Постанова № 38861355, 22.05.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2014 року № 810/2595/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Маг» доВасильківської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській областіпроскасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Еко-Маг» (надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області (надалі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 17.05.2013 № 000952203, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 903327,00 грн. (за основним платежем - 836528,00 грн. та за штрафними санкціями - 66798,00 грн.); від 17.05.2013 № 0000962203, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 512796,00 грн. (за основним платежем - 469917,00 грн. та за штрафними санкціями - 42879,00 грн.).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податкові зобов'язання, проте, як стверджує позивач, податковим органом не взято до уваги первинні бухгалтерські документи, що було надано ним до перевірки, як докази на підтвердження правомірності формування податкових зобов'язань та неправомірно застосовано норми законодавства щодо порядку ведення бухгалтерського та податкового обліку. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Відповідачем позов не визнано, надано заперечення суду у письмовій формі. В обґрунтування заперечень відповідачем зауважено, що оскаржувані рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Водночас, судом встановлено, що на підставі Постанови Кабінету міністрів України від 20.03.2013 № 229 "Про утворення територіальних органів Міністерства доходів і зборів", утворено Васильківську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Київській області шляхом злиття Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області та Фастівської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області.

З огляду на вказане суд, ураховуючи вимоги статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив здійснити заміну первісного відповідача на правонаступника - Васильківську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Київській області.

Відповідач у судове засідання 22.05.2014 не з'явився, причини неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Дослідивши наявні матеріали справи, керуючись статтею 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у письмовому провадженні та на підставі наявних у справі доказів.

З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як то вбачається з наявних матеріалів справи, посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 21.10.2010 по 30.09.2012.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 11.04.2013 № 555/22-03/36900834 (надалі - акт перевірки) (а.с.11-42 Том І).

Так, у ході перевірки встановлено порушення позивачем податкового законодавства, а саме:

- підпункту 14.1.56 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено доход, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування на суму безоплатно отриманих товарів у розмірі 552300,00 грн., у тому числі за ІІ квартал 2011 року на суму 329840,00 грн. та за ІV квартал 2011 року на суму 222460,00 грн.;

- пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, що полягає у безпідставному віднесенні позивачем у І кварталі 2011 року суми 543210,00 грн. у зв'язку із невірним визначенням приросту (убутку) балансової вартості товарів на складах, витрати на придбання яких включаються до складу валових витрат;

- пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР та пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпунктів 139.1.1 та 139.1.9 пункту 139 Податкового кодексу України, що призвело до завищення скоригованих валових витрат та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у зв'язку із відображенням позивачем господарських операцій із ТОВ «Ютрімекс», ТОВ «Юрія Транс» та ПП «Еверест» на суму 2344583,00 грн., у тому числі за 2010 рік на суму 1068750,00 грн., за І квартал 2011 року на суму 653333,00 грн. та за ІІ квартал 2011 року на суму 622500,00 грн.;

- підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, пунктів 198.1, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 469917,00 грн. у зв'язку з формуванням податкового кредиту за рахунок господарських операцій по взаємовідносинах із ПП «Еверест» - за червень 2011 року на суму 57667,00 грн.; ТОВ «Ютрімекс» - за грудень 2010 року на суму 56000,00 грн., за січень 2011 року на суму 4000,00 грн., за березень 2011 року на суму89567,00 грн., за квітень 2011 року у сумі 4110,00 грн. та за червень на суму 67833,00 грн.; ТОВ «Юрія Транс» - за грудень 2010 року на суму 115500,00 грн. та за березень 2011 року на суму 38250,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.05.2013 № 000952203, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 903327,00 грн. (за основним платежем - 836528,00 грн. та за штрафними санкціями - 66798,00 грн.); від 17.05.2013 № 0000962203, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 512796,00 грн. (за основним платежем - 469917,00 грн. та за штрафними санкціями - 42879,00 грн.).

Позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення такими, що суперечать вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив їх, звернувшись із позовом до суду.

Так, у ході судового розгляду справи судом встановлено, що податкові зобов'язання нараховані позивачеві з підстав, зокрема, порушення порядку ведення бухгалтерського та податкового обліку, відтак суд дійшов до висновку, що для з'ясування обставин, які мають значення для справи, необхідно дослідити питання, які потребують спеціальних знань, тому ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.08.2013 призначено економічну (судово-бухгалтерську) експертизу. На вирішення експерта судом поставлено питання: чи підтверджуються нормативно та документально висновки Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області, викладені в акті перевірки щодо:

- заниження доходу у розмірі 552300,00 грн. у період ІІ, ІV квартал 2011 року, на суму безоплатно отриманих товарів;

- завищення позивачем валових витрат на суму 2344583,00 грн. та завищення податкового кредиту у розмірі 469917,00 грн. при відображенні господарських операцій по взаємовідносинах із ТОВ «Ютрімекс», ТОВ «Юрія Транс» та ПП «Еверест»;

- завищення валових витрат у розмірі 543210,00 грн. при визначенні приросту/убутку запасів за І квартал 2011 року.

За результатами проведеної експертизи складено висновок за № 152/4889/4990/14-45 від 24.04.2014, згідно якого висновки акту перевірки позивача нормативно та документально не підтверджуються.

Водночас, судом було зобов'язано сторін надати пояснення по справі з урахуванням висновку судово-економічної експертизи № 152/4889/4990/14-45 від 24.04.2014.

Так, позивачем надано пояснення, згідно яких він повністю погоджується із висновками експерта.

Відповідачем зауважень до висновку судово-економічної експертизи № 152/4889/4990/14-45 від 24.04.2014 суду не надано.

Надаючи оцінку висновкам вищевказаного експертного висновку, суд зазначає таке.

Статтею 82 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено можливість використання як засобу доказування в адміністративній справі висновку експерта.

Згідно пункту 1 частини першої статті 12 Закону України "Про судову експертизу" незалежно від виду судочинства судовий експерт зобов'язаний провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок.

Частиною першою статті 82 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у висновку експерта зазначаються, зокрема, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав, докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки та обґрунтовані відповіді на поставлені судом питання.

З аналізу висновку судово-економічної експертизи за № 152/4889/4990/14-45 від 24.04.2014 вбачається, що доводи, якими судовий експерт обґрунтовує висновок, ґрунтуються на здійсненні правового аналізу акту перевірки відповідача у співвідношенні з аналізом первинної документації, наданої позивачем на підтвердження правомірності визначення ним у податковій звітності податкових зобов'язань.

Відтак, наявний у матеріалах справи висновок відповідає вимогам статей 81,82 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки аналіз правовідносин та викладення обґрунтування у висновку здійснено із посиланнями на відповідні норми права та з проведенням відповідного дослідження документів господарської діяльності підприємства.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Щодо порушень позивачем підпункту 14.1.56 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено доход у розмірі 552300,00 грн. у період ІІ, ІV квартал 2011 року, на суму безоплатно отриманих товарів, судом встановлено таке.

Згідно акту перевірки (а.с.15 Том І), перевіркою відображених у рядку 02 Декларації «Дохід від операційної діяльності» за період з 01.04.2011 по 30.09.2012 показників у загальній сумі 59958692 грн. встановлено, що істотний вплив на формування цих показників мало здійснення операцій з реалізації цукру. У ході перевірки було здійснено аналіз руху товару (цукру) по бухгалтерському рахунку 28 «Товари на складі», в результаті чого було встановлено, що підприємством у II кварталі 2011 року реалізовано на 49,6 тон цукру більше ніж придбано, з урахуванням залишків на складах, а у IV кварталі 2011 року - на 45,4 тон цукру більше, ніж придбано.

За поясненнями відповідача, при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємством не було включено до складу валового доходу суми від реалізації цукру, який отримано безкоштовно, що є порушенням підпункту 14.1.56 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України.

При цьому, як то вбачається зі змісту акту перевірки, розрахунок заниженого доходу здійснено позивачем з урахуванням того, що у II кварталі 2011 року середня ціна придбання цукру становила 6650,00 грн. за тону, а у IV кварталі 2011 року - 4 900 грн. за тону, з огляду на що перевіряючі дійшли висновку про заниження позивачем доходу у розмірі 552300,00 грн.

Позивач вважає такі висновки безпідставними та зазначає, що ним правомірно сформовано показники податкової звітності по податку на прибуток за перевіряємий період. Водночас, позивачем наголошено, що дані перевіряючих (наведені у таблиці на стр. 5 акту перевірки, а.с.15 Том І) щодо отримання безкоштовного цукру у розмірі 95 тон є хибними, арифметично помилковими та такими, що не відповідають фактичним даним бухгалтерських регістрів та первинним документам.

Надаючи правову оцінку даним правовідносинам, суд дійшов таких висновків.

Як то вбачається з матеріалів справи, відповідачем встановлено порушення позивачем підпункту 14.1.56 пункту 14.1 статті 14 та підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України.

Так, підпунктом 14.1.56 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України надано визначення терміну «доходи», як загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

За приписами підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються, зокрема, з вартості товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Дослідивши вищевказані норми права у співвідношенні з виявленим у ході перевірки позивача порушеннями судом встановлено, що відповідачем ні в акті перевірки, ні у ході судового розгляду справи не надано обґрунтованих пояснень, в чому саме полягає порушення вищенаведених норм права.

Натомість відповідачем зазначено, що реалізований позивачем цукор було безкоштовно отримано, при цьому не вказано підстав такого висновку з урахуванням положень підпункту 14.1.13 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, яким визначено, що безоплатно наданими товарами, роботами, послугами є: товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів; роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

Дослідивши матеріали справи та зміст акту перевірки судом встановлено, що жодних посилань на первинно-бухгалтерські документи, які б свідчили про безкоштовне отримання позивачем 95 тон цукру, відповідачем не зазначено, а матеріали справи не містять доказів такого.

Крім того суд зауважує, що висновки про заниження позивачем доходу у розмірі 552300,00 грн. відповідачем зроблено на підставі даних, відображених у таблиці у частині 3 розділу 3.1.1 «Валовий дохід» акту перевірки, згідно якої наведено показники придбаного та реалізовано цукру у перевіряємий період, при цьому жодних розрахунків та посилань на відповідні бухгалтерські документи, що стали підставою для їх визначення, перевіряючими не наведено.

Також, суд вважає безпідставними та недоведеними висновки відповідача, що у II кварталі 2011 року середня ціна придбання цукру становила 6650,00 грн. за тону, а у IV кварталі 2011 року - 4 900 грн., що вплинули на визначення позивачеві суми донарахованого податку на прибуток, оскільки в акті перевірки не вказано нормативно-правового обґрунтування визначення середньої вартості цукру, як і не зазначено яким саме чином, на яких підставах та з урахуванням яких даних податковим органом здійснено такі розрахунки.

Водночас, суд зауважує, що від'ємне значення залишків цукру в кількісному виразі на кінець кварталу є наслідком документального оформлення господарської операції оприбуткування товару на складах після оформлення господарської операції його відвантаження. При цьому сам по собі факт наявності таких залишків не може свідчити про безоплатність отримання товару та, як наслідок, призводити до заниження валового доходу.

Суд також звертає увагу, що за висновками судово-бухгалтерської експертизи висновки акту перевірки щодо заниження позивачем доходу у розмірі 552300,00 грн. документально та нормативно не підтверджуються. Доказів протилежного відповідачем суду не надано.

Відтак, оскільки відповідачем не наведено правових обґрунтувань та не надано обґрунтованих пояснень і розрахунків, що свідчать про неправомірність відображення позивачем у податковому обліку вищевказаних господарських операцій, суд дійшов висновку про відсутність з боку позивача порушень підпункту 14.1.56 пункту 14.1 статті 14 та підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України.

Щодо порушень позивачем пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, що полягає у безпідставному віднесенні позивачем у І кварталі 2011 року суми 543210,00 грн. у зв'язку із невірним визначенням приросту (убутку) балансової вартості товарів на складах, витрати на придбання яких включаються до складу валових витрат, судом встановлено таке.

Зі змісту акту перевірки, зокрема, частини 2 розділу 3.1.2 «Валові витрати» вбачається, що перевіряючими було проведено перевірку правомірності відображення позивачем показників у рядку 04.2 декларацій з податку на прибуток за період з 21.10.2010 по 31.03.2011 «убуток балансової вартості запасів» у загальній сумі 834205 грн.

Вказана перевірка здійснювалася шляхом проведення вибіркової перевірки з використанням рахунків фактур, накладних, товарно-транспортних накладних, журналів ордерів та оборотно-сальдових відомостей по рахункам 20 «виробничі запаси», 22 «МЗП» та 23 «Виробництво», за наслідками чого перевіряючі дійшли висновку про завищення позивачем задекларованих показників у рядку з 04.2 декларацій «убуток балансової вартості запасів» на суму 543210,00 грн., а саме: в порушення пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» позивачем у І кварталі 2011 року невірно визначено приріст (убуток) балансової вартості товарів на складах, витрати на придбання яких включаються до складу валових витрат, в результаті чого до валових витрат безпідставно віднесено суму 543 210,00 грн.

Так, приписами пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається.

Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку - продавцем, до убутку запасів не включається.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Відтак, для визначення приросту (убутку) балансова вартість запасів на кінець періоду порівнюється з балансовою вартістю запасів на початок звітного періоду.

Суд звертає увагу, що висновок відповідача про безпідставне віднесення позивачем до валових витрат суми у розмірі 543 210грн. не підтверджено конкретними первинними документами та регістрами бухгалтерського обліку або посиланням на такі документи. Також, в акті перевірки взагалі не наведено розрахунків щодо визначення приріс (убутку) балансової вартості запасів та не обґрунтовано, в чому саме полягає порушення позивачем пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Досліджуючи відповідні первинно-бухгалтерські документи, регістри бухгалтерського обліку та податкову звітність позивача, копії яких знаходяться у матеріалах справи, ураховуючи висновки експерта, судом встановлено таке.

За період, що перевірявся, в якому діяла норма пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ТОВ «Еко-Маг» подано до податкового органу декларації з податку на прибуток підприємства за 2010 рік та І квартал 2011 року.

У наданих до матеріалів справи деклараціях результат обліку балансової вартості запасів відображено наступним чином:

- за IV квартал 2010 року: у рядку А1 додатку К1/1 на початок періоду - запаси відсутні (графа 3), на кінець періоду становлять 4201434,00 грн. (графа 5), приріст складає 4201434,00 грн. (0,00- 4201434,00); у рядку декларації 01.2 «приріст балансової вартості запасів проставлено суму 4201434,00 грн., яка врахована у складі валового доходу (вираховується з суми валових витрат);

- за І квартал 2011року: у рядку А1 додатку К1/1 на початок періоду відображено суму 4201434,00 грн. (графа 3), на кінець періоду - 3367229,00 грн. (графа5), убуток складає 834205,00 грн. (4201434,00 -3367229,00); у рядку декларації 04.2 «убуток балансової вартості запасів» відображено суму 834205,00 грн., яка додана до складу валових витрат.

Всього за IV квартал 2010 року та І квартал 2011 року показник приріст (убуток) балансової вартості запасів у деклараціях відображено в сумі 3367229,00 грн. (4201434,00 - 834205, 00), як приріст і на цю суму збільшено валові доходи (вираховується з суми валових витрат).

Згідно з даними бухгалтерського обліку (оборотно-сальдові відомості по рахунку 281 по місцях зберігання товарно-матеріальних цінностей) запаси складали: станом на 01.10.2010р-0,00 грн.; станом на 01.01.2011 - 3001316,66 грн.; станом на 01.04.2011 - 2710322,50грн.

Відповідно, «приріст балансової вартості запасів», що мав бути відображений у декларації за IV кв. 2010р., складає суму 3001317,00 грн., яка відображається у складі валових доходів (вираховується з суми валових витрат). У декларації за І квартал 2011 року мало бути відображено «убуток балансової вартості запасів» у сумі 290994,00 грн. (3001317,00 - 2710323,00), яка додається до складу валових витрат.

Всього за IV квартал 2010 року та І квартал 2011року за даними бухгалтерського обліку ТОВ «Еко-Маг» показник приріст (убуток) балансової вартості запасів у деклараціях визначається в сумі 2710323,00 грн. (3001317,00 - 290994,00) як приріст на цю суму збільшено валові доходи (вираховується з суми валових витрат).

Відтак, судовим експертом встановлено, що за період з 21.10.2010 по 31.03.2011 ТОВ «Еко-Маг» у деклараціях з податку на прибуток показник приріст (убуток) балансової вартості запасів відображено суму (приріст) на 656 906, 00 грн. більше, ніж за даними бухгалтерського обліку (367229,00 - 2710323,00). Тобто, позивачем завищено валові доходи (рядок декларації 01.2) на 6566906,00 грн.

Відповідно, за наданими документами, завищення валових витрат у розмірі 543210,00 грн. при визначенні приросту/убутку запасів за період 1.10.2010 по 31.03.2011 документально та нормативно не підтверджується.

Відтак, як то встановлено судом та підтверджено висновками судово-бухгалтерської експертизи, висновки перевіряючих про порушення позивачем пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не підтверджено належними та допустимими доказами.

Поряд із цим, суд звертає увагу на таке.

Для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом, податкова інформація, експертні висновки, судові рішення, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби (пункт 83.1 статті 83 Податкового кодексу України).

Порядок оформлення перевірок та їх документальне вираження регламентується статтею 86 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України, результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт . Якщо такі порушення відсутні, - складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки, визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.

Відповідно до норм статей 77, 78, 86 Податкового кодексу України, з метою забезпечення єдиного порядку відображення результатів документальних перевірок платників податків - юридичних осіб (резидентів і нерезидентів) та їх відокремлених підрозділів, наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 984 затверджено Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (надалі - Порядок № 984).

Суд зазначає, що розділом І Порядку № 984 встановлено, що акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Крім того, за правилами, встановленими пунктом 5.2. Поряду № 984, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів.

Дослідивши зміст вищевказаних порушень, викладених у частині 3 розділу 3.1.1 «Валовий дохід» та частині 2 розділу 3.1.2 «Валові витрати» акту перевірки позивача, суд зауважує, що відповідачем не наведено жодних обґрунтувань та розрахунків з приводу вищевказаних порушень, як і не вказано конкретних видів господарських операцій, які, на думку відповідача, неправомірно відображено позивачем у податковому обліку.

На думку суду, наведені обставини вказують на порушення норм чинного законодавства при складанні акту перевірки, оскільки викладені в ньому факти не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського обліку, що є суб'єктивним припущенням перевіряючих та порушенням відповідачем не тільки встановленого законодавством порядку проведення перевірки, але й є доказом його невиконання, а викладені відповідачем висновки в акті зроблено без дослідження всіх документів та проведення належних розрахунків.

Водночас, суд зазначає, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивості, недостовірності або суперечливості відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат.

Проте, відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що позивачем занижено доход у розмірі 552300,00 грн. та завищено валові витрати у розмірі 543210,00 грн.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про помилковість висновків відповідача щодо порушень позивачем підпункту 14.1.56 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, Податкового кодексу України та пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР.

Щодо завищення позивачем валових витрат на суму 2344583,00 грн. та податкового кредиту у розмірі 469917,00 грн. при відображенні господарських операцій по взаємовідносинах із ТОВ «Ютрімекс», ТОВ «Юрія Транс» та ПП «Еверест», суд зазначає таке.

Як то вбачається з матеріалів справи, під час позапланової перевірки ТОВ «Еко-Маг» встановлено наявність взаємовідносини з ТОВ «Ютрімекс», ТОВ «Юрія Транс» та ПП «Еверест. Перевіряючими зауважено, що позивачем не надано до перевірки первинно-бухгалтерських документів на підтвердження факту виконання контрагентами позивача зобов'язань за укладеними правочинами з поставки товару, зокрема, договорів, товарно-транспортних документів та документів, що засвідчують фактичний рух даного товару.

Також, перевіряючими взято до уваги висновки акту документальної виїзної перевірки ПП «Еверест», яким встановлено, що підприємством здійснювалася діяльність, спрямована на надання податкової вигоди третім особам.

При цьому, за висновками перевіряючих, досліджені у ході перевірки документи, надані позивачем, не дають змогу достовірно встановити факт реальності таких операцій, що, на їх думку, свідчить про неправомірність віднесення позивачем сум за такими операціями до податкового кредиту та валових витрат.

Позивач вважає такі висновки відповідача необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства і на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано валові витрати та податковий кредит.

З метою з'ясування обставин справи судом під час судового розгляду справи витребувано від позивача письмові пояснення та докази на їх підтвердження щодо характеру договірних відносин та фактичного отримання товарів від контрагентів.

Як то встановлено судом, 01.12.2010 року між позивачем та ТОВ «Юрія Транс» укладено договір купівлі-продажу № 01/12-10.

За умовами договору продавець (ТОВ «Юрія Транс») зобов'язується поставити та передати у власність покупця (ТОВ «Еко-Маг») цукор-пісок білий (товар). Найменування, одиниці виміру, загальна кількість товару, ціна та вартість кожної партії товару визначаються у відповідних специфікаціях. На кожну поставку товару продавець надає покупцеві податкову та видаткову накладну.

На підтвердження факту поставки товару ТОВ «Юрія Транс» було виписано видаткові накладні:

від 14.12.2010 № РН-0000135, за якою позивачеві поставлено 90 тон цукру на суму 693000,00 грн.

від 14.12.2010 № РН-0000134, за якою позивачеві поставлено 30 тон цукру на суму 229500,00 грн.

Поряд із цим, ТОВ «Юрія Транс» виписано на адресу позивача податкові накладні, а саме:

від 14.12.2010 № 153 на загальну суму 693000,00 грн. (у тому числі ПДВ - 115500,00);

від 14.12.2010 № 149 на загальну суму 229500,00 грн. (у тому числі ПДВ - 38250,00 грн.).

Окрім того, 22.05.2011 року між позивачем та ПП «Еверест» укладено договір № ДГ-00200.

За умовами договору продавець (ПП «Еверест») зобов'язується поставити та передати у власність покупця (ТОВ «Еко-Маг») товар (продукти харчування: цукор, борошно, крупи та інше). Найменування, одиниці виміру, загальна кількість товару та ціна товару визначаються у видаткових накладних. Продавець організовує доставку товару до складу покумця за умовами Інкотермс DDP.

На підтвердження факту поставки товару ПП «Еверест» було виписано видаткову накладну від 23.05.2011 № РН-0001344, за якою позивачеві поставлено 40 тон цукру на суму 346000,00 грн.

Поряд із цим, ПП «Еверест» виписано на адресу позивача податкову накладну від 23.05.2011 № 1344 на загальну суму 346000,00 грн. (у тому числі ПДВ - 57666,67 грн.).

На підтвердження факту транспортування товару позивачем надано до матеріалів справи товарно-транспортну накладну від 25.05.2011 № 5, згідно вантажовідправником ПП «Еверест» доставлено позивачеві 40 тон цукру.

Між тим, 01.03.2011 року між позивачем та ТОВ «Ютрімекс» укладено договір поставки № 01/03/11-4.

