Рішення № 38879835, 21.05.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2014 р. Справа № 911/689/14

Господарський суд Київської області у складі судді Зайця Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Заступника прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України та Аграрного фонду України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Розважівське агро-промислове підприємство», Київська область, Іванківський район, с. Розважів

про стягнення 26848195,47 грн.

секретар судового засідання Колісник Ю.І.

за участю представників:

від позивача 1: не з'явився;

від позивача 2: Пронін О.А. (довіреність №356 від 8 січня 2014 року);

від відповідача: Комлик В.В. (довіреність б/н від 31 березня 2014 року);

від прокуратури: Долгорук С.М. (посвідчення №002718 від 5 вересня 2012 року).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - позивач 1) та Аграрного фонду України (далі - позивач 2) звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Розважівське агро-промислове підприємство» (далі - відповідач) про стягнення 26848195,47 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов форвардного біржового контракту на закупівлю Аграрним фондом зерна за №880Ф від 24 жовтня 2012 року, а саме, відповідач не поставив Аграрному фонду товар, в результаті чого прокуратурою заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 18689125,00 грн. авансового платежу, 5589493,00 грн. 20% штрафу, 27947,47 грн. 0,1% пені та 2541630,00 грн. боргу за користування коштами.

В прохальній частині позовної заяви прокурор просить суд вжити заходи щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту, у межах суми позову, на кошти та майно відповідача.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Статтею 67 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Згідно п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України за №16 від 26 грудня 2011 року «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Судом відмовлено в застосуванні заходів до забезпечення позову, оскільки, прокурором не доведено суду наявності підстав для застосування таких заходів.

Провадження у справі порушено відповідно до ухвали господарського суду Київської області від 4 березня 2014 року та призначено справу до розгляду на 19 березня 2014 року.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи неодноразово відкладався.

Представник відповідача в усних та письмових поясненнях, викладених у відзиві на позовну заяву, проти позову заперечував.

21 травня 2014 року відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача 2 та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між Аграрним фондом (за договором - покупець) та відповідачем (за договором - продавець) 24 жовтня 2012 року укладено форвардний біржовий контракт на закупівлю Аграрним фондом зерна за №880Ф.

Пунктом 1.1 контракту встановлено, що в порядку та на умовах даного контракту продавець передає покупцю у власність товар: жито 2 класу, що відповідає ДСТУ 4522:2006 (далі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його.

Згідно пункту 1.2 контракту кількість тонн: 22750,000.

Пунктом 1.3 контракту (в редакції додаткової угоди №2 від 1 листопада 2013 року) передбачено, що місяць поставки: в термін 25 грудня 2013 року.

Відповідно до пункту 1.8 контракту авансовий платіж 18689125,00 грн.

Згідно пункту 2.1 контракту (в редакції додаткової угоди №2 від 1 листопада 2013 року) брокер-продавець поставляє брокеру-покупцю товар на базисі поставки EXW Черняхівський елеватор, ДП ДАК «Хліб України», 12301, вул. Індустріальна, буд. 42, смт. Черняхів, Житомирська обл., в термін до 25 грудня 2013 року.

Пунктом 5.1 контракту сторони погодили, що покупець упродовж п'яти робочих днів з моменту укладання контракту на торгах Аграрної біржі зобов'язується перерахувати кошти (авансовий платіж) у розмір 50 відсотків вартості зерна, розрахованої на підставі мінімальної інтервенційної ціни на момент укладення контракту на поточний рахунок продавця.

Платіжним дорученням №2786 від 25 жовтня 2012 року покупець перерахував продавцю суму попередньої оплати у розмірі 18689125,00 грн. (том 1, а.с. 20), а відтак, належним чином виконав своє зобов'язання.

Однак, відповідач взяті на себе зобов'язання не виконав, а саме, не поставив покупцю у встановлені контрактом строки товар.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до п. 14.1.45.3. ст. 14 Податкового кодексу України форвардний контракт - цивільно-правовий договір, за яким продавець зобов'язується у майбутньому в установлений строк передати базовий актив у власність покупця на визначених умовах, а покупець зобов'язується прийняти в установлений строк базовий актив і сплатити за нього ціну, визначену таким договором.

Приписами статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.ст. 251, 252 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст. 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Отже, відповідач не виконав свого обов'язку з поставки товару, а відтак у нього виник обов'язок повернути суму невикористаного авансу у розмірі 16689125,00 грн.

21 травня 2014 року представником відповідача через канцелярію суду подано клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів. У якості додатку до даного клопотання представником відповідача додано акт про зарахування зустрічних однорідних вимог та докази його надіслання позивачу.

Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);

2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку із чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги;

3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Однак, в супереч наведеному вище, представником відповідача не подано до суду доказів у вигляді первинних документів, що підтверджували б те, що відповідач є кредитором а позивач 2 є боржником за зазначеним відповідачем зобов'язанням.

До того ж, як вбачається з даного акту, відповідач посилається на виконання ним умов контракту №880Ф, за яким саме відповідач є боржником.

Тобто, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами, того, що відповідач є кредитором а позивач 2 є божником за іншим зобов'язанням не пов'язаним з виконанням сторонами умов форвардного біржового контракту від 24 жовтня 2012 року за №880Ф.

Крім того, як зазначено у пункті 2 даного акту, відповідач поставив, а Аграрний фонд прийняв без зауважень та не оплатив продукцію в рамках контракту №880Ф, в загальній сумі 599328,04 грн.

Доказів на підтвердження того, що відповідач передав, а Аграрний фонд прийняв товар на загальну суму 599328,04 грн. відповідачем до суду не подано.

В свою чергу, представник Аграрного фонду зазначив, що відповідачем не було здійснено жодних поставок товару на виконання умов контракту №880Ф.

Таким чином, суд приходить до висновку, що акт про зарахування зустрічних однорідних вимог не може бути прийнятий до уваги, з огляду на його невідповідність вимогам ст. 601 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 6 ст. 45 Бюджетного кодексу України забороняється проведення розрахунків з бюджетом у негрошовій формі, у тому числі шляхом взаємозаліку, застосування векселів, бартерних операцій та зарахування зустрічних платіжних вимог у фінансових установах, за винятком операцій, пов'язаних з державним боргом, та випадків, передбачених законом про Державний бюджет України.

Приписами ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 7.2 контракту за невиконання продавцем умов контракту щодо обсягів поставки сплачується штраф у розмірі 20% вартості недопоставленого товару, виходячи з вартості товару за ціною фіксингу, що діяла на останній день поставки.

Перевіривши розрахунок 20% штрафу у сумі 5589493,00 грн. з урахуванням Інформації про хід торгівлі зерном, цукром, маслом солодковершковим, висівками та аміачною селітрою та формування середньозваженої біржової ціни рівноваги (фіксингу) за 25 грудня 2013 року (останній день поставки за контрактом), наданої Аграрною біржою (том 1, а.с. 88-91), суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним, а відтак, вимога про його стягнення підлягає задоволенню.

Відповідно до пункту 7.6 контракту у разі виконання покупцем п. 5.1. та невиконання продавцем пункту 2.1. цього контракту з продавця стягується пеня у розмірі 0,1% відсотків вартості недопоставленого товару, з якого допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків указаної вартості.

Розмір пені, визначений позивачем, складає 27947,47 грн.

Однак, судом встановлено, що визначений сторонами у договорі розмір пені перевищує її граничний розмір, встановлений ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Згідно з вірним розрахунком, зробленим судом, до стягнення з відповідача підлягає пеня у розмірі 13312,80 грн.

Відповідно до п. 1.6. контракту вартість користування коштами (авансовим платежем), визначена Національним банком України. Вартість користування коштами (авансовим платежем) для окремих об'єктів державного цінового регулювання на відповідний маркетинговий період становить за одиницю товару - 111,72 грн.

Розрахунок вартості користування коштами, складений позивачем-2, також є арифметично вірним, а відтак, вимога щодо її стягнення у розмірі 2541630,00 грн. підлягає задоволенню.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на положення ст. 530 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Відтак, на думку відповідача, оскільки позивач-2 не звертався до нього з вимогою про повернення авансу, у відповідача такий не виник, звернення ж з позовом до суду не можна розцінювати як вимогу в розумінні ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Суд не погоджується з такою позицією відповідача, виходячи з наступного.

Частиною 2 ст. 693 Цивільного кодексу України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року №15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Розважівське агро-промислове підприємство» (07241, Київська область, Іванківський район, с. Розважів, вул. Іванківська, 9, код 03755495) на користь Аграрного фонду (01001, м. Київ, вул. Грінченка, 1, код 33652855) - 18689125 (вісімнадцять мільйонів шістсот вісімдесят дев'ять тисяч сто двадцять п'ять) грн. 00 коп. авансового платежу, 5589493 (п'ять мільйонів п'ятсот вісімдесят дев'ять тисяч чотириста дев'яносто три) грн. 00 коп. 20% штрафу, 13312 (тринадцять тисяч триста дванадцять) грн. 80 коп. пені, 2541630 (два мільйони п'ятсот сорок одна тисяча шістсот тридцять) грн. 00 коп. боргу за користування коштами.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Розважівське агро-промислове підприємство» (07241, Київська область, Іванківський район, с. Розважів, вул. Іванківська, 9, код 03755495) в дохід Державного бюджету України на р/р 31214206783001, банк ГУ ДКСУ у Київській області, МФО 821018, код ЄДРПОУ 37955989, одержувач платежу ГУ ДКСУ у Київській області, призначення платежу: 22030001, символ звітності банку 206 - 73080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп. судового збору.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено - 23 травня 2014 року

Суддя Заєць Д.Г.