Ухвала суду № 38878838, 21.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" травня 2014 р. м. Київ К/800/66168/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І. при секретарі судового засідання Гончарук І.Ю.

за участю представників сторін: позивача - Пікуль В.І.,

відповідача - Орлова М.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.10.2013 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013 р.

у справі № 816/5498/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Ворскла»

до Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2009 року товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Ворскла» (далі - позивач, ТОВ «Агрофірма Ворскла») звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - відповідач, Полтавська ОДПІ), в якому просило суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 17.05.2013 р. № 0000592200 та від 01.08.2013 р. № 0000962200.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.10.2013 р., яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013 р., адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Полтавської ОДПІ № 0000962200 від 01.08.2013 р.; в задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено; вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.10.2013 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач у письмових запереченнях та в судовому засіданні проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 26.03.2013 р. по 15.04.2013 р., на підставі направлень від 25.03.2013 р. № 000311, № 000312, посадовими особами Полтавської МДПІ, згідно із підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82, пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України та згідно з наказом від 21.03.2013 р. № 306, була проведена документальна позапланова перевірка ТОВ «Агрофірма Ворскла» з питань дотримання вимог правомірності перебування на спеціальному режимі з податку на додану вартість за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2012 р., за результатами якої складено акт від 22.04.2013 р. № 563/22/31937786 та зроблено висновок про порушення позивачем, зокрема, вимог пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 209.1, 209.6, 209.12, підпункту 209.15.1 пункту 209.15 статті 209 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «Агрофірма Ворскла» занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2 619 479 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 17.05.2013 р. винесено податкове повідомлення-рішення № 0000592200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 3 552 596,85 грн., з яких 2 619 479 грн. за основним платежем та 933 117,85 грн.

Позивач, не погодившись з вказаним податковим повідомленням-рішенням звернувся зі скаргою до ДПС у Полтавській області. Рішенням ГУ Міндоходів у Полтавській області від 25.07.2013 р. № 519/10/16-31-10-03-06 скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000592200 від 17.05.2013 р. в частині застосування штрафної санкції по податку на додану вартість в розмірі 27 773,13 грн., а в іншій частині податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

01.08.2013 р. відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000962200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальну розмірі 3 274 863,72 грн., в тому числі 2 619 479 грн. - за основним платежем та 655 384,72 грн. - за штрафними санкціями.

Не погодившись з податковим повідомленням-рішенням від 01.08.2013 р. № 0000962200, позивач звернувся зі скаргою до Міністерства доходів і зборів України. Міністерство доходів і зборів України своїм рішенням від 02.09.2013 р. № 10180/6/99-99-10-01-15 залишило без змін податкове повідомлення-рішення № 0000592200 від 17.05.2013 р. з урахуванням рішення Головного управління Міністерства доходів і зборів у Полтавській області, а скаргу - без задоволення.

Як вбачається з акту перевірки № 563/22/31937786 від 22.04.2013 р. фактичною підставою для визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість слугували висновки перевіряючих про неправомірне відображення позивачем податкових зобов'язань з цього податку у спеціальній декларації. На обґрунтування своєї позиції відповідач послався на те, що під спеціальний режим оподаткування підпадають операції з реалізації лише тієї продукції, яка вирощена позивачем на належним чином оформлених та зареєстрованих земельних ділянках, тоді як відсутність державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок виключає можливість поширення пільгового режиму оподаткування на продаж сільськогосподарської продукції, виробленої на таких ділянках.

Враховуючи, що відповідно до положень підпункту 60.1.3. пункту 60.1. статті 60 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення № 0000592200 від 17.05.2013 р. є відкликаним, судами попередніх інстанцій позовні вимоги в частині скасування зазначеного податкового повідомлення-рішення правомірно залишені без задоволення.

Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги щодо визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення № 0000962200 від 01.08.2013 р., суди першої та апеляційної інстанцій, виходили з того, що застосування позивачем спеціального режиму оподаткування з податку на додану вартість є правомірним, якщо при цьому дотримано критерій щодо мінімального обсягу частки сільськогосподарських товарів, встановлений статтею 209 Податкового кодексу України, та відсутність такої підстави, як використання земельної ділянки за договорами оренди, які не пройшли державної реєстрації.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступних мотивів.

Згідно пункту 209.1 статті 209 Податкового кодексу України резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї, може обрати спеціальний режим оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

При цьому в силу вимог пункту 209.6 статті 209 Податкового кодексу України сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Згідно з підпунктом 209.15.2 пункту 209.15 статті 209 Податкового кодексу України діяльність у сфері сільського господарства включає: а) виробництво продукції рослинництва, а саме рослинних культур, а також вирощування фруктів та овочів, квітів та декоративних рослин (у відкритих або закритих ґрунтах), грибів, насіння, прянощів, саджанців та водоростей, а також їх обробка, переробка та/або консервація; б) виробництво продукції тваринництва, а саме свійських сільськогосподарських тварин, птахівництва, кролівництва, бджільництва, а також розведення шовкопрядів, змій та інших плазунів або слимаків та інших наземних ссавців, безхребетних та комах, а також їх обробка, переробка та/або консервація; в) надання послуг іншим сільгосптоваровиробникам (юридичним особам) та/або фізичним особам з використанням сільськогосподарської техніки, крім надання її у фінансову оренду (лізинг).

Таким чином, основною умовою застосування платником спеціального режиму в порядку статті 209 Податкового кодексу України є здійснення таким платником діяльності з безпосереднього виробництва сільськогосподарської продукції у відповідних обсягах.

Отже, пункт пункт 209.6 статті 209 Податкового кодексу України, не ставить право платника податку на застосування спеціального режиму оподаткування в залежність від дотримання ним вимог цивільного та земельного законодавства.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що податкові органи наділені повноваженнями контролювати дотримання платниками податків норм податкового та окремих норм господарського законодавства у випадках, прямо передбачених законом. Функції контролю за дотриманням норм земельного законодавства до повноважень органів державної податкової служби не належить. Відповідно, порушення платниками норм іншого законодавства, дотримання якого не контролюється органами державної податкової служби, не можуть бути підставою для застосування відповідальності, передбаченої нормами Податкового кодексу України.

З урахуванням викладеного, у податкових органів відсутні підстави для застосування будь-яких негативних наслідків до платників, що застосовують спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість сільськогосподарської діяльності, у разі недотримання останніми норм земельного законодавства щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, якщо при цьому дотримано вимог законодавства податкового.

Таким чином, висновки податкового органу викладені в акті перевірки про вчинення платником податків порушень податкового законодавства за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Згідно приписів частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом першим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесеного податкового повідомлення-рішення від 01.08.2013 р. № 0000962200, вимоги щодо визнання протиправним і скасування зазначеного податкового повідомлення-рішення були задоволені обґрунтовано.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.10.2013 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2013 р. у справі № 816/5498/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко