Рішення № 38878992, 26.05.2014, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/1615/14 Головуючий у 1-й інстанції: Полянчук Б.І.

Суддя-доповідач: Кочеткової І.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2014 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

Воробйової І.А.,

При секретарі: Книш С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Бердянського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави до Бердянської міської ради, ОСОБА_3, управління Держземагенства у Бердянському районі Запорізької області про визнання незаконним та скасування рішення Бердянської міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, зобов'язання здійснити дії,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 05 вересня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2013 року Бердянський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Бердянської міської ради, ОСОБА_3, Управління Держземагентства у Бердянському районі Запорізької області про визнання незаконним та скасування п.5, 5.67 рішення Бердянської міської ради №41 від 25 лютого 2010 року про затвердження проекту відведення земельної ділянки та передачу її у власність, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку. Вказав, що оскаржуване рішення суперечить вимогам ст.ст.51, 58-60, 116,118,186-1 Земельного кодексу України та ст.ст.85, 90 Водного кодексу України, оскільки земельна ділянка, яка надана у власність фізичній особі, розташована на території Бердянської коси в межах двокілометрової зони прибережної захисної смуги Азовського моря, а відтак, відноситься до земель водного фонду. Крім того, на порушення вимог ст. 9 Закону України „ Про державну експертизу землевпорядної документації" проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність не пройшов обов'язкову державну експертизу, тоді як землі рекреаційного призначення підлягають такій експертизі.

З цих підстав просив визнати незаконним та скасувати п.п.5, 5.67 рішення Бердянської міської ради №41 від 25 лютого 2010 року та виданий на його підставі державний акт на право власності на земельну ділянку, зобов'язати Управління Держземагентства у Бердянському районі скасувати відповідний запис про державну реєстрацію державного акту, зобов'язати ОСОБА_3 повернути земельну ділянку територіальній громаді.

Заочним рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 05 вересня 2013 року позов задоволено.

Визнані незаконними та скасовані п.п. 5, 5.67 рішення сімдесят дев'ятої сесії Бердянської міської ради п'ятого скликання № 41 від 25.02.2010 року „Про передачу в оренду, продовження терміну розробки проекту відведення, та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок".

Визнано недійсним державний акт на право власності серії ЯК № 822059 на земельну ділянку площею 0,1 га, виданий на ім'я ОСОБА_3 для ведення індивідуального дачного будівництва в АДРЕСА_1, вартістю 89 080,00 грн.

Зобов'язано Управління Держземагентства у Бердянському районі Запорізької області скасувати державну реєстрацію акту на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2310400000:08:003:0468, виданого на ім'я ОСОБА_3 серії ЯК №822059 здійснену в «Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі» за реєстраційним номером 011026500347 від 16.04.2010 року.

Зобов'язано ОСОБА_3 повернути земельну ділянку вартістю 89 080 грн. 00 коп., площею 0,1 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1, межі якої визначені в державному акті на право власності на землю серії ЯК №822059, виданому ОСОБА_3, територіальній громаді в особі Бердянської міської ради.

Ухвалою цього ж суду від 4 лютого 2014 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про відмову у позові ОСОБА_3 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що передача спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_3 відбувалася з порушенням вимог чинного законодавства, без проведення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації, а тому оскаржуване рішення міської ради підлягає скасуванню як незаконне, а виданий на його підставі Державний акт про право власності на землю - визнанню недійсним зі скасуванням його державної реєстрації і поверненням земельної ділянки територіальній громаді.

Висновки суду відповідають вимогам закону, фактичним обставинам справи і зібраним у справі доказам.

У відповідності з вимогами ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад і передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Частинами першою та другою статті 116 ЗК України визначено, що громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення садівництва у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Вибір місця розташування земельної ділянки та надання дозволу і вимог на розроблення проекту її відведення здійснюються в порядку, встановленому статтею 151 ЗК України.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (частина перша статті 126 ЗК України в редакції, яка була чинною на момент виникнення правовідносин).

Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Таким чином, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

За змістом статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Встановлено, що рішенням сімдесят сьомої сесії У скликання Бердянської міської ради Запорізької області від 24 грудня 2009 року ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,1 га, розташованої по АДРЕСА_1 (Бердянська коса - район дитячого табору „Сонячний"), для індивідуального дачного будівництва (а.с.107).

Відповідно до Умов відведення земельної ділянки, виданих Головним управлінням Держкомзему у Запорізькій області, земельна ділянка, що підлягала передачі у власність ОСОБА_3 відповідно до Українського класифікатора цільового використання землі після розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відноситься до земель рекреаційного призначення (код 1.17 УКЦВЗ). Такі ж відомості щодо належності спірної ділянки до земель рекреаційного призначення містяться у висновку Головного державного санітарного лікаря м. Бердянська №130 від 10.01.2010р., генеральному плані м. Бердянська, у висновку Мелітопольського сектору регулювання природокористування від 20 січня 2010 року № 96, а також у ситуаційній схемі і експлікації земельних угідь, за рахунок яких запроектоване землевідведення, згідно яким спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення ( код цільового використання землі 1,17), розташована на території оздоровчих установ та установ відпочинку на відстані 75 м від урізу води Бердянської затоки (а.с.11, 110, 112, 115-118).

Проте, в технічному завданні на розробку проекту землеустрою від 29.12.2009 року код цільового використання земельної ділянки зазначений 1.8 - для індивідуального житлового, гаражного та дачного будівництва (а.с.111).

Пунктами 5, 5.67 рішення сімдесят дев'ятої сесії Бердянської міської ради п'ятого скликання від 25 лютого 2010 року № 41 "Про передачу в оренду та у власність земельних ділянок, продовження терміну розробки проекту відведення та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок" у приватну власність ОСОБА_3 передана земельна ділянка площею 0,1 га для ведення індивідуального дачного будівництва, що розташована за АДРЕСА_1 (а.с.5).

ОСОБА_3 видано державний акт на право власності серії ЯК № 822059 на земельну ділянку площею 0,1 га, для ведення індивідуального дачного будівництва, що розташована за вказаною адресою, та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за реєстраційним номером 011026500347 від 16 квітня 2010 року (а.с.6).

Із довідки, виданої Управлінням Держземагенства у Бердянському районі Запорізької області № 1744/01-23 від 12.05.2014 року, вбачається, що спірна земельна ділянка з травня 2006 року перебувала у користуванні ПП „Лагуна" і відповідно до документації із землеустрою відносилася до земель рекреаційного призначення. Рішенням Бердянської міської від 28 січня 2010 року №38 припинено право користування ПП „Лагуни" і прийнято землі до земель міста - громадська та житлова забудова. Проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 для індивідуального дачного будівництва передбачено цільове призначення ділянки - рекреаційне призначення (а.с.109, 235).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 51 ЗК України передбачено, що до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст і інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури та спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих і спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Відповідно до ст. 9 Закону України „Про державну експертизу землевпорядної документації" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягають обов'язковій державній експертизі, зокрема, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок водного фонду, оздоровчого та рекреаційного призначення.

Зважаючи на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення, однак всупереч ст. 9 Закону України „Про державну експертизу землевпорядної документації" та ч.9 ст.118 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обов'язкова державна експертиза землевпорядної документації при виділенні земельної ділянки у власність ОСОБА_3 проведена не була, висновки суду першої інстанції про порушення міською радою земельного законодавства при передачі спірної ділянки у власність ОСОБА_3 відповідають фактичним обставинам справи і зібраним у справі доказам.

Доводи апелянта про те, що станом на лютий 2010 року земельна ділянка на підставі рішення міської ради від 28 січня 2010 року відносилася до земель міста - громадська та житлова забудова і не являлася землею рекреаційного призначення, безпідставні і висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно з ч. 3 ст. 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок; щодо земельних ділянок, розташованих у межах населеного пункту, - сільською, селищною, міською радою; щодо земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, - районною державною адміністрацією.

У п. 2 Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 року № 502, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що зміна цільового призначення земельної ділянки проводиться за поданням заяви (клопотання) її власника до сільської, селищної, міської ради, якщо земельна ділянка розташована в межах населеного пункту, або районної державної адміністрації, якщо земельна ділянка розташована за межами населеного пункту. Орган, до якого надійшла заява (клопотання), розглядає її та за наслідками розгляду надає згоду на розробку проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки. Проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки розробляється особами, які мають ліцензію на проведення робіт із землеустрою на підставі договору із заявником та погоджується із органом земельних ресурсів, органом містобудування та архітектури, органом охорони культурної спадщини, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічним органом. Проект разом із позитивним висновком державної експертизи документації із землеустрою подається до органу місцевого самоврядування на розгляд, який в подальшому приймає рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки.

У передбаченому ст.20 ЗК України і Постановою Кабінету Міністрів України №502 від 11 квітня 2002 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, цільове призначення земельної ділянки при вилученні її у попереднього землекористувача не змінювалося, проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки не розроблявся, з органами земельних ресурсів, містобудування та архітектури, органом охорони культурної спадщини, природоохоронним органом, санітарно-епідеміологічним органом не погоджувався, державна експертиза документації не проводилася. При вилученні земельної ділянки у попереднього землекористувача її цільове призначення за даними землевпорядних організацій значилося як землі рекреаційного призначення, подальше використання земельної ділянки після передачі її у власність ОСОБА_3 також передбачалося як земля рекреаційного призначення. За таких обставин доводи апелянта про те, що на момент розробки землевпорядної документації про передачу землі у власність ОСОБА_3 спірна ділянка не відносилась до земель рекреаційного призначення не відповідають фактичним обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги про те, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не відповідає вимогам ст.16 ЦК України безпідставні

Відповідно до ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Оскаржуване рішення суду відповідає ч.1 ст. 21 ЦК України, згідно якої суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.2 постанови № 7 від 16.04.2004 року „Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", виходячи з положень ст.ст.8,124 Конституції, ст.ст. 26,30,87-90,97,100,102,118,123,128, 143-146,149,151,153-158,161, 210,212 ЗК України, глав 27,33,34 ЦК України, ст. 15 ЦПК України, ст. 12 ГПК України судам підвідомчі (підсудні) справи за заявами, зокрема, з приводу володіння, користування, розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб, і визнання недійсними державних актів про право власності та право постійного користування земельними ділянками.

Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки, є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Виходячи з норм ст. 116 ЗК України, рішення органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про передачу у власність земельної ділянки є необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до того, що з вимогами про скасування п.п.5,5.67 рішення Бердянської міської ради №41 від 25.02.2010 року, на підставі якого ОСОБА_3 14 квітня 2010 року був виданий державний акт про право власності на земельну ділянку, зареєстрований 06 квітня 2010 року, який прокурор вимагав визнати недійсним, позивач звернувся лише у червні 2013 року, тобто після спливу позовної давності, про застосування якої заявляв відповідач.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 268 ЦК України (в редакції закону станом на день прийняття Бердянською міською радою оскаржуваного рішення) позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Законом України „Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 року № 4176-УІ, який набрав чинності 15.01.2012 року, п.4 ч.1 ст. 268 ЦК України був виключений.

Проте, відповідно до п.5 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Отже з огляду на правила п.5 зазначених Прикінцевих та перехідних положень, доводи відповідача про сплив позовної давності у даному випадку не можуть бути прийняті до уваги.

Разом з тим, зобов'язуючи Управління Держземагенства у Бердянському районі Запорізької області скасувати державну реєстрацію акту на право власності на спірну земельну ділянку, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що Законом України „Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та обтяжень" передбачена певна процедура реєстрації прав на нерухомість, до складу якої входять також земельні ділянки. За положеннями ст. 26 зазначеного закону записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Отже, зазначеним законом передбачено скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку, однак таке рішення приймається відповідним органом державної влади на підставі рішення суду. Зважаючи на те, що рішення суду про визнання недійсним Державного акту про право власності на землю є достатньою підставою для відповідного органу для скасування державної реєстрації, підстав для покладання на нього обов'язку здійснити такі дії в судовому порядку не має.

За таких обставин, в зазначеній частині рішення суду першої інстанції на підставі ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову у позовних вимогах про зобов'язання здійснити скасування державної реєстрації акту про право власності на землю.

В іншій частині рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст.307, 309, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 05 вересня 2013 року по цій справі в частині задоволення позову про зобов'язання Управління Дежземагенства у Бердянському районі Запорізької області скасувати державну реєстрацію акту про право власності на землю скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення - про відмову у позові.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: