Ухвала суду № 38878850, 21.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" травня 2014 р. м. Київ К/800/24380/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І. при секретарі судового засідання Гончарук І.Ю.

за участю представників сторін: позивача - Намінас О.В.,

відповідача - Орллова М.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 09.01.2013 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2013 р.

у справі № 2а-1670/7289/12

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - позивач, ТОВ «Єристівський ГЗК») звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Кременчуцька ОДПІ), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.06.2011 р. № 0000342302/92.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.01.2013 р., яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2013 р., позов задоволено в повному обсязі: податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ № 0000342302/92 від 07.06.2011 р. визнано протиправним та скасовано; вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 09.01.2013 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2013 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Також, відповідач подав до суду клопотання про заміну Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби на її правонаступника, Кременчуцьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Полтавській області.

Розглянувши заявлене клопотання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню в порядку визначеному статтею 55 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач у письмових запереченнях та в судовому засіданні проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 26.04.2011 р. по 12.05.2011 р. посадовою особою Кременчуцька ОДПІ, на підставі направлення від 26.04.2011 р. № 1661/001661, згідно підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, відповідно до наказу від 26.04.2011 р. № 2104 та наказу про продовження терміну перевірки від 05.05.2011 р. № 2280, була проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «Єристівський ГЗК» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника податку у банку за лютий 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в грудні 2010 р., січні 2011 року, за результатами якої складено акт від 19.05.2011 р. № 3084/23-309/35713283 та зроблено висновок про порушення позивачем, зокрема, вимог пункту 198.6 статті 198, пункту 200.5 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення заявленої суми бюджетного відшкодування за лютий 2011 року на суму 7 636 064 грн.

Не погодившись з висновками перевіряючих, позивач 06.01.2012 р. подав до Кременчуцької ОДПІ письмові заперечення за № 1240/05-11 від 26.05.2011 р. до акту позапланової виїзної податкової перевірки від 19.05.2011 р. № 3084/23-309/35713283, які податковим органом, згідно письмової відповіді від 02.06.2011 р. № 20317/10/23-309, були залишені без задоволення, а висновки акту залишені без змін.

На підставі вказаного акту податкової перевірки відповідачем 07.06.2011 р. винесено податкове повідомлення-рішення № 0000342302/92, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 7 636 064 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1 грн.

За результатами адміністративного оскарження позивачем зазначеного податкового повідомлення-рішення, Рішенням ДПА у Полтавській області від 02.08.2011 р. № 2172/10/25-016 про результати розгляду скарги позивача від 16.06.2011 р. № 1477/06-11, податкове повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ від 07.06.2011 р. № 0000342302/92 залишено без змін, а скаргу ТОВ «Єристівський ГЗК» - без задоволення.

Як вбачається з акту перевірки № 3084/23-309/35713283 від 19.05.2011 р. підставою для зменшення позивачу бюджетного відшкодування з податку на додану вартість слугували висновки перевіряючих про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам зі своїми контрагентами за перевіряємий період, оскільки за твердженням відповідача, виходячи із збиткової діяльності ТОВ «Єристівський ГЗК», укладені позивачем угоди є нікчемними, а тому ніяких зобов'язань бюджету щодо бюджетного відшкодування не породжують.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїми контрагентами правочинів, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, - не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен мати оформлені належним чином податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, згідно частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, основними контрагентами-постачальниками ТОВ «Єристівський ГЗК у лютому 2011 року були: - ВАТ «Полтавський ГЗК» на підставі договорів з надання послуг оренди, зв'язку, постачання дизпалива, електроенергії, послуг використання технологічних мереж, водопостачання, перевезення, послуг з обслуговування обладнання, суборенда землі; - ТОВ з іноземними інвестиціями «Цепелін Україна ТОВ» на підставі договору № SR-KR 16-12-2009 від 16.12.2009 р. про надання послуг з сервісного обслуговування устаткування; - ТОВ «Атрибут Бізнес Констракшинз» на підставі договору № 162 від 03.01.2011 р. на поставку, монтаж та передачу у власність ТОВ «Єристівський ГЗК» на об'єкт «Тимчасовий АПК-2 на монтажній площадці Єристівського кар'єру» збірної будівельної конструкції блочного типу CONTAINEX 41 шт. офісно-побутових контейнерів Транспак; - ВАТ «Нафтоавтоматика» на підставі договорів № 68/50110 від 18.02.2011 р. та № 8 від 21.02.2011 р. на купівлю спеціалізованих автомобілів на базі автомобіля КрАЗ; - ТОВ «Термастил Україна» на підставі договору № 422/11-10/03 від 26.11.2010 р. з надання будівельних та монтажних робіт по тимчасовому спорудженню для технічного обслуговування техніки на монтажному майданчику Єристівського кар'єру; - ТОВ «Феррошлях» на підставі договору-підряду № 497/12-10/03 від 31.12.2010 р. на виконання робіт по об'єкту «Єристівський кар'єр»; - ЗАТ «Кременчуцьке спеціалізоване підприємство № 410» на підставі договору № 484//12-10/03 від 31.12.2010 р. на технічне обслуговування устаткування та обладнання ТОВ «Єристівський ГЗК»; - ТОВ «Ендар» на підставі договору № 033-01 від 12.11.2010 р. на купівлю генераторів з освітлювальними вишками фірми Towerlight (Італія).

Фактичне виконання умов зазначених правочинів підтверджується первинними документами, копії яких наявні в матеріалах справи, а саме: договорами, прибутковими ордерами, накладними, рахунками-фактурами, податковими накладними, актами приймання виконаних робіт, податковими накладними, платіжними дорученнями на підтвердження оплати виконаних робіт.

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що вказані первинні документи бухгалтерського та податкового обліку за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості отриманих товарів, виконаних робіт і послуг за вказаними правочинами шляхом перерахування грошових коштів.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та його контрагентом зобов'язань за спірним правочином. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Видані контрагентами позивачу податкові накладні не мають недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Отже, з дня отримання від контрагентів-постачальників податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з цими контрагентами.

Фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

При цьому, як слідує з акту перевірки від 19.05.2011 року № 3084/23-309/35713283, також підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування, слугували висновки відповідача про те, що позивач не мав права заявляти до бюджетного відшкодування суми від'ємного значення податку на додану вартість, які були зменшені.

Так, 07.06.2011 р. Кременчуцькою ОДПІ на підставі вищевказаного акту перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000352302/91, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість за лютий 2011 року на суму 304 080 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 31.10.2012 р. у справі № 2а-1670/5935/12, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.01.2013 р. податкове повідомлення-рішення № 0000352302/91 - визнано протиправним та скасовано.

Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 31.10.2012 р. у справі № 2а-1670/5935/12, що набрала законної сили встановлено реальність здійснення господарських операцій що здійснювались у січні-лютому 2011 року між позивачем та його контрагентами-постачальниками, а також правомірність формування позивачем податкового кредиту за рахунок включення сум податку на додану вартість на підставі належно оформлених податкових накладних та інших первинних документів по господарських операціях та, відповідно, правомірність формування позивачем від'ємного значення податку на додану вартість за спірний період, яке заявлено до бюджетного відшкодування.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно із пунктом 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Пунктом 200.5 статті 200 Податкового кодексу України, визначено, що не мають права на отримання бюджетного відшкодування особи, які: - були зареєстровані як платники цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів); - мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

Разом з цим, як вірно встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у спірному періоді позивачем нараховувався податковий кредит від сум податку на додану вартість, сплачених внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів.

Таким чином, твердження податкового органу про неправомірність нарахування суми бюджетного відшкодування у зв'язку з тим, що обсяги оподатковуваних операцій позивача менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Згідно приписів частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом першим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесеного податкового повідомлення-рішення від 07.06.2011 р. № 0000342302/92, вимоги щодо визнання протиправним та скасування зазначеного податкового повідомлення-рішення були задоволені обґрунтовано.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 55, 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Здійснити заміну Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби на її правонаступника, Кременчуцьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Полтавській області.

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 09.01.2013 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2013 р. у справі № 2а-1670/7289/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко