Постанова № 38863442, 21.05.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2014 року Справа № 2а-7249/11/1370

12 год. 33 хв. Зал судових засідань № 7

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Карп'як О.О. ,

при секретарі судового засідання Дорош Х.Р.,

за участю представників сторін:

від позивача - Хробак Г.В.

від відповідача - Рождественська Л.П.

від третьої особи - Несторак Х.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу за позовом Державного підприємства «Львіввугілля» до Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача СДПІ з обслуговування великих платників у м. Львові міжрегіонального ГУ Міндоходів про визнання частково нечинним податкового повідомлення - рішення від 26.10.2010 року №0009423500/0, -

в с т а н о в и в :

Державне підприємство «Львіввугілля» звернулось до суду з адміністративним позовом до Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання частково нечинним податкового повідомлення - рішення від 26.10.2010 року №0009423500/0.

Ухвалою від 26.03.2014 року залучено до розгляду справи в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача СДПІ з обслуговування великих платників у м. Львові міжрегіонального ГУ Міндоходів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач не погоджується з висновками податкового органу, що викладені в акті перевірки, нарахування ПДВ зроблено ревізором виходячи з донарахованого податку на прибуток. Вважають, що податок на прибуток донараховано неправомірно, тому і ПДВ донараховано безпідставно. Вважає, що не може бути доказом акт документальної перевірки ВАТ «ЛВК» від 18.05.2010 року №453/2301/358798907, по якому проводиться апеляційне узгодження податкового зобов'язання. Жодних доказів підтвердження факту безоплатної передачі тонких відходів не наведено, а відсутність у позивача обліку тонких відходів не є фактом їх безоплатної передачі. В акті перевірки, поряд із віднесенням суми винагороди, як різниці здійснення комісіонером продажу вугілля по ціні вищій, ніж зазначена в договорі до валових доходів, жодним чином не враховано, як заниження валових витрат, комісійної винагороди в цій ж сумі. Відтак відсутнє заниження валового доходу в сумі 479570 грн., що підтверджується також бухгалтерською довідкою ДП «Вуглезбуд» про включення суми націнки в декларацію по податку на прибуток та копія декларації. Щодо висновків про заниження позивачем податкового зобов'язання по операціях із списання основних фондів, то з такими не погоджується, оскільки ліквідація гірничих виробок здійснювалась з причин небезпечності гірничих виробок для праці, фізичного зносу, тому операції з їх ліквідації не підлягають оподаткуванню у відповідності до абз.2 пп.4.9 п.4 Закону України «Про податок на додану вартість». Щодо висновків податкового органу по операціях між позивачем та контрагентами ПП «КФ «Парадігма», ТзОВ «Економікторг», ТзОВ «Векосс», ПП «Вілмат- Електрик», ТзОВ «Стар Лайтс», ТзОВ «КФ»Продінвест», ТзОВ «Паритет Днепр», ПП «Міг», ТзОВ «Магнат - Центр», вважає такі неправомірними ,оскільки проведені на підставі документів, які підтверджують здійснення закупівлі ТМЦ. Ревізором не встановлено ознаки безтоварності зазначених господарських операцій. Зазначає, що в даному випадку має місце невірне трактування норм Закону України «Про податок на додану вартість» ревізором. Сама по собі несплата податку продавцем в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Щодо висновків про заниження ним податкового зобов'язання на суму 389233 грн., то вказує, що така помилка була виправлена у квітні 2010 року. Щодо висновків податкового органу про заниження податкових зобов'язань на суму 1870757 грн., вказує, в акті перевірки не враховано, що видобуток вугілля є дотаційним, тобто собівартість видобутку рядового вугілля є більшою ціни продажу, а сума отриманої дотації на собівартість вугільної продукції є меншою від необхідної. Всі розрахунки, занижених обсягів видобутого рядового вугілля проведені за формою і змістом непрямих методів визначення сум податкових зобов'язань з грубим порушенням вимог п.4.3 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» інших нормативних документів. Також вказує на наявність рішення Сокальського районного суду Львівської області від 12.04.2011 року по справі №4-32/11, яким скасовано постанову прокурора про порушення кримінальної справи за фактом зловживання службовим становищем службовими особами ДП «Львіввугілля».

В судовому засіданні представниками позивача подано заяву про уточнення позовних вимог, просять визнати частково нечинним податкове повідомлення - рішення від 26.10.2010 року №0009423500/0 про застосування і стягнення штрафних (фінансових) санкцій, донарахованих сум податків, зборів (обов'язкових платежів) і пені за порушення податкового та іншого законодавства в розмірі 15576783 грн. з них основного платежу 8679218 грн. та 6897464 грн. штрафних санкцій.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позові та поясненнях, просять позов задоволити.

Позиція відповідача викладена у письмових запереченнях на позов та додаткових поясненнях, обґрунтовується висновками, викладеними в акті перевірки позивача, акті документальної перевірки від 18.05.2010 року №453/2301/35879807 ВАТ «Львівська вугільна компанія». Також відповідач покликається на позицію Вищого адміністративного суду від 30.12.2013 року у справі №2а-7250/11/1370, від 01.07.2013 року у справі К-21384/10, від 04.10.2012 року №К/9991/80053/11. Відтак, вважає, що позивачем в порушення пп.7.4.2 п.74 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» завищило податковий кредит, відтак просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Вважає прийняте податкове повідомлення - рішення правомірним та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, наведених у письмових запереченнях на позов та додаткових поясненнях, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представник третьої особи в судовому засіданні підтримав позицію відповідача, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне.

Державне підприємство «Львіввугілля» зареєстроване 17.01.2003 року Сокальською районною державною адміністрацією Львівської області та присвоєно ідентифікаційний код 32323256, що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрації юридичної особи.

ДПІ у Сокальському районі Львівської області На підставі направлень від 30.06.2010 року №204/23-1 та від 28.07.2010 року №230/23-1 та відповідно до плану - графіка проведення планових виїзних перевірок, проведена планова виїзна перевірка ДП «Львіввугілля» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 року по 31.03.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 31.03.2010 року, за результатами якої складено акт перевірки від 13.10.2010 року №835/23-01/32323256 (далі - акт перевірки).

Як вказано в акті перевірки, перевіркою встановлено порушення позивачем п.1.4 ст.1, пп.4.1, 4.2, 4.7, 4.9 ст.4, пп.3.1.1 ст.3, пп.6.1.1. ст.6, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7, п.11.44 ст.11, пп. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.2, 7.4.4., 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 8801725 грн., в тому числі по періодах: за жовтень 2008 року - 557442 грн., за листопад 2008 року - 137460 грн., за грудень 2008 року - 486716 грн., за січень 2009 року - 283384 грн., за лютий 2009 року - в сумі 270222 грн., за березень 2009 року - в сумі 285853 грн., за квітень 2009 року - в сумі 226919 грн., за травень 2009 року - в сумі 139928 грн., за червень 2009 року - 835335 грн., за липень 2009 року - 62099 грн., за серпень 2009 року - в сумі 84874 грн., за вересень 2009 року - 879080 грн., за жовтень 2009 року - в сумі 48961 грн., за листопад 2009 року - 383098 грн., за грудень 2009 року - в сумі 1895283 грн., за січень 2010 року - 370097 грн., за лютий 2010 року - 1274001 грн., за березень 2010 року - 580973 грн.

26.10.2010 року відповідачем на підставі акта перевірки № 835/23-01/32323256 від 13.10.2010 року прийнято податкове повідомлення - рішення форми "Р" №0009423500/0, яким керуючись положеннями пп. 17.1.3, п.п.17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.00 № 2181-ІІІ (норми якого були чинними при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення рішення та далі по тексту іменуватиметься Закон 2181) за порушення норм п.1.4 ст.1, пп.4.1, 4.2, 4.7, 4.9 ст.4, пп.3.1.1 ст.3, пп.6.1.1. ст.6, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7, п.11.44 ст.11, пп. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.2, 7.4.4., 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 15816951 грн., у тому числі основний платіж 8801725 грн., штрафні (фінансові) санкції 7015226 грн.

Позивач з прийнятим податковим повідомленням - рішенням не погодився, оскаржив вказане рішення в порядку, передбаченому п. п. 5.2.2. п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

За наслідками адміністративного оскарження оскаржуване податкове повідомлення - рішення залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

Приймаючи рішення суд виходив з наступного.

На підставі акта перевірки податковим органом було винесено також податкове повідомлення - рішення від 26.10.2010 року форми "Р"№ 0009413500/0, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств, стосовно тих же порушень та обставин. Вказане податкове повідомлення - рішення було оскаржене позивачем до суду. Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22.02.2012 року у справі №2а-7250/11/1370 за участю тих же сторін, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30.10.2013 року, позовні вимоги задовольнити частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення № 0009413500/0 від 26.10.2011 року в частині визначення податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності, у розмірі 14 518 220,50 грн., з яких: основний платіж - 5 893 222 грн., штрафна фінансова санкція - 8 624 998,50 грн.; у задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Відповідно до ч.1. ст.72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Згідно п.4.1. ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» (із змінами і доповненнями), база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Відповідно до п.4.2 ст.4 вказаного Закону, у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Відповідно до пп.7.3.1.п.7.3 ст.7 вказаного Закону, датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Згідно п.4.9 ст.4 вказаного Закону, якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості. Правила цього пункту не поширюються на випадки, коли основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, в тому числі в разі викрадення основних фондів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основного фонду іншими способами, внаслідок чого основний фонд не може використовуватися у майбутньому за первісним призначенням.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону, Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

1.Стосовно висновків податкового органу про заниження позивачем податку на додану вартість на суму 2360112 грн. в наслідок безоплатної передачі відходів на ВАТ «Львівська вугільна компанія», суд встановив наступне.

Згідно Договору про закупівлю послуг по збагаченню від 06.04.2009 року № 75, додаткових угод до вказаного Договору та договору № 199 від 28.07.2009 року ДП "Львіввугілля"(замовник) передає рядове вугілля ВАТ "Львівська вугільна компанія"(виконавець) на умовах DDP станція призначення (у редакції Інкотермс-2000). Після виконання робіт по переробці рядового вугілля виконавець зобов'язується здати вугільний концентрат станції відправлення Залізниці згідно відвантажувальних документів. Згідно даних звіту про утворення, використання та поставку вторинної сировини і відходів виробництва позивачем у кількісному виразі обліковується 71062 тис. тон відходів, які використовуються як сировина для виробництва супутньої продукції. За даними бухгалтерського обліку відходи, що утворились від переробки та збагачення рядового вугілля на балансі ВАТ "Львівська вугільна компанія" не обліковувались.

Для визначення вартості відходів, яка з метою оподаткування включається до складу валового доходу за ціною давальницької сировини, відповідачем застосована мінімальна собівартість 1 тони рядового вугілля по шахті "Червоноградській", яка на думку податкового органу становить 166,06 грн.

Відповідно до Порядку обліку, розробки, переробки та використання ресурсів вторинного палива, одержаного з відходів вуглезбагачувальних фабрик, затвердженого наказом Міністерства вугільної промисловості України № 397 від 17.08.1999 року, вуглезбагачувальні фабрики, на балансі яких знаходяться шламонакопичувачі, ведуть поточний облік поступлення, використання, накопичення відходів із вказанням їх кількості і якості (зольності). Сировиною для переробки і отримання вторинного палива є відходи вуглезбагачувальних фабрик, які знаходяться в шламонакопичувачах (відстойниках). Облік сировини і ресурсів вторинного палива проводять також вуглезбагачувальні фабрики по кожному окремому шламонакопичувачу на основі визначення кількості, яка знаходиться в шламонакопичувачі (відстойнику) відходів і складі в них вугільних фракцій.

Суд зазначає, що відсутність обліку тонких відходів позивачем не може свідчити про їх безоплатну передачу контрагентові ВАТ "Львівська вугільна компанія". Відповідачем не надано належних та допустимих доказів (договорів, податкових чи видаткових накладних, актів приймання-передачі та ін.), які б вказували на безоплатну передачу ДП "Львіввугілля" тонких відходів у власність ВАТ "Львівська вугільна компанія".

Крім того, суд не погоджується із висновком податкового органу щодо визначення вартості тонких відходів, утворених в процесі переробки та збагачення давальницької сировини на ВАТ "Львівська вугільна компанія", із розрахунку мінімальної собівартості однієї тони саме рядового вугілля по шахті "Червоноградській"в сумі 166,09 грн. Відповідачем не наведено доказів правомірності застосування вказаної суми для обчислення вартості тонких відходів.

Аналогічні висновки викладені у постанові Львівського окружного адміністративного суду від 22.02.2012 року у справі №2а-7250/11/1370, яка застосовується судом в порядку ч.1 ст.72 КАС України.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про протиправність висновків відповідача, встановлених у акті перевірки, про порушення п.п.пп.4.1, 4.2, ст.4, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» підприємством за рахунок не включення до бази оподаткування операцій з безоплатної передачі відходів та про заниження податкового зобов'язання в сумі 2360112 грн.

2. Висновки податкового органу про порушення позивачем п.4.7 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» заниження податкових зобов'язань від операцій з реалізації вугілля за договором комісії у сумі 111135 грн., то такі позивачем не оскаржуються згідно заяви про уточнення позовних вимог.

3. Стосовно висновків податкового органу про порушення п.4.9 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість по операціях із списання основних фондів в сумі 810673 грн. , суд встановив наступне (шахта «Великомостівська»).

Перевіркою встановлено, що в періоді, що перевірявся, ВП Шахта «Великомостівська» ДП «Львіввугілля» проведено ліквідацію основних фондів 1 групи згідно актів списання аркового кріплення Головного північного вентиляційного штреку шахти «Великомостівська» (стор.240-245 акта перевірки).В акті зазначено, що ВП Шахта «Великомостівська» при списанні основних засобів з балансу на момент перевірки не надано необхідних належним чином оформлених документів (акти на списання об'єкта основних засобів відповідної форми, дозвільні документи на розбирання (демонтаж, знесення), висновок відповідної експертної комісії щодо неможливості використання цих фондів за первісним призначенням внаслідок невідповідності до існуючих технічних чи експлуатаційних норм або неможливості здійснення ремонту у зв'язку з відсутністю запасних частин, які вже не виробляються, чи економічного обґрунтування недоцільності проведення такого ремонту ,акти про технічний стан об'єкта), що підтверджують неможливість використання зазначених основних фондів за первісним призначенням, як це вимагає п.4.9 Закону України «Про податок на додану вартість», крім того, документи, які підтверджують знищення, розбирання або перетворення основного фонду, ДП «Львіввугілля» не було подано до податкової інспекції разом з декларацією по податку на додану вартість, відповідно ліквідація об'єктів основних фондів групи 1 обкладається податком на додану вартість виходячи із звичайних цін, але не нижче їх балансової вартості. Тому відповідач вважає, що ВП Шахта «Великомостівська» в порушення п.4.9 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість всього в сумі 810673 грн.

Проте до матеріалів справи долучено пакет документів, а саме положення про технічну раду Підприємства (том3 а.с.195), протокол засідання технічної ради, акти списання основних засобів, інвентарні карточки обліку основних засобів, акти приймання виконаних підрядних робіт, калькуляції на виконані роботи. Тобто позивачем долучено всі документи які свідчать про неможливість експлуатації даних секцій в майбутньому.

Норми чинного законодавства не визначають переліку документів які повинно надати підприємство на підтвердження знищення або руйнування відповідних основних засобів. Так як ДП "Львіввугілля" є підприємством, яке здійснює специфічний вид діяльності, тому господарська діяльність даного підприємства регулюються спеціальними актами. На підставі саме даних актів підприємством було складно пакет документів, який був погоджений вищестоящим органом та податковим органом.

Згідно п.4.9 ст.4 вказаного Закону, якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості. Правила цього пункту не поширюються на випадки, коли основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються у зв'язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, в тому числі в разі викрадення основних фондів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основного фонду іншими способами, внаслідок чого основний фонд не може використовуватися у майбутньому за первісним призначенням.

Дана правова позиція також узгоджується із позицією, викладеній у постанові Львівського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2013 року у справі №2а-8068/12/1370 про спір між тими ж сторонами про той же предмет та в порядку ст.72 КАС України враховується судом при винесенні рішення.

Отже, дії позивача правомірні та відповідають нормам чинного законодавства, а саме п.4.9 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість».

4.Висновки податкового органу про порушення позивачем пп.3.1.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» заниження податкових зобов'язань з ПДВ по отриманим авансам всього на суму 6791 грн., то такі позивачем не оскаржуються згідно заяви про уточнення позовних вимог.

5. Стосовно висновків податкового органу про порушення позивачем п.1.4 ст.1, пп.3.1.1 ст.3, п.4.2 ст4 Закону України «Про податок на додану вартість» заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість по безоплатному наданні вугілля працівникам (шахта «Степова») на суму 389233 грн.,суд встановив наступне.

Як вказано у акті перевірки (сторн.246 акта), перевіркою встановлено, що ВП шахта «Степова» ДП «Львіввугілля» здійснювала нарахування податкового зобов'язання по податку на додану вартість в періоді з 01.10.2008 року по 31.03.2010 року на безоплатне надане вугілля пенсіонерам, а по решта категоріям працівників не здійснював нарахування податку на додану вартість, зведені дані наведені у таблиці, наведеній у акті перевірки.

Як вбачається з акта про результати планової виїзної перевірки ВП Шахта «Степова» ДП «Львіввугілля» з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.10.2008 року по 31.03.2010 року та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 31.03.2010 року №662/2301/26360457 від 03.08.2010 року (том 3 а.с.219-250, том 4 а.с. 1-28- аркуші акта 35,56), перевіркою встановлено: «ВП шахта «Степова» ДП «Львіввугілля» занижене податкове зобов'язання по податку на додану вартість по безоплатно наданому вугіллю в сумі 389233 грн. самостійно включено до складу податкового зобов'язання по ПДВ в квітні 2010 року по р.1 Декларації «операції, що оподатковуються за ставкою 20%, крім операцій із ввезенням імпортних товарів, податок на додану вартість за які сплачується митним органам при розмитненні»».

Відповідно до п.17.2.ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (із змінами і доповненнями), платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку, б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку.

Відтак в даному випадку, донарахуванню підлягає тільки штраф у розмірі 5% (в порядку п.17.2 Закону 2181) а не в розмірі 50 % (п.17.1.3 Закону 2181) від донарахованої суми - 19461,70 грн., а донарахування основного платежу в сумі 389233 грн. є протиправним.

6.Висновки податкового органу про порушення п.4.1 Закону України «Про податок на додану вартість» заниження податкового зобов'язання з ПДВ по операціях з безоплатної передачі вугілля працівникам всього в сумі 700 грн. то такі позивачем не оскаржуються згідно заяви про уточнення позовних вимог.

7. Висновки податкового органу про порушення п.11.44 ст.11, пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», заниження суми податкового зобов'язання на суму 3881 грн., то такі позивачем не оскаржуються згідно заяви про уточнення позовних вимог.

8. Стосовно висновків податкового органу про порушення вимог пп.6.1.1 п.6.1 ст.6, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», заниження суми податкових зобов'язань з ПДВ на 1870575 грн. (до складу податкових зобов'язань не включено ПДВ із вартості реалізації вугілля по ВП шахта «Червоноградська»), суд встановив наступне.

Як вказано у акті перевірки (стор. 249-251 акта), такі висновки податкового органу ґрунтуються на встановлених податковим органом розбіжностей між обсягами видобутого рядового вугілля, що наведені в додатку до акта перевірки.

Відповідно до "Інструкції по обліку об'ємів видобутку рядового вугілля і виробництва готової вугільної продукції на шахтах, розрізах і збагачувальних (брикетних) фабриках Мінвуглепрому України", затвердженої наказом Міністерства вугільної промисловості України від 17.09.1996р. № 466 (надалі Інструкція) встановлено порядок обліку видобутого рядового вугілля.

Відповідно до п. 9 Інструкції "Короткі вказівки по застосуванню і заповненню форм первинного обліку виробництва продукції"книга обліку руху видобутого вугілля Форма УПД-41 "Застосовується для щоденного обліку рядового вугілля і контролю за його залишками на місяць по марках і сортах, а також в розрізі шахтних дільниць. Записи в книзі про прихід, розхід і залишки рядового вугілля проводяться з кожну добу згідно форми УПД-28, а також відомостей на відвантаження рядового вугілля та інших документів по розходу рядового вугілля".

Згідно вказаного пункту інструкції для визначення розміру добового видобутку рядового вугілля в цілому по шахті застосовується форма УПД-28. Обсяг добового видобутку визначається на основі даних про видобуток вугілля, обрахованих згідно відповідних первинних документів.

Згідно п. 2.5.3. Інструкції на шахтах із повною конвеєризацією транспортування рядового вугілля, де не можливо організувати оперативний облік по транспортних ємкостях (ВП "Шахта "Червоноградська"ДП "Львівугілля"), повинні бути встановлені конвеєрні ваги і обладнанні місця для розділення проб.

За їх відсутності (на ВП "Шахта "Червоноградська"ДП "Львівугілля"конвеєрні ваги відсутні) видобуток рядового вугілля за зміну по забоях визначається гірничими майстрами при здачі наряду (книги нарядів дільниць). Кількість видобутого вугілля відображається у формі УПД-6.

Згідно даних книги обліку руху видобутого вугілля форма УПД-41 за період з 01.10.2008 року по 31.03.2010 року відображено видобуток рядового вугілля в сумі 520 259 тон, залишок рядового вугілля станом на 01.10.2008 року 8 232 тон, станом на 31.03.2010 року 13 900 тон. При співставленні даних книги обліку руху видобутого вугілля форма УПД-41 та даних наряд-путівок майстрів очисного (видобувного) забою виникли розбіжності стосовно кількості вугілля, видобутого за вказаний період.

Згідно твердження позивача, облік видобутого вугілля ведеться по формі УПД-21, тобто внаслідок співставлення результатів визначення об'єму видобутку рядового вугілля по маркшейдерському заміру і оперативному обліку. Відповідач у свою чергу стверджує, що позивачем порушено вимоги Інструкції на первинному етапі видобутку вугілля, не складались звіти форми УПД-1, форма УПД-6 складалась щодобово, хоча повинна складатись позмінно в розрізі забоїв. Відтак відповідач вважає, що для визначення об'єму видобутку рядового вугілля у даному випадку повинні використовуватись дані наряд-путівок майстрів очисного (видобувного) забою. Крім того стверджує, що розбіжності, відображені в акті форми УПД-21 не відповідають дійсності, а відповідно дані форми УПД-21 не можуть бути прийняті до обліку без надання додаткових пояснень. Жодних пояснень до форм УПД-21 в ході перевірки надано не було.

Таким чином, перевіркою на основі первинних документів встановлено заниження обсягів видобутого вугілля в періоді з 01.10.2008 року по 31.03.2010 року. Враховуючи, що за результатами проведених підприємством інвентаризацій не було встановлено розбіжностей між фактичними та обліковими даними про залишки вугілля на складі, все вищевказане вугілля ВП "Шахта "Червоноградська"ДП "Львіввугілля"було реалізовано.

При цьому реалізація такого вугілля в порушення вимог пп.11.3.1 п.11.3 ст.11, п.4.1 ст.4 Закону №335/94 не відображена у складі валових доходів платника.

Суд не бере до уваги твердження відповідача про необхідність застосування даних наряд-путівок майстрів очисного (видобувного) забою для визначення об'єму видобутого рядового вугілля, оскільки згідно Інструкції наряд-путівка не входить до переліку форм обліку видобутку рядового вугілля. Первинним документом, в якому зазначається об'єм видобутку рядового вугілля є журнал роботи шахти форми Ш 1.2, дані з якого заносяться у форму УПД-6. Суд вважає правомірним застосування позивачем форми УПД-21 для обліку видобутого вугілля, тобто внаслідок співставлення результатів визначення об'єму видобутку рядового вугілля по маркшейдерському заміру і оперативному обліку.

Аналогічні висновки викладені у постанові Львівського окружного адміністративного суду від 22.02.2012 року у справі №2а-7250/11/1370, яка застосовується судом в порядку ч.1 ст.72 КАС України.

Таким чином, висновки податкового органу про порушення позивачем пп.6.1.1 п.6.1 ст.6, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», є необґрунтованими та безпідставними, відтак визначення суми податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 1870575 грн. та донарахування штрафних санкцій в сумі 1774339,5 грн. є протиправним.

9. Стосовно висновків податкового органу про порушення вимог пп. 7.2.1, 7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.4., 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» безпідставно включено до складу податкового кредиту податку на додану вартість по податкових накладних від ПП «КФ «Парадигма»» на загальну суму 1807393 грн.

Стосовно господарських відносин позивача із контрагентом КФ "Парадигма" судом встановлено наступне.

Позивачем на підтвердження здійснення господарських операцій із вказаним контрагентом надано постанови про проведення виїмки документів та протоколи виїмки оригіналів первинних документів, здійснених в межах розслідування кримінальної справи №02/10/9068, порушеної відносно гр. ОСОБА_4 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.205 КК України, а також копії вказаних документів. Вказані первинні документи (договір поставки від 26.11.2009 року, специфікації до договору, податкові накладні, видаткові накладні, прибуткові ордери, авізо, платіжні доручення, розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів) свідчать про фактичне здійснення господарських операцій з поставки товарів позивачу контрагентом КФ "Парадигма".

Стосовно вказаного епізоду відповідач стверджує, що господарські операції із контрагентом КФ "Парадигма" фактично не відбулись, мали безтоварний характер, оскільки позивачем не надано до перевірки всіх необхідних первинних документів на підтвердження господарських операцій (актів приймання-передачі продукції, товарно-транспортних накладних з відмітками про передачу та отримання ТМЦ на складах відокремлених підрозділів та ДП "Львіввугілля", документи, що засвідчують якість товару, технічної документації, комплекту перевізних документів залізничним чи автомобільним транспортом та інші документи, що свідчать про транспортування ТМЦ на склади відокремлених підрозділів та ДП "Львіввугілля", договорів на завантаження та доставку ТМЦ іншими суб'єктами господарювання, договорів та актів виконаних робіт по зберіганню придбаних ТМЦ чи оренді складських приміщень у покупця чи іншого суб'єкта господарювання). Крім того, відповідач покликається на вирок Ленінського районного суду м. Луганська від 21.10.2010 року у кримінальній справі № 1-887/2010, яким засновника та директора КФ "Парадигма"ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, ч. 3 ст. 358 КК України, ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України та встановлено факт створення ОСОБА_4 суб'єкта підприємницької діяльності -ПП "КФ "Парадигма"з метою фіктивного підприємництва.

Згідно ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Суд бере до уваги обставини, встановлені у Постанові Луганського окружного адміністративного суду від 04.05.2011 року у справі № 2а-2367/11/1270 за позовом Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську до ПП "КФ "Парадигма" про визнання недійсними установчих документів та припинення юридичної особи, згідно якої визнання ОСОБА_4 винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 1 ст. 205 КК України, свідчить про провадження юридичною особою (ПП "КФ "Парадигма") діяльності, що суперечить закону.

Аналогічні висновки викладені у постанові Львівського окружного адміністративного суду від 22.02.2012 року у справі №2а-7250/11/1370, яка застосовується судом в порядку ч.1 ст.72 КАС України.

Дослідивши надані докази, суд дійшов висновку про порушення позивачем пп. 7.2.1, 7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.4., 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» безпідставно включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість по податкових накладних від ПП «КФ «Парадигма»» на загальну суму 1807393 грн. Відтак у задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити.

10. Щодо висновків податкового органу про порушення п.7.2.3, п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.4., 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» зайво віднесено до складу податкового кредиту ПДВ по податкових накладних, отриманих від ТзОВ «Економікторг (389109 грн.), від ТзОВ «Векосс» (148743 грн.), від ПП «Вілмат - Електрик» (50001 грн.); висновків про порушення пп.7.4.1, 7.4.4 ст.7 вказаного Закону завищено податковий кредит по ПДВ по операціях з ТзОВ «Стар Лайтс» (551759 грн.) та ТзОВ КФ «Продінвест» (84096 грн.); висновків про порушення пп. 7.2.1, 7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.4., 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» по операціях з контрагентами ТзОВ «Паритет Днепр» (1667 грн.), ПП «Міг» (1667 грн.), ТзОВ «Магнат - Центр» (833 грн.) слід зазначити наступне.

На підтвердження здійснення господарських операцій із контрагентами ТзОВ "Економікторг", ТзОВ "КФ "Продінвест", ПП "Міг", ТзОВ Магнат-Центр", ТзОВ "Векосс", ТзОВ "СТАР ЛАЙТС", ТзОВ "Паритет Днепр"та ПП "Вілмат-Електрик" позивачем надано копії:

- договору поставки товару № 7 від 02.02.2010 року, укладеного між позивачем та ТзОВ "Економікторг"та специфікацій до нього, податкових накладних, накладних, прибуткових ордерів, товарно-транспортних накладних, довіреностей на отримання ТМЦ, довідок про стан розрахунків з ТзОВ "Економікторг", сертифікатів якості на товар (т. 7, а. с. 1-144);

- договору поставки товару № 07/12-09 від 07.12.2009 року, укладеного між позивачем та ТзОВ "КФ "Продінвест"та специфікації до нього, договору купівлі-продажу товару № 15-03/10 від 03.03.2010 року, укладеного між позивачем та ТзОВ "КФ "Продінвест", специфікації та протоколу узгодження ціни до вказаного договору, податкових накладних, накладних, довіреностей на отримання ТМЦ, карток складського обліку матеріалів, відомостей інвентаризації ТМЦ на складі, прибуткових ордерів, сигнальних довідок на зверх лімітний відпуск матеріалів, прихідних журналів, товарно-транспортних накладних, авізо (т. 7, а. с. 145-211);

- податкових накладних, виданих ПП "Міг", видаткових накладних, звітів про використання коштів, наданих на відрядження, квитанцій до прибуткового касового ордера, журналів про відпуск ТМЦ (т. 7, а. с. 213-224);

- податкових накладних, виданих ТзОВ Магнат-Центр", видаткових накладних, звітів про використання коштів, наданих на відрядження, квитанцій до прибуткового касового ордера, журналу про відпуск ТМЦ (т. 7, а. с. 225-230);

- податкової накладної, виданої ТзОВ "Векосс", видаткової накладної, прибуткового ордера, авізо, картки складського обліку матеріалів, відомостей інвентаризації ТМЦ на складі (т. 7, а. с. 231-247);

- договору поставки товару № 10/12-09 від 10.12.2009 року, укладеного між позивачем та ТзОВ "СТАР ЛАЙТС"та специфікацій до нього, податкових накладних, видаткових накладних, інформації про рух ТМЦ, одержаних від ТзОВ "СТАР ЛАЙТС", прибуткових ордерів, платіжних доручень та авізо (т. 8, а. с. 1-67);

