Ухвала суду № 38873047, 21.05.2014, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/395/14-а

Головуючий у 1-й інстанції: Жданкіна Н.В.

Суддя-доповідач: Білоус О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2014 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Білоуса О.В.

суддів: Курка О. П. Сторчака В. Ю.

при секретарі: Лукашик М.О.

за участю представників сторін:

позивача: Якимчук В.І., Присяжнюка О.В.

відповідача: Терепи С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька аграрно-промислова група" до Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ "Вінницька аграрно - промислова група" звернулося до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Немирівської ОДПІ про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень. Позовні вимоги мотивовано тим, що податковим органом проведено планову виїзну перевірку, за результатами якої складено акт №555/2200/36604325 від 26.12.2013 року. На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0000082200 від 21.01.2014 року та податкове повідомлення - рішення № 0000092200 від 21.01.2014 року. Вважаючи висновки податкового органу безпідставними, а рішення - неправомірними, просили визнати податкові повідомлення-рішення протиправними та скасувати.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 04.03.2014 року позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04.03.2014 року, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

В судовому засіданні представник відповідача (апелянта) апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі за обставин, викладених у ній, просив постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04.03.2014 року скасувати, дав пояснення, аналогічні доводам, викладеним в апеляційній скарзі.

Представники позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнали у повному обсязі, проти її задоволення заперечили, вважаючи рішення суду першої інстанції законним, обґрунтованим і таким, що відповідає фактичним обставинам справи. Просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Частиною 1 ст. 195 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Немирівською ОДПІ було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "Вінницька аграрно-промислова група" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 26.12.2013 р. за № 555/2200/36604325.

На підставі викладених в акті перевірки висновків податковим органом встановлено порушення пп.14.1.27 п. 14.1, пп.14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.10.3 "е", п.138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в зв'язку із чим збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток в загальній сумі 674684 грн. та прийнято податкове повідомлення-рішення №0000092200. Крім того, встановлено порушення п. 198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, у зв'язку із чим позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість та прийнято податкове повідомлення-рішення №0000082200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 684790,00 грн., в тому числі за основним платежем 547832,00грн., та застосована штрафна санкція у розмірі 136958,00 грн.

Як вбачається із акту перевірки, податковий орган робить висновки про порушення позивачем норм податкового законодавства, посилаючись на те, що господарські операції між позивачем та ТОВ "Сігма-регіон" ніби то не відносяться до господарської діяльності позивача.

Вирішуючи по суті існуючий спір, суд першої інстанції керувався тим, що відповідно до п.п.138.10.3 «е» ст.138 ПК України до складу витрат, зокрема, включаються витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки.

Разом з тим, відповідно до п.п.139.1.9 ст. 139 ПК України, до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до приписів п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу вищенаведених статей Податкового кодексу вбачається, що, у даному випадку, підставами для не віднесення до складу витрат та до складу податкового кредиту господарських операцій є їх не підтвердження документами первинного бухгалтерського обліку та, відповідно, податковими накладними, чи митними деклараціями, або підтвердження документами, оформленими з порушенням.

Судом першої інстанції на підставі пояснень представника відповідача встановлено, що зауважень щодо повноти, правильності оформлення первинних бухгалтерських документів та документів податкового обліку, складених на підтвердження зазначених господарських операцій, у податкового органу не було. Єдиною підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень були висновки про те, що транспортно-експедиційні послуги не пов'язані із господарською діяльністю позивача.

Судом першої інстанції також встановлено, що основними видами діяльності позивача, зокрема, є посередництво в торгівлі сільськогосподарською сировиною, оптова торгівля зерном. Зазначене підтверджується довідкою з ЄДПОУ( т.2, а.с.71).

Як вбачається із матеріалів справи, позивач уклав з ТОВ "Сігма - регіон" договір транспортного експедирування №15/09 від 01.09.2011 року (т. 1 а.с. 79-85)

Згідно пп. 1.1 цього договору ТОВ "Сігма - регіон" (Експедитор) зобов'язується за плату та за рахунок ТОВ "Вінницька аграрно - промислова група" (Клієнт) організувати виконання транспортно-експедиційних послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу (зернові та олійні культури та продукти їх переробки) залізничним транспортом.

На підтвердження таких операцій позивач надав акти здачі - приймання робіт (надання послуг), а саме акт №ОУ-09 від 31.10.2011р., акт №ОУ-11 від 30.11.2011р. та акт №ОУ-13 від 31.12.2011р.(т.1 а.с. 86, 113, 114), залізничні накладні та податкові накладні (т. 1 а.с. 87-112, 115-149).

Як встановлено судом першої інстанції, договір був укладений на виконання умов зовнішньоекономічних контрактів на поставку зерна кукурудзи. Так, позивач здійснював експорт зерна безпосередньо із хлібоприймальних підприємств, розташованих у м.Гнівані та м.Немировові. Зазначені ХПП мають залізничні колії та можливість відвантаження продукції залізничним транспортом. Для виконання взятих на себе зобов'язань по вищезазначених договорах, позивач скористався послугами ТОВ "Сігма регіон", яка здійснювала відвантаження зерна залізничним транспортом. Такі господарські операції пояснюються тим, що ТОВ "Сігма регіон" має у своєму розпорядженні залізничні вагони, цей вид діяльності є специфічним і у контрагента для здійснення такої діяльності були всі необхідні умови.

Крім того, між позивачем та ТОВ "СХК "Вінницька промислова група" було укладено договір транспортного експедирування №01/09-11тр від 01.09.2011 року (т. 1 а.с. 150-156). За його умовами позивач виступає як Експедитор, а ТОВ "СХК "Вінницька промислова група" іменовано Клієнтом. Так, за цим договором Експедитор зобов'язується за плату та за рахунок Клієнта організувати виконання транспортно-експедиційних послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу залізничним транспортом.(пп.1.1 Договору). Аналогічний договір був укладений між позивачем та ПП "Укрпромпостачсервіс" за №05/09-11тр від 01.09.2011 року. (т. 1 а.с. 184-187).

Укладення таких договорів не суперечить основному виду діяльності підприємства, а саме посередництво в торгівлі сільськогосподарською сировиною. Крім того, за наслідками здійснення таких господарських операцій підприємство отримало прибуток, який в подальшому був оподаткований.

Як вбачається із матеріалів справи, надання транспортно- експедиторських послуг по відвантаженню зерна кукурудзи та зерна сорго залізничним транспортом підтверджується актом надання послуг, реєстрами залізничних вагонів, відправлених ТОВ "Сігма регіон" для ТОВ "Вінницька аграрно-промислова група".

Крім того, послуги були пред'явлені до оплати на ТОВ СХК "Вінницька промислова група", ПП "Укрпромпостачсервіс" та включені до складу доходу, що підтверджується первинними документами, а саме акт надання послуг №109 від 31.12.2011р. щодо транспортно - експедиторських послуг по відвантаженню ТОВ СХК "Вінницька промислова група", податкова накладна №23 від 31.12.2011 року, реєстр залізничних накладних до акту №109 від 31.12.2011р., залізничними накладними, акт надання послуг №110 від 31.12.2011 року щодо транспортно - експедиторських послуг по відвантаженню залізничним транспортом зерна кукурудзи ПП "Укрпромпостачсервіс", податкова накладна №24 від 31.12.2011 року, реєстром залізничних накладних до акту №110 від 31.12.2011р. та залізничними накладними.

За встановлених обставин колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що дії позивача є правомірними, а висновки податкового органу щодо виявлених порушень - безпідставними.

Стосовно віднесення до складу фінансових витрат за 4 квартал 2011 року відсотків, сплачених за кредитним договором у сумі 220706,00 грн., судом встановлено наступне. В ході перевірки податковим органом було виявлено, що позивач у складі витрат відобразив суму процентів, що включаються до витрат з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 141.2 ПК України. Так, перевіркою згідно даних бухгалтерського обліку та на підставі первинних документів, не встановлено фінансових витрат, до яких належить витрати на нарахування процентів. Зазначене, на думку податкового органу, призвело до порушення позивачем приписів п.п.138.10.5 ст.138 ПК України (т.1 а.с.17-18).

Вирішуючи по суті існуючий спір, суд першої інстанції враховував, що відповідно до п. 141.2 статті 141 ПК України, для платника податку, 50 та більше відсотків статутного фонду (акцій, інших корпоративних прав) якого перебуває у власності або управлінні нерезидента (нерезидентів), віднесення до складу витрат нарахування процентів за кредитами, позиками та іншими борговими зобов'язаннями на користь таких нерезидентів та пов'язаних з ними осіб дозволяється в сумі, що не перевищує суму доходів такого платника податку, отриману протягом звітного періоду у вигляді процентів від розміщення власних активів, збільшену на суму, що дорівнює 50 відсоткам оподатковуваного прибутку звітного періоду, без урахування суми таких отриманих процентів.

Тобто, у даному випадку аналізу підлягає оцінка статутного фонду та відповідні розрахунки, зроблені з урахуванням приписів даної статті.

Разом з тим, згідно п.п. 138.10.5. до складу витрат належать, зокрема, фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

У даному випадку, істотною умовою обмежень дії норм цієї статті є встановлення наявності або відсутності фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Так, податковий орган, застосовуючи дію вищенаведених норм Податкового кодексу не дає ніякого обґрунтування щодо жодної з них.

Відповідач робить висновок, що перевіркою згідно даних бухгалтерського обліку та на підставі первинних документів, не встановлено фінансових витрат, до яких належить витрати на нарахування процентів. Згідно пояснень представника позивача, даних у судовому засіданні в суді першої інстанції, відсотки, які були сплачені позивачем у 4 кварталі 2011 року, сплачувались на виконання умов кредитного договору від 16.06.2011 року № 08.13/11-ВКЛ. ( т.1 а.с.203). Зазначений кредитний договір був оформлений позивачем для поповнення оборотних коштів із відповідними умовами його погашення та сплатою відсотків.

Враховуючи зазначене, а також те, що за висновками акту попередньої перевірки податковий орган не ставив під сумнів віднесення сплачених відсотків за цим кредитом до суми витрат, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи, а тому колегією суддів відхиляються, оскільки не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо задоволення заявлених вимог у спосіб та межах, визначених законом.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Немирівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів у Вінницькій області, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04 березня 2014 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 26 травня 2014 року .

Головуючий Білоус О.В.

Судді Курко О. П.

Сторчак В. Ю.