області від 8 листопада 2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30 січня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України у своїй постанові від 17 березня 2014 року вказав на те, що при новому розгляді справи суду необхідно дослідити обставини щодо наявності всіх необхідних умов зарахування зустрічних однорідних вимог по сумі основного боргу та в частині нарахованих на цю суму пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Згідно з ч. 1 ст. 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями від 27 березня 2014 року справу №911/3848/13 передано до розгляду судді Зайцю Д.Г.

Ухвалою суду від 27 березня 2014 року справу №911/3848/13 прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 9 квітня 2014 року.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи неодноразово відкладався.

20 травня 2014 року відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

20 грудня 2010 року між позивачем (за договором - постачальник) та відповідачем (за договором - покупець) укладено договір про закупівлю природного газу за державні кошти за №06/10-2106.

Згідно пункту 1.1 договору постачальник зобов'язався поставити покупцеві природний газ, а покупець - прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п. 1.2. договору.

Відповідно до пункту 1.2 договору постачальник передає покупцеві в 2011 році газ в обсязі до 1100 тис. куб. м., в тому числі по місяцях: січень - 256 тис. куб. м., лютий - 209 тис. куб. м., березень - 152 тис. куб. м., квітень - 53 тис. куб. м., травень - 11 тис. куб. м., червень - 4 тис. куб. м., липень - 12 тис. куб. м., серпень - 9 тис. куб. м., вересень - 6 тис. куб. м., жовтень - 33 тис. куб. м., листопад - 136 тис. куб. м., грудень - 219 тис. куб. м., разом 1100 тис. куб. м. За розрахункову одиницю переданого газу приймається один кубічний метр (куб. м.), приведений до стандартних умов.

Згідно пункту 4.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 5.1 договору встановлено, що строк поставки газу: з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року включно.

Відповідно п. 10.1 договору договір набирає чинності з дати підписання та скріплення печатками сторін, але не раніше ніж через 14 днів з дня опублікування у державному офіційному друкованому виданні з питань державних закупівель відомостей про рішення Уповноваженого органу про погодження процедури закупівлі в одного учасника, поширює дію на відносини, що склались між сторонами з 1 січня 2011 року і діє у частині поставки газу до 31 грудня 2011 року включно, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

20 грудня 2010 року між позивачем та відповідачем укладено додаток №1 до договору про закупівлю природного газу за державні кошти №06/10-2106-17 від 20 грудня 2010 року, за умовами якого сторони домовились, що кількість газу, поставленого покупцю, закріплюється щомісячним актами приймання-передачі газу, які підписуються постачальником і покупцем.

28 січня 2011 року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду №1 до договору про закупівлю природного газу за державні кошти №06/10-2106 від 20 грудня 2010 року, за умовами якої сторони домовились викласти назву договору у наступній редакції: «Договір поставки природного газу», п. 3.2. договору у наступній редакції: « 3.2. Загальна вартість договору складається із сум вартості місячних поставок газу»., п. 10.1. договору в наступній редакції: « 10.1. Договір набирає чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін, діє у частині поставки газу з 1 січня 2011 року до 31 грудня 2011 року включно, а у частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення».

12 квітня 2011 року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду №3 до договору поставки природного газу №06/10-2106 від 20 грудня 2010 року, за умовами якої сторони домовились викласти умови договору №06/10-2106 від 20 грудня 2010 року у новій редакції, назва договору: «Договір на купівлю-продаж природного газу».

3 жовтня 2011 року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду №6 до договору на купівлю-продаж природного газу №06/10-2106 від 20 грудня 2010 року, за умовами якої сторони домовились вважати договір №06/10-2106 від 20 грудня 2010 року припиненим в частині поставки природного газу з 1 жовтня 2011 року.

На виконання умов договору позивач в період з січня 2011 року по вересень 2011 року поставлено, а відповідачем прийнято від позивача природний газ загальною вартістю 935018,62 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками обох сторін актами передачі-приймання природного газу (а.с. 36-46).

26 липня 2013 року відповідач звернувся до позивача із заявою про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог №23-2426/1 від 26 липня 2013 року (а.с. 65), згідно якої повідомив останнього про зарахування зустрічних однорідних вимог у сумі 953016,02 грн., зокрема: зобов'язань відповідача перед позивачем згідно договору на купівлю-продаж природного газу №06/10-2106 від 20 грудня 2010 року у розмірі 935018,62 грн. та за договором №06/11-1315 від 30 серпня 2011 року у розмірі 17997,40грн., та зобов'язань позивача перед відповідачем за договором на купівлю-продаж природного газу №06/10-2025 від 20 грудня 2010 року у сумі 1669971,95 грн. Вказана заява 31 липня 2013 року отримана представником позивача, що підтверджується відміткою на заяві.

Судом оглянуто оригінали документів, залучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Об'єктом договору постачання енергетичними та іншими ресурсами може виступати електрична і теплова енергія, природній газ, вода, нафта та інші ресурси, які надаються споживачеві (абонентові) через приєднану мережу електропроводів, трубопроводів тощо.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Так, судом встановлено, що відповідач на виконання умов договору №06/10-2025 від 20 грудня 2010 року перерахував позивачу 103300225,16 грн., в той час як позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 101622504,40 грн. Таким чином, відповідач сплатив на 1677720,76 грн. більше ніж отримав від позивача природного газу.

Договором за №23-250-14/12-438 від 24 вересня 2012 року про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог переплата за договором №06/10-2025 була зменшена на 7748,81 грн.

24 вересня 2012 року відповідач звернувся до позивача з претензією за №23-3396, в якій просив позивача негайно перерахувати на рахунок відповідача заборгованість у розмірі 1669971,95 грн.

Зазначену претензію позивач отримав 24 вересня 2012 року, що підтверджується відміткою на претензії.

Частиною 2 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вже зазначалось вище, відповідач звернувся до позивача із заявою про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог №23-2426/1 від 26 липня 2013 року (а.с. 65), згідно якої повідомив останнього про зарахування зустрічних однорідних вимог у сумі 953016,02 грн., зокрема: зобов'язань відповідача перед позивачем згідно договору на купівлю-продаж природного газу №06/10-2106 від 20 грудня 2010 року у розмірі 935018,62 грн. та за договором №06/11-1315 від 30 серпня 2011 року у розмірі 17997,40 грн., та зобов'язань позивача перед відповідачем за договором на купівлю-продаж природного газу №06/10-2025 від 20 грудня 2010 року у сумі 1669971,95 грн. Вказана заява 31 липня 2013 року отримана представником позивача, що підтверджується відміткою на заяві.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що станом на момент розгляду даної справи, заява відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог №23-2426/1 від 26 липня 2013 року в силу положень ст. 204 Цивільного кодексу України є правомірною, а зобов'язання відповідача перед позивачем зі сплати 935018,62 грн. основного боргу за поставлений природний газ є припиненим на підставі ст. 601 Цивільного кодексу України та ст. 203 Господарського кодексу України.

Враховуючи, що зобов'язання відповідача на момент звернення позивача, з даним позовом до суду є припиненим з 31 липня 2013 року (дата отримання відповідачем заяви позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог), суд дійшов висновку, що станом на момент порушення провадження у справі у відповідача був відсутній обов'язок сплатити 935018,62 грн. основного боргу за поставлений природний газ.

Відповідно до п. 4.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за №18 від 26 грудня 2011 року господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Визнання боржником претензії кредитора не є способом припинення зобов'язання і не свідчить про відсутність спору; особа, претензія якої визнана боржником, вправі звернутися до господарського суду з позовом про стягнення визнаної суми коштів. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Отже, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення 935018,62грн. основного боргу за поставлений природний газ.

Доводи позивача про те, що зарахування зустрічних однорідних вимог є неможливим у зв'язку із відсутністю однорідності вимог, яка має місце з огляду на різницю у складових ціни на газ за укладеними між сторонами договорами, суд відхиляє з огляду на наступне.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);

2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку із чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги;

3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Такої ж правової позиції дотримувався Вищий господарський суд України при винесенні постанови від 29 січня 2013 року у справі №5010/554/2012-13/37.

Таким чином, допускається зарахування однорідних за своєю правовою природою вимог, у даному випадку грошових, які випливають із різних підстав, зокрема, різних договорів. При цьому, складові ціни на товар за цими договорами не впливають на однорідність таких вимог.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» №543/965-ВР від 22.11.1996 року, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Пунктом 7.2. договору сторонами погоджено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1. договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

8 листопада представником відповідача у відзиві на позов заявлено про застосування строків позовної давності щодо вимог про стягнення пені у сумі 72488,33 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: 1) про стягнення неустойки (штрафу, пені); 2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості; 3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу); 4) у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу); 5) про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу); 6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу); 7) про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 цього Кодексу).

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відповідності до положень пункту 6.2. договору на купівлю-продаж природного газу №06/10-2106 від 20.12.2010 остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу з поточних рахунків покупця.

Зі змісту зазначеного пункту договору слідує, що момент прострочення відповідачем виконання зобов'язання встановлюється щодо кожного підписаного акту окремо, і як наслідок, пеня також має нараховуватись на суму боргу по кожному акту приймання-передачі газу окремо з урахуванням вимог ч. 6 ст. 232 ГК України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що право на нарахування пені за прострочення строків оплати актів приймання-передачі природного газу від 31 січня 2011 року, від 28 лютого 2011 року, від 31 березня 2011 року, від 30 квітня 2011 року, від 31 травня 2011 року, від 30 червня 2011 року, від 31 липня 2011 року та від 30 вересня 2011 року у позивача у відповідності до вимог ст. 232 ЦК України, припинилось 10 серпня 2011 року, 10 вересня 2011 року, 10 жовтня 2011 року, 10 листопад 2011 року, 10 грудня 2011 року, 10 січня 2012 року, 10 лютого 2012 року та 10 квітня 2012 року відповідно.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до п. 9.3 договору в редакції, яка діяла до укладення між сторонами додаткової угоди №3 від 12 квітня 2011 року до договору, строк позовної давності за договором та до вимог про стягнення неустойки складав 3 роки.

Додатковою угодою №3 від 12 квітня 2011 року договір викладено у новій редакції, згідно якої пункт п. 9.3 було виключено.

Відповідно до п. 4 додаткової угоди №3 від 12 квітня 2011 року до договору сторони домовилися, що дія даної додаткової угоди поширюється на відносини, що фактично склалися між сторонами з 1 квітня 2011 року і діє протягом дії договору.

Згідно положень ч. 3 ст. 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

З вищенаведеного слідує, що до відносин, які виникли між сторонами за договором до 1 квітня 2011 року (початок дії додаткової угоди №3 від 12 квітня 2011 року до договору), застосовується строк позовної давності у три роки. До відносин, що виникли між сторонами за договором після 1 квітня 2011 року, застосовується строк позовної давності в один рік, в силу положень ч. 2 ст. 258 ЦК України.

Відповідно до п. 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за угодою сторін, тому, зокрема, умови договору, за якими сторони встановили, що така давність обчислюється не з моменту прострочення платежу, а з іншої дати, що визначається шляхом зворотного відрахування шести місяців від дати пред'явлення вимоги, суперечать вимогам закону і не застосовуються судом.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у сумі 8407,51 грн., яка обрахована судом, виходячи із заявлених позовних вимог за період з 11 лютого 2011 року по 1 квітня 2011 року.

У відповідності до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вищевикладене, суд обмежив період нарахування 3% річних з 11 лютого 2011 року до 31 липня 2013 року (дата припинення зобов'язання відповідача зі сплати 935018,62 грн. основного боргу за поставлений природний газ). Отже, арифметично вірний розрахунок інфляційних втрат, нарахованих за період з 11 лютого 2011 року по 31 червня 2013 року та 3% річних, нарахованих за період з 11 лютого 2011 року по 30 липня 2013 року складає 19069,83 грн. інфляційних втрат та 65638,20 грн. 3 % річних.

Відтак, вимога про стягнення з відповідача 19069,83 грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню повністю, а вимога про стягнення 70912,13 грн. 3 % річних підлягає частковому задоволенню у розмірі 65638,20 грн.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» (08150, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Шевченка, буд. 178; код 20578072) на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, Шевченківський р-н., вул. Шолуденка, буд. 1; код 31301827) - 8407 (вісім тисяч чотириста сім) грн. 51 коп. пені, 19069 (дев'ятнадцять тисяч шістдесят дев'ять) грн. 83 коп. інфляційних втрат, 65638 (шістдесят п'ять тисяч шістсот тридцять вісім) грн. 36 коп. 3% річних та 1862 (одна тисяча вісімсот шістдесят дві) грн. 33 коп. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено - 23 травня 2014 року

Суддя Заєць Д.Г.