Ухвала суду № 38861363, 22.05.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/3075/14 Головуючий у 1-й інстанції: Соколова О.А. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

22 травня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 квітня 2014 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Орімі Трейд ЛТД» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення від 25.02.2014 року №28926552210.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 квітня 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів визнала можливим розглядати справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Орімі Трейд ЛТД» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при проведенні фінансово-господарських взаємовідносин з підприємством, заснованим на власності об'єднання громадян «Пропаганда» за період липень 2013 року.

Результати перевірки відображено в акті від 27.12.2013 року №848/26-55-22-01/25287617, в якому контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог п.185.1 ст.185, п.198.3, п.198.6, ст.198, п.201.4, 201.6, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за липень 2013 року на загальну суму 75542,00 грн.

На підставі акта перевірки від 27.12.2013 року №848/26-55-22-01/25287617 відповідачем було винесене податкове повідомлення-рішення від 25.02.2014 року №28926552210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 130313,00 грн., у тому числі за основним платежем в розмірі 75542,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 37771,00 грн.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з ПЗВОГ «Пропаганда» за період, що перевірявся, мали реальний характер та, виходячи з цього, прийшов до висновку, що визначення контролюючим органом підприємству податкових зобов'язань з податку на додану вартість є неправомірним.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню, оскільки договір, укладений позивачем з його контрагентом ПЗВОГ «Пропаганда» є таким, що укладений без мети настання реальних наслідків.

До таких висновків податковий орган прийшов на підставі акта ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві № 2293/2201 від 12.12.2013 року про неможливість проведення зустрічної звірки ПЗВОГ «Пропаганда» з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинах з контрагентами, якими сформовано податкові зобов'язання та податковий кредит за липень 2013 року.

У вказаному акті зазначено, що ПЗВОГ «Пропаганда» не знаходиться за зареєстрованим місцем знаходження, встановлено неможливість фактичного здійснення ПЗВОГ «Пропаганда» господарської діяльності через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу.

Виходячи з викладеного, податковий орган прийшов до висновку, що діяльність ПЗВОГ «Пропаганда» здійснюється поза межами правового поля.

Таким чином, висновки відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються виключно на порушеннях податкового законодавства контрагентом позивача - ПЗВОГ «Пропаганда».

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

В даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між ТОВ «Орімі Трейд ЛТД» та ПЗВОГ «Пропаганда» укладено договір про надання послуг від 07.02.2011 року №07/02/11, відповідного до умов якого виконавець (ПЗВОГ «Пропаганда») зобов'язується надавати замовникові (позивачу) маркетингові та рекламні послуги, а замовник зобов'язаний прийняти та оплатити дані послуги в порядку, передбаченому цим договором.

Під маркетинговими послугами сторони розуміють послуги, пов'язані з реалізацією товарів, виготовлених під торговими марками Замовника («Принцеса Нурі», «Принцеса Ява», «Принцеса Канді», «Принцеса Гіта», «Грінфілд», «Жокей», «Жардін» та ін.), направлені на вивчення попиту, дослідження ринку товарів, виготовлених під ТМ Замовника, з метою організації попередніх умов постачання, підтримання об'єму постачань на досягнутому рівні, поступового підвищення об'єму постачань і продажів, порівняно з попередніми періодами.

Згідно з п. 1.2 Договору під рекламними послугами сторони розуміють послуги з реклами Торгових марок замовника («Принцеса Нурі», «Принцеса Ява», «Принцеса Канді», «Принцеса Гіта», «Грінфілд», «Жокей», «Жардін»):

- розміщення рекламних матеріалів у рекламно-інформаційних друкованих матеріалах;

- поширення рекламно-інформаційних друкованих матеріалів у торговельних точках Виконавця;

- розсилка й поширення рекламно-інформаційних друкованих матеріалів потенційним споживачам товарів, виготовлених під ТМ замовника;

- розміщення реклами ТМ Замовника в торговельному залі (на касах, пакетах, чеках);

- здійснення аудіо-, відеореклами, розміщення реклами на зовнішніх носіях;

- розміщення рекламної інформації про ТМ Замовника на веб-сайті Виклнавця;

- розміщення рекламної інформації про ТМ Замовника в засобах масової інформації, на радіо і телебаченні.

Згідно з умовами п. 2.4 договору за фактом надання послуг, але не пізніше 5-го числа місяця, що слідує за звітним періодом, виконавець надає Замовникові акт прийому-передачі.

Пунктом 3. 2 договору передбачено, що вартість послуг заздалегідь обумовлюється сторонами і вказується в рахунку-фактурі і акті прийому-передачі.

До матеріалів справи також надано додатки від 09.07.2013 року №53, №54 до договору від 07.02.2011 року №07/02/11, якими затверджено технічне завдання.

На підтвердження виконання умов договору та отримання послуг позивачем надано до суду акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000018, №ОУ-0000019, податкові накладні від 17.07.2013 року №1 та №2.

Розрахунок між сторонами проводився у безготівковій формі, що підтверджується копією платіжного доручення від 17.07.2013 року №2645.

Крім того, на підтвердження реального виконання вказаного договору позивачем надано Свідоцтво на знаки для товарів і послуг на товарні знаки «Принцеса Нурі» та «Принцеса Ява» (а.с. 31-33), звіт по роботі консультантів торгових марок «Принцеса Нурі» та «Принцеса Ява» за липень 2013 року (а.с. 46-73).

Враховуючи те, що надання позивачу послуг підтверджене дослідженими в судовому засіданні розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, які були надані відповідачу до перевірки, доведеність використання придбаних послуг у власній господарській діяльності позивача та економічної доцільності, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкових зобов'язань за наслідками таких операцій.

Окрім того, згідно з ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагента позивача на момент укладення чи виконання договору або відсутності у нього статусу платника ПДВ.

Колегія суддів критично оцінює посилання відповідача на акт про неможливість проведення перевірки контрагента позивача щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період, що перевірявся, оскільки визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість є фактична оплата ним сум такого податку контрагенту у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що не заперечується відповідачем.

Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Доводи контролюючого органу про відсутність матеріально-технічних ресурсів у контрагента позивача як на підставу неможливості фактичного здійснення вказаних господарських операцій не підтверджені доказами, крім того, не виключена можливість, що господарську діяльність останній здійснює із залученням інших суб'єктів господарювання та працівників шляхом укладання цивільно-правових договорів.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що господарські операції позивача з ПЗВОГ «Пропаганда» мали реальний характер, а податковий кредит по вказаних операціях сформовано позивачем правомірно, що підтверджується наступним.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи на підставі наведених норм законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем первинні документи підтверджують реальне здійснення господарських операцій між позивачем та ПЗВОГ «Пропаганда» у спірний період та наявність господарської мети при їх здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що доводи органу державної податкової служби не свідчать про наявність обставин, які унеможливлюють підтвердження права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість позивачу, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення - рішенні прийняте податковим органом без достатніх правових підстав.

Доводи апеляційної скарги відповідача висновки суду першої інстанції не спростовують та відхиляються судом так, як є помилковими.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 167, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 квітня 2014 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо його було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі (стаття 212 КАС України).

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді І.О. Грибан О.А. Губська

.

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.