- податкової накладної, виданої ТзОВ "Паритет Днепр", накладної, квитанції до прибуткового касового ордера, звіту про використання коштів, наданих на відрядження, прибуткового ордера (т. 8, а. с. 189-192);

- договору купівлі-продажу товару № 27-11/09 від 02.11.2009 року, укладеного між позивачем та ПП "Вілмат-Електрик", специфікації та протоколу узгодження ціни до договору, договору купівлі-продажу товару № 28-11/09 від 01.12.2009 року, укладеного між позивачем та ПП "Вілмат-Електрик", специфікації та протоколу узгодження ціни до договору, договору купівлі-продажу товару № 1-01/10 від 28.01.2010 року, укладеного між позивачем та ПП "Вілмат-Електрик", специфікації та протоколу узгодження ціни до договору, податкових накладних, видаткових накладних, авізо, прихідних ордерів (т. 8, а. с. 135-166).

Вказані вище докази підтверджують відсутність порушень п.7.2.3, п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.4., 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» стосовно господарських відносин з контрагентами ТзОВ "Економікторг", ТзОВ "КФ "Продінвест", ПП "Міг", ТзОВ Магнат-Центр", ТзОВ "Векосс", ТзОВ "СТАР ЛАЙТС", ТзОВ "Паритет Днепр"та ПП "Вілмат-Електрик". Позивачем представлено суду всі відповідні первинні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які вказують на товарність господарських операцій, їх відповідність основній меті господарської діяльності контрагентів.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між ДП "Львіввугілля"та контрагентами ТзОВ "Економікторг", ТзОВ "КФ "Продінвест", ПП "Міг", ТзОВ Магнат-Центр", ТзОВ "Векосс", ТзОВ "СТАР ЛАЙТС", ТзОВ "Паритет Днепр"та ПП "Вілмат-Електрик"ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 13.10.2010 року.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ДП "Львіввугілля"на укладення договорів з ТзОВ "Економікторг", ТзОВ "КФ "Продінвест", ПП "Міг", ТзОВ Магнат-Центр", ТзОВ "Векосс", ТзОВ "СТАР ЛАЙТС", ТзОВ "Паритет Днепр" та ПП "Вілмат-Електрик"без наміру створити наслідки, які передбачені цими договорами. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо придбання товарів. Це підтверджується не лише документами, але й реальними діями ДП "Львіввугілля"щодо транспортування та оплати придбаних товарів, їх використання у своїй господарській діяльності. Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема ДП "Львіввугілля", на укладення фіктивних правочинів не встановлено, що виключає їх кваліфікацію як недійсних. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України "Про державну податкову службу в Україні"від 04.12.1990 р. (з наступними змінами і доповненнями), суд доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні"державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

З огляду на приписи наведених вище норм права, Суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобов'язання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011р.

Суд дійшов висновку, що твердження відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами ТзОВ "Економікторг", ТзОВ "КФ "Продінвест", ПП "Міг", ТзОВ Магнат-Центр", ТзОВ "Векосс", ТзОВ "СТАР ЛАЙТС", ТзОВ "Паритет Днепр"та ПП "Вілмат-Електрик", є не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Аналогічні висновки викладені у постанові Львівського окружного адміністративного суду від 22.02.2012 року у справі №2а-7250/11/1370, яка застосовується судом в порядку ч.1 ст.72 КАС України.

Відтак, висновки податкового органу про порушення позивачем п.7.2.3, п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.4., 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» зайво віднесено до складу податкового кредиту ПДВ по податкових накладних, отриманих від ТзОВ «Економікторг», від ТзОВ «Векосс», від ПП «Вілмат - Електрик»; висновків про порушення пп.7.4.1, 7.4.4 ст.7 вказаного Закону завищено податковий кредит по ПДВ по операціях з ТзОВ «Стар Лайтс» та ТзОВ КФ «Продінвест»; висновків про порушення позивачем пп. 7.2.1, 7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, 7.4.4., 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» по операціях з контрагентами ТзОВ «Паритет Днепр», ПП «Міг», ТзОВ «Магнат - Центр» є необґрунтованими та безпідставними.

11. Стосовно висновків податкового органу про порушення позивачем пп.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» завищено податковий кредит всього в сумі 213357 грн., в тому числі у вересні 2009 року - 110990 грн., у листопаді 2009 року - 102367 грн. слід зазначити наступне.

Вказані висновки податкового органу мотивовані тим, що операції з передачі легкового автомобіля з основних фондів у фінансовий лізинг виникають податкові зобов'язання з податку на додану вартість. Відповідач вважає, що у зв'язку з тим, що віднесення до складу валових витрат регулюється Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», а до нього не внесено відповідних змін, то сума податку на додану вартість, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), який буде включено до основних фондів, не включається до складу податкового кредиту, не включаються до складу валових витрат і не збільшує балансову вартість другої групи основних засобів, а погашається платником податків за рахунок інших джерел.

Відповідно до отриманих видаткових та податкових накладних від ТОВ «Порше Лізинг Україна» за договорами про фінансовий лізинг на придбання у фінансовий лізинг легкових автомобілів № 00000925 від 14.09.09року. № 00000926 від 14.09.09 року та № 00001173 від 05.11.09року: накладна від 25.09.09р та податкова накладна 3943 від 25.09.09р на суму 332 971грн. в т.ч. ПДВ 55 495,17 грн.; накладна від 25.09.09р та податкова накладна 3944 від 25.09.09р на суму 332 971грн. в т.ч. ПДВ 55 495,17 грн.; накладна та податкова накладна 5922 від 27.11.09р на суму 612 200грн. в т.ч. ПДВ 102 366.67 грн.

На стор.282 акта вказано що витрати в сумі 1 066 785 віднесено на капітальні витрати підприємства і в бухгалтерському обліку відображено дані операції на рахунках Дт 15 Кт 531 на суму 1 066 785 грн., Дт 641 кт 644 на суму 213 357 грн.

Наказами по ДП «Львіввугілля» від 30.09.09 та від 30.11.09 р «Про передачу транспортних засобів» легкові автомобілі придбані у лізинг, закріплено за ВП «Вуглезбут» ДП Львіввугілля». На підставі авізо від 01.10.09 року та авізо від 30.11.09 р. відповідно до актів прийому передачі де ДП «Львіввугілля» передає а ВП «Вуглезбут» приймає автомобілі в бухгалтерському обліку відображено проведеннями ДТ 682 Кт 15 на суму 665 942грн. та на суму 614 200грн. що в сумі складає 1 280 142грн.

Отже, з акту перевірки вбачається, що в Дт рах. 15 поступило 1066785грн., а списано 1280142грн., що не відповідає дійсним обставинам.

При придбанні автомобілів відповідно до Журналу ордеру та відомості 3.3 аналітичного обліку розрахунків «Зобов'язання з фінансової оренди до рахунку» 531 «Довгострокові зобов'язання з оренди» за вересень 2009 року, проведено запис Дт 152 рах. Кт 531 в сумі 665 942грн, та сума з ПДВ та за листопад 2009 року проведено запис Дт рах. 152 Кт рах. 531 на суму 614 200грн. Копії журналів ордерів та Відомостей 3.3 за вересень та листопад 2009 року, копії головної книги по рах.531 тарах.152 позивачем долучено до матеріалів справи.

При отриманні податкових накладних 3943 від 25.09.09р та 3944 від 25.09.09р, їх було внесено до реєстру отриманих та виданих податкових накладних №5 за жовтень 2009року на суму 110 990,34(55495,17x2) грн. і винесено в графу, придбання товарів , які не призначаються для їх використання у господарській діяльності та в податковій декларації за жовтень 2009 року у розділі податковий кредит вартість автомобілів 665942грн. (332 971x2) включено до рядка 14, як придбання з ПДВ товарів, основних фондів, які не призначаються для їх використання у господарській діяльності. У Додатку №5 сума ПДВ 110 990,34 гри. відображена в розділі операції з придбання з ПДВ які не надають права формування податкового кредиту.

При отриманні податкової накладної 5922 від 27.11.09р, її було внесено до реєстру отриманих та виданих податкових накладних №5 за лютий 2010 року в сумі 102366,67 грн. і винесено в графу, придбання товарів, які не призначаються для їх використання у господарській діяльності та в податковій декларації за лютий 2010 року у розділі податковий кредит вартість автомобілів 614 200 грн. включено до рядка 14, як придбання з ПДВ товарів, основних фондів, які не призначаються для їх використання у господарській діяльності. У Додатку №5 сума ПДВ 102 366,67 грн. відображена в розділі операції з придбання з ПДВ які не надають права формування податкового кредиту. Копії податкових декларацій, розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Додаток №5) та Реєстрів отриманих та виданих податкових накладних за жовтень2009 року та лютий 2010 року позивачем долучено до матеріалів справи.

Таким чином, необґрунтованими та безпідставними є висновки податкового органу про порушення позивачем пп.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» про завищення ним податкового кредиту всього в сумі 213357 грн., в тому числі у вересні 2009 року - 110990 грн., у листопаді 2009 року - 102367 грн.

Згідно ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст.72 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, з врахуванням змісту ст. 162 КАС України, перевіривши обставини передбачені ч.3 ст.2 КАС України, податкове повідомлення - рішення від 26.10.2010 року №0009423500/0 є протиправним і підлягає скасуванню в частині визначення суми податкового зобов'язання в розмірі 12 846 131,3 грн. в тому числі за основним платежем в розмірі 6871825грн. та за штрафними санкціями в сумі 5974306,30 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Суд присуджує з Державного бюджету України, у відповідності до вимог ст. 94 КАС України, всі здійснені стороною, яка не є суб'єктом владних повноважень, та документально підтверджені судові витрати, на користь якої ухвалене судове рішення, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 71, 86, 87, 94, 158, 160, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Адміністративний позов задоволити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 26.10.2010 року №0009423500/0 в частині визначення суми податкового зобов'язання в розмірі 12 846 131,3 грн. в тому числі за основним платежем в розмірі 6871825грн. та за штрафними санкціями в сумі 5974306,30 грн.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Львіввугілля» (адреса:80000, Львівська область, м. Сокаль, вул. Б.Хмельницького, 26) 6 грн.90 коп. сплаченого судового збору.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Карп'як Оксана Орестівна

Повний текст постанови виготовлений і підписаний 26.05.2014 року.