Ухвала суду № 38869529, 23.05.2014, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/31092/13-ц Провадження № 22-ц/772/1457/2014Головуючий в суді першої інстанції:Кашпрук Г. М.Категорія: 42Доповідач: Медвецький С. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2014 р. м. ВінницяКолегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Медвецького С.К.,

суддів: Оніщука В.В., Чорного В.І.,

при секретарі: Богацькій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу виконавчого комітету Вінницької міської ради на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 березня 2014 року у справі за позовом виконавчого комітету Вінницької міської ради до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_5, про проведення обміну займаного приміщення на інше жиле приміщення, -

встановила:

У грудні 2013 року виконавчий комітет Вінницької міської ради звернувся до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що квартира АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності територіальної громади. У спірній квартирі проживають відповідачі, які ведуть аморальний спосіб життя та порушують спокій мешканців під'їзду. Відповідачам пропонували варіант переселення в кімнату АДРЕСА_2, однак останні відмовляються.

Відповідно до довідки МКП «ЖЕК № 6» заборгованість за житлово-комунальні послуги по квартирі АДРЕСА_1, станом на 03 жовтня 2013 року складає 20 857, 92 грн.

Посилаючись на викладене, представник позивача просив суд здійснити примусовий обмін жилого приміщення, пересиливши відповідачів у жиле

приміщення - кімнату АДРЕСА_2 та стягнути судові витрати по справі.

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 березня 2014 року позов виконавчого комітету Вінницької міської ради залишено без задоволення.

Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі представник позивача Журавський О.А. просить заочне рішення суду скасувати та винести нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

У судове засідання представник позивача Кріпак О.М. не з'явилася, просила справу розглянути у її відсутність та задовольнити апеляційну скаргу.

Відповідачі в судове засідання не з'явилися без поважних причин.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких міркувань.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

За змістом ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Установлено, що квартира АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Вінниці в особі Вінницької міської ради.

Згідно довідки № 2825 від 01 жовтня 2013 року, в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані і постійно проживають ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Особовий рахунок по квартирі відкритий на ОСОБА_5 Дана жила квартира складається з 3-х кімнат загальною площею 57, 9 кв. м. (а.с. 7).

Відповідно до довідки МКП «ЖЕК № 6» заборгованість за житлово-комунальні послуги по квартирі АДРЕСА_1, станом на 03 жовтня 2013 року складає 20 857, 92 грн (а.с. 9).

Реєстрація права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 станом на 29 грудня 2012 року не проводилась ( а.с. 17).

23 серпня 2013 року Вінницьким міським судом Вінницької області видано судовий наказ № 2-н/127/514/13, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 заборгованість за надані їм житлово-комунальні послуги у розмірі 20 300, 80 грн., 167, 22 грн. інфляційних нарахувань, 322, 37 грн. у вигляді 3 % річних, 114, 70 грн. судових витрат.

Згідно особового рахунку № НОМЕР_1, який заведено МКП «ЖЕК № 15» на квартиру АДРЕСА_2, дана квартира перебуває у державній власності, знаходиться у гуртожитку для малосімейних й складається із однієї кімнати, житловою площею 15, 5 кв. м., загальною площею 19, 3 кв. м.

Позивач зазначає, що підставою для звернення до суду із даним позовом є аморальна поведінка відповідачів та порушення ними правил співжиття. При цьому позивач в обґрунтування даної позиції посилається на Акт від 18 липня 2013 року, складений МКП «ЖЕК № 6». Однак у даному документі працівниками МКП «ЖЕК № 6» не конкретизовано, у чому саме полягає аморальний спосіб життя всіх членів сім'ї Мороз, яким чином порушується спокій мешканців під'їзду, і протягом якого часу відбувається подібна поведінка відповідачів.

Крім того, позивач посилається на лист № 9744 від 18 липня 2013 року правоохоронних органів про те, що сім'я Мороз за місцем проживання характеризується негативно, за що їх неодноразово було притягнуто до адміністративної відповідальності.

Згідно частини 1 статті 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частиною 2 статті 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу.

Частиною 2 статті 50 Житлового кодексу Української РСР визначено, що при наданні жилих приміщень не допускається заселення однієї кімнати особами різної статті, старшими за дев'ять років, крім подружжя.

Статтею 113 Житлового кодексу Української РСР визначено, що надаване громадянам у зв'язку з виселенням інше благоустроєне жиле приміщення повинно знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати вимогам статті 50 цього кодексу. Громадянам, які займали окрему квартиру, повинно бути надано окрему квартиру. Якщо наймач займав більш як одну кімнату, йому надається жиле приміщення, що складається з того ж числа кімнат. За розміром жиле приміщення має бути не меншим за те, яке займав наймач, однак у межах норми жилої площі. Якщо наймач або член сім'ї, що проживає разом з ним, має право на додаткову жилу площу і фактично користується нею, жиле приміщення надається з урахуванням норми додаткової жилої площі. У разі виселення з жилого приміщення, меншого за розміром, ніж це передбачено для надання жилого приміщення в даному населеному пункті, виселюваному надається жиле приміщення відповідно до встановленого розміру.

Відповідно до положень статті 116 Житлового кодексу Української РСР, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

У матеріалах справи відсутній жодний доказ чи посилання, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 протягом всього часу притягувалася до адміністративної відповідальності, або порушувала правила співпроживання та спокій інших мешканців під'їзду.

Відповідно до відповіді Вінницького міського суду Вінницької області від 18 березня 2014 року, за період 2012-2013 років у провадженні суду перебувало лише три справи відносно ОСОБА_4, дві з яких за статтею 173-2 КУпАП. Згідно до матеріалів даних адміністративних справ, в обох випадках ОСОБА_2 притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення насильства у сім'ї по відношенню до власної доньки ОСОБА_4, яка і зверталась в обох випадках до правоохоронних органів. Третьою справою відносно ОСОБА_2 було подання КВІ ДДУПВП у Вінницькій області про заміну невідбутого строку громадських робіт адміністративним арештом.

Наявність у відповідачів боргу за надані їм комунальні послуги не може бути підставою для їх примусового виселення, оскільки така обставина не передбачена житловим законодавством як підстава для їх виселення. Порядок примусового виконання судових рішень передбачений Законом України «Про виконавче провадження», а тому дана обставина не може бути підставою для виселення відповідачів та їх зобов'язання провести обмін свого житлового приміщення на інше.

Крім того, позивачем запропоновано відповідачам взамін їх трикімнатної окремої квартири лише одну кімнату у малосімейному гуртожитку, площа якої у розмірі 15 кв. м. не відповідає вимогам статті 50 ЖК УРСР, згідно якої при наданні жилих приміщень не допускається заселення однієї кімнати особами різної статті, старшими за дев'ять років, крім подружжя.

Викладене свідчить, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач не довів ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, а відтак є необгрунтованими.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, а відтак не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу виконавчого комітету Вінницької міської ради відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ С.К. Медвецький

Судді: /підпис/ В.В. Оніщук

/підпис/ В.І. Чорний

З оригіналом вірно: