Ухвала суду № 38878720, 21.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2014 року м. Київ К/800/48692/13

Вищий адміністративний суд України у складі:

Суддів Рецебуринського Ю.Й. (доповідача),

Ємельянової В.І.,

Олексієнка М.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 4 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Луганського обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: скасувати повідомлення відповідача №С-01-01 від 14 січня 2013 року; зобов'язати Луганський обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги прийняти рішення щодо його клопотання відповідно до вимог чинного законодавства; відшкодувати майнову та немайнову шкоду.

Позов обґрунтовує тим, що 2 січня 2013 року він звернувся до відповідача із клопотанням про надання безоплатної вторинної допомоги, мотивуючи незаконністю притягнення його до адміністративного арешту Сєвєродонецьким міським судом, необхідністю надання вторинної правової допомоги для судового відновлення прав свобод та компенсації шкоди згідно Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою, прийнятою резолюцією 40/34 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада 1985 року. Однак 14 січня 2013 року Луганський обласний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги відмовив позивачу у задоволенні клопотання. З вказаною відмовою відповідача не згоден, оскільки вона не відповідає суті, змісту клопотання, суперечить Закону України «Про безоплатну правову допомогу» від 2 червня 2011 року №3460-VI (далі - Закон №3460-VI).

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 4 вересня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судами встановлено, що 2 січня 2013 року ОСОБА_3 звернувся до Луганського обласного центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги з клопотанням про надання безоплатної вторинної правової допомоги для судового відновлення прав та свобод згідно Конвенції про захист прав свобод людини та основоположних свобод та Декларації основних принципів правосуддя жертв злочинів та зловживання владою.

В клопотанні позивач мотивував право на отримання безоплатної вторинної правової допомоги пунктом 4 частини 1 статті 14 Закону №3460-VI .

Відповідно до статті 13 Закону №3460-VI безоплатна вторинна правова допомога це вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя.

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 14 Закону №3460-VI право на отримання правової допомоги, передбаченої пунктами 2 і 3 частини другої статті 13 цього Закону, мають особи, до яких застосовано адміністративний арешт.

Відповідно до пунктів 2, 3 статті 13 Закону №3460-VI до зазначених правових послуг відносяться здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами, складення документів процесуального характеру.

На підтвердження зазначеного права на отримання правової допомоги позивач надав рішення суду, прийняте у 2005 році в порядку, визначеному КпАП України про застосування до нього адміністративного арешту та листування в межах зазначеного провадження.

14 січня 2013 відповідачем прийнято рішення №С-01-01 про відмову в задоволені клопотання позивача про надання безкоштовної вторинної правової допомоги

З вказаного рішення вбачається, що в якості однієї з підстав відмови в задоволені клопотання зазначено фактичне прохання позивача надати безоплатну вторинну праву допомогу, порядок надання якої визначений пунктом 2 частини 2 статті 13 та пунктом 1 частини 1 статті 14 Закону №3460-VI.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 14 Закону №3460-VI право на безоплатну вторинну правову допомогу мають особи, які перебувають під юрисдикцією України, якщо середньомісячний сукупний дохід їхньої сім'ї нижчий суми прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум» для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, інваліди, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі менше двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб, - на всі види правових послуг, передбачені частиною другою статті 13 цього Закону.

Пунктом 6 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Закону №3460-VI передбачено, що надання безоплатної вторинної правової допомоги особам зазначеним у пунктах 1, 2, 8-12 частини першої статті 14 Закону забезпечується поетапно починаючи з 1 січня 2014 року. З 1 січня 2017 року безоплатна вторинна правова допомога надається в повному обсязі всім категоріям осіб, передбачених статтею 14 Закону.

Закон №3460-VI було опубліковано 8 липня 2011 року, та відповідно до пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного закону набрав чинності з наступного дня після опублікування.

Згідно із пунктом 5 статті 19 Закону №3460-VI у разі звернення осіб, зазначених у пунктах 3-7 частини першої статті 14 цього Закону, про надання безоплатної вторинної правової допомоги або надходження інформації про затриманих осіб у випадках, установлених законом, Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги зобов'язаний прийняти рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги з моменту затримання особи.

З наданих позивачем рішень суду, прийнятих у 2005 році, в порядку визначеному КпАП України та листування в межах зазначеного провадження, вбачається застосування до позивача адміністративного покарання у 2005 році із подальшим скасуванням апеляційним судом 26 червня 2006 року постанови Сєвєродонецького міського суду про притягнення позивача до відповідальності.

Таким чином, правильними є висновки судів, що станом на момент виникнення спірних правовідносин позивач вже відбув адміністративне покарання та не був арештований, а тому підстави для задоволення клопотання позивача відсутні.

Конкретне визначення Законом №3460-VI категорій осіб, які мають право на отримання правової допомоги та розмежування категорій навіть за ознаками адміністративно затриманих та адміністративно арештованих (пункти 3, 4 статті 14 Закону №3460-VI), свідчать про необхідність чіткого визначення осіб, які підпадають під дію зазначеного закону.

Таким чином Закон №3460-VI не передбачає вільного визначення осіб, які мають право на безоплатну вторинну правову допомогу.

Відповідно до статті 19 Закону №3460-VI у разі звернення осіб, зазначених у пунктах 3-7 частини першої статті 14 цього Закону, про надання безоплатної вторинної правової допомоги або надходження інформації про затриманих осіб у випадках, установлених законом, Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги зобов'язаний прийняти рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги з моменту затримання особи.

Відповідно до статті 20 Закону №3460-VI особі може бути відмовлено в наданні безоплатної вторинної правової допомоги в тому разі, якщо особа не належить до жодної з категорій осіб, передбачених частиною першою статті 14 цього Закону, а також, якщо вимоги особи про захист або відновлення її прав є неправомірними.

Таким чином, оскільки позивач станом на 14 січня 2013 не був адміністративно арештованим, не відносився до категорії осіб, визначених пунктом 4 частини 1 статті 14 Закону України №3460-VI, суди прийшли до правильного висновку про правомірність відмови в надані безоплатної правової допомоги.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують вказаних висновків судів попередніх інстанцій.

Згідно з частиною 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятих ними рішень.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 4 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Судді Ю.Й. Рецебуринський

В.І. Ємельянова

М.М. Олексієнко