Ухвала суду № 38878656, 22.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" квітня 2014 р. м. Київ К/9991/49815/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

за участю секретаря судового засідання: Горголь І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2011 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2011 року

у справі № 2а/1770/244/2011

за позовом Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області

до Відкритого акціонерного товариства «Рівнесільмаш»,

за участю Прокуратури Рівненського району Рівненської області

про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Рівненському районі Рівненської області (далі - ДПІ у Рівненському районі Рівненської області; позивач) звернулась до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Рівнесільмаш» (далі - ВАТ «Рівнесільмаш»; відповідач) про стягнення утриманого, але не перерахованого до бюджету податку з доходів фізичних осіб у розмірі 535 184,62 грн.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2011 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2011 року, в задоволенні позовних вимог відмолено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Рівненському районі Рівненської області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2011 року, ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2011 року та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач просить відмовити в її задоволенні повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем проведено планову виїзну перевірку ВАТ «Рівнесільмаш» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2008 року по 30 червня 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2008 року по 30 червня 2010 року, за результатами якої складено акт № 591/98/23-141/00728380 від 30 вересня 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення відповідачем підпунктів 8.1.1, 8.1.2 пункту 8.1 статті 8, пункту 19.2 статті 19 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 889-IV) внаслідок утримання в джерела виплати податку з доходів фізичних осіб у розмірі 535 184,62 грн., однак неперерахування його до бюджету.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 1.15 статті 1 Закону № 889-IV податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Згідно з пунктом 17.1 статті 17 Закону № 889-IV особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є працедавець (самозайнята особа), який виплачує такі доходи на користь платника податку (такої самозайнятої особи).

Відповідно до преамбули Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2181-III) цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Пунктами 1.2, 1.3 статті 1 Закону № 2181-III визначено, що податковим зобов'язанням є зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України; податковим боргом (недоїмкою) є податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 2181-III податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Враховуючи те, що спірну суму самостійно визначено відповідачем шляхом подання податкових розрахунків за формою № 1ДФ, вона є податковим боргом у розумінні пункту 1.3 статті 1 Закону № 2181-III.

Згідно з підпунктами 6.2.1, 6.2.2 пункту 6.2 статті 6 Закону № 2181-III у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги. Податкові вимоги також надсилаються платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суму податкових зобов'язань у встановлені законом строки, без попереднього направлення (вручення) податкового повідомлення.

Разом з тим, як встановлено судовими інстанціями, позивачем не надано доказів на підтвердження вжиття ним заходів щодо стягнення з відповідача податкового боргу на підставі та у черговості, встановлених Законом № 2181-III, зокрема, на підтвердження надіслання податкових вимог на адресу ВАТ «Рівнесільмаш».

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2011 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2011 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.