За умовами договору продавець (ТОВ «Ютрімекс») зобов'язується поставити та передати у власність покупця (ТОВ «Еко-Маг») цукор-пісок (товар). Найменування, одиниці виміру, загальна кількість товару, ціна та вартість товару визначаються у відповідних фінансових документах. Поставка товару здійснюється на умовах та за домовленістю щодо кожної партії окремо.

На підтвердження факту поставки товару ТОВ «Ютрімекс» було виписано видаткові накладні:

від 10.04.2011 № ЮТ-0000141, за якою позивачеві поставлено 46,25 тон цукру на суму 407000,00 грн.

від 14.03.2011 № ЮТ-0000114, за якою позивачеві поставлено 65,50 тон цукру на суму 537400,00 грн.;

від 12.03.2011 № ЮТ-0000116, за якою позивачеві поставлено 30 тон цукру на суму 246000,00 грн.

Також згідно рахунку-фактури від 01.12.2010 № ЮТ-0000170 ТОВ «Ютрімекс» було поставлено позивачеві товар, що підтверджується видатковими накладними:

від 13.12.2010 № ЮТ-0000197, за якою позивачеві поставлено 3 тони цукру на суму 24000,00 грн.;

від 12.12.2010 № ЮТ-0000201, за якою позивачеві поставлено 42 тони цукру на суму 336000,00 грн.

Поряд із цим, ТОВ «Ютрімекс» виписано на адресу позивача податкові накладні, а саме:

від 10.04.2011 № 22 на загальну суму 407000,00 грн. (у тому числі ПДВ - 67833,33 грн.);

від 14.03.2011 № 41 на загальну суму 537400,00 грн. (у тому числі ПДВ - 89566,67 грн.);

від 12.03.2011 № 42 на загальну суму 246600,00 грн. (у тому числі ПДВ - 41100,00 грн.);

від 13.12.2010 № 191 на загальну суму 24000,00 грн. (у тому числі ПДВ - 4000,00 грн.);

від 12.12.2010 № 192 на загальну суму 336000,00 грн. (у тому числі ПДВ - 56000,00 грн.).

Розрахунки між сторонами проведено у безготівковій формі, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень.

Копії вищевказаних документів наявні у матеріалах справи (а.с.14-120 Том ІІ).

Окрім того позивачем надано до матеріалів справи сертифікати якості на поставлений товар та відповідні висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи (а.с.149-190 Том І).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Як то встановлено судом, спірні правовідносини виникли між сторонами у період 2010-2011 років.

Відтак, на момент виникнення спірних правовідносин у 2010 році законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, був Закон України «Про податок на додану вартість», а порядок сплати та нарахування податку на прибуток підприємств визначався Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Між тим, починаючи з 1 січня 2011 року відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України.

Суд зауважує, що вищенаведені нормативні акти містять аналогічні вимоги щодо підстав відображення у податковому обліку валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями.

Згідно пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 14.1.27 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2. статті 138 Податкового кодексу України).

Згідно положень підпункту 139.1.9 пункту 139. 1 статті 139 Податкового Кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Водночас, відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, тобто документами, які містять відомості про господарську операцію і підтверджують її здійснення (фіксують факт здійснення господарської операції) та складаються під час її здійснення, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення). Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача не були зареєстровані як платники податку на додану вартість, а тому не мали права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим законодавством.

Суд звертає увагу, що факт вчинення певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку підтверджується первинними документами платника податків.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до положень статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Відтак, факт вчинення певних господарських операцій та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

З метою всебічного і повного з'ясування обставин справи суд під час судового розгляду справи витребував від позивача докази на підтвердження факту постачання товарів за угодами, укладеними позивачем із ТОВ «Ютрімекс», ТОВ «Юрія Транс» та ПП «Еверест».

Так, позивачем надано до матеріалів справи договори, податкові та видаткові накладні, платіжні доручення, рахунки-фактури та інші документи, які в силу Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є первинними документами та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Окрім того, у судовому засіданні представником позивача надано пояснення з приводу підстав укладення правочинів із ТОВ «Ютрімекс», ТОВ «Юрія Транс» і ПП «Еверест» та подальшого використання отриманих товарів позивачем.

Так, представником позивача зазначено, що одним з основних видів діяльності позивача то його контрагентів є оптова торгівля цукром. Вказане підтверджується відомостями наявними в ЄДР. З метою виконання свої зобов'язань перед іншими суб'єктами господарювання щодо поставки товару (цукру) позивачем було укладено договори із вищевказаними контрагентами. У подальшому отриманий товар позивачем було реалізовано, зокрема, ТОВ «Аквілон», ТОВ «Сквирська круп'яна компанія», ТОВ «ДТ Ковальський», ПП «Фірма Серан», ФОП ОСОБА_1, ТОВ «Укртрімекс», ТОВ «Люксмол» ті іншим.

На підтвердження вищевказаних обставин позивачем надано до матеріалів справи належні докази, зокрема, податкові та видаткові накладні, рахунки-фактури, довіреності на отримання товару, платіжні доручення та банківські виписки.

Відтак, враховуючи, що правочини, предметом яких є купівля цукру, який у свою чергу використовувався позивачем для подальшої реалізації, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ «Ютрімекс», ТОВ «Юрія Транс» та ПП «Еверест» підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище товари було використано позивачем у власній господарській діяльності.

Щодо посилання відповідача на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних щодо придбаного товару у ТОВ «Ютрімекс» та ТОВ «Юрія Транс», суд звертає увагу на таке.

Як то зауважено позивачем, перевезення товару, отриманого від ТОВ «Юрія Транс» згідно договору купівлі-продажу № 01/12-10 від 01.12.2010, фактично не відбувалося. Так, вказаний товар залишався на складі продавця та у подальшому був перепроданий на підставі рахунків-фактур, зокрема, ТОВ «Аквілон», ТОВ «Сквирська круп'яна компанія», ТОВ «Сертан», ТОВ «ДТ Ковальський», ПП «Фірма Серан» та ФОП ОСОБА_1 При цьому, умовами таких угод було визначено самовивіз товару зі складу продавця.

Окрім того позивачем наголошено, що поставка товару, отриманого від ТОВ «Ютрімекс» за договором поставки № 01/03/11-4 від 01.03.2011, відбувалася в межах одного складу, оскільки, як позивачем, так і ТОВ «Ютрімекс» укладено договори на зберігання товару із ТОВ «Комора С» та ПАТ «Реалізаційна база», що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями договорів (а.с.80-90 Том ІІ). Відтак, автоперевезення між підприємствами не відбувалося.

Суд зауважує, що відповідно до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається.

Проте, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 N 207 "Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні", для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб, необхідні наступні документи: накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж; посвідчення на право керування транспортним засобом; реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом; талон про проходження державного технічного огляду; поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Для водія юридичної особи необхідним є також дорожній лист з відмітками про проведення передрейсових медичного огляду водія та огляду технічного стану транспортного засобу.

При цьому, наявність товарно-транспортної накладної вимагається від водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах.

У ході судового розгляду справи позивачем зазначено, що жодних витрат на транспортування вказаного товару ним понесено не було, а будь-яких договірних відносин із перевізниками позивачем не укладалося.

Між тим, Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні та Закон України «Про автомобільний транспорт» не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей

Окрім того, податкове законодавство не передбачає обов'язкову наявність ТТН як форми бухгалтерської звітності під час формування податкового кредиту та валових витрат при придбанні ТМЦ, вона є супровідним документом на підтвердження перевезення товару та не містить в собі контрольної звітності під час визначення підприємством показників за здійсненими господарськими операціями.

Ураховуючи обставини справи та положення вищевказаних нормативно-правових актів суд дійшов висновку, що законодавством не передбачено обов'язковості складання товарно-транспортних накладних при здійсненні перевезень вантажу автомобільним транспортом без залучення перевізника на договірних умовах.

Судом встановлено та не заперечувалося відповідачем, що позивачем не було понесено окремих витрат на транспортування товару, придбаного у контрагентів, оскільки фактичного автоперевезення товару не відбувалося з підстав його подальшої реалізації позивачем безпосередньо зі складу продавців, а відтак твердження відповідача про обов'язкову наявність у позивача товаросупровідних документів є помилковим та не може свідчити про безтоварність господарських операцій в цілому.

Натомість судом встановлено факти постачання позивачеві товарів; оплата їх вартості підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському і податковому обліку позивача.

Водночас, суд критично ставиться до тверджень відповідача щодо ненадання позивачем первинно-бухгалтерських документів, зокрема, договорів по операціях із ТОВ «Ютрімекс», ТОВ «Юрія Транс», з огляду на таке.

Відповідно до пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки.

Згідно пункту 85.4 статті 85 Податкового кодексу України при проведенні перевірок посадові особи органу державної податкової служби мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів (обов'язкових платежів), порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Пунктом 44.6 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що у разі, якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Отже, після початку перевірки податковий орган має право вимагати, а платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки, а у випадку, якщо платник податків до закінчення перевірки не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

З огляду на вказане суд зауважує, що у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу ДПС, така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою органу ДПС та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис (пункт 85.6 статті 85 Податкового кодексу України).

Як то вбачається з матеріалів справи, акт, що засвідчує факт відмови позивача надати відповідні первинні документи для перевірки працівниками відповідача не складався, про факт складання акту відмови також не зазначено у акті перевірки.

Натомість, у додатку № 3 до акту перевірки (а.с.43-44 Том І) відображено відомості щодо надання позивачем на запити податкового органу документів, пов'язаних із перевіркою, зокрема податкових накладних, договорів, рахунків-фактур та інших.

Суд зауважує, що копії договорів, укладених позивачем із ТОВ «Ютрімекс» і ТОВ «Юрія Транс» наявні у матеріалах справи та були досліджені судом у ході судового розгляду справи. Доказів їх недійсності відповідачем суду не надано.

За таких підстав, ураховуючи відсутність обставин, з якими законодавець пов'язує відсутність у платника податків права для віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість та формування валових витрат, суд дійшов висновку про безпідставність висновків відповідача щодо неправомірного формування позивачем податкового кредиту та віднесення до валових витрат суми за операціями із ТОВ «Ютрімекс», та ТОВ «Юрія Транс».

Як то встановлено судом, висновки податкового органу про безтоварність операції із постачання ПП «Еверест» позивачеві товару ґрунтуються виключно на матеріалах перевірки контрагента позивача, а саме: акту ДПС у м. Чернігові від 03.12.2012 № 2607/22/31480476 про результати документальної позапланової перевірки ПП «Еверест» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.01.2011 по 30.09.2012, згідно якого ПП «Еверест» здійснювалася діяльність, спрямована на надання податкової вигоди третім особам, шляхом оформлення документів на користь третіх осіб без реального здійснення операцій.

Між тим, зі змісту вищевказаного акту перевірки вбачається, що його висновки ґрунтуються виключно на матеріалах перевірок та інформації, наявної в базах даних податкових органів контрагентів ПП «Еверест», зокрема, ТОВ ТПК «Техмашпостач», ТОВ «Агенство Віасат», ТОВ «Грант-Елемент», ТОВ «Майра», ТОВ «Топір» та інших.

Суд звертає увагу, що будь-яких обґрунтованих та логічних пояснень з приводу взаємозв'язку господарських операцій, що викликають сумніви податкового органу щодо їх реальності із господарськими операціями, які було досліджено у ході перевірки контрагента позивача щодо тотожності предмету господарських відносин у вказаного підприємства та їх зв'язку із виконанням зобов'язань перед позивачем податковим органом не наведено.

Суд зауважує, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом. Будь-яка неправомірна діяльність контрагентів (наприклад, їх «фіктивні» відносини з іншими контрагентами) не впливають на результати діяльності позивача і не можуть бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків, саме добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Окрім того суд зауважує, що отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності, оскільки вищевказаний акт не є належним та допустимим доказом у справі.

Таким чином, твердження відповідача з посиланням на матеріали перевірки про безтоварність операції щодо поставки товарів ПП «Еверест» оцінюються судом критично, оскільки ґрунтуються на припущеннях, що суперечить статті 159 КАС України.

Між тим, судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт отримання товару позивачем від ПП «Еверест» документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту поставки товару у судовому засіданні не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарських операцій.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат поставлено в залежність від добросовісності його контрагентів, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такі контрагенти не виконали своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження показників податкового обліку, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. На переконання суду, своїм рішенням відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом. Більш того, у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України»).

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи суд дійшов висновку про реальне здійснення господарських операцій позивача та його контрагентами, їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, що підтверджено належним чином оформленими первинними документами.

Відтак, як то встановлено судом та підтверджено висновками судово-бухгалтерської експертизи, висновки перевіряючи про порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР та пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпунктів 139.1.1 та 139.1.9 пункту 139 Податкового кодексу України, що призвело до завищення скоригованих валових витрат та витрат, що враховується при визначенні об'єкта оподаткування у зв'язку із відображенням позивачем господарських операцій із і ТОВ «Ютрімекс», ТОВ «Юрія Транс» та ПП «Еверест» на суму 2344583,00 грн. та підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, пунктів 198.1, 198.6 статті 198, Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 469917,00 грн. - не підтверджено належними та допустимими доказами.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Суд звертає увагу, що поняття доказів закріплено у статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини першої якої зазначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Проте, відповідно до частини п'ятої статті 82 Кодексу адміністративного судочинства України висновок експерта для суду не є обов'язковим, а підлягає оцінці в сукупності й взаємозв'язку з іншими доказами у справі.

Ураховуючи всі обставини справи, з урахуванням пояснень сторін, наданих у ході судового розгляду справи, у суду відсутні підстави ставити під сумнів висновки судово-економічної експертизи № 152/4889/4990/14-45 від 24.04.2014.

Водночас, відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано суду доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності своїх рішень в цілому.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

За приписами статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов'язані із проведенням судових експертиз.

При цьому, визначення розміру судових витрат суд здійснює за клопотанням однієї зі сторін (стаття 97 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивачем надано суду клопотання про повернення йому судових витрат, понесених ним у ході судового розгляду справи, а саме: судового збору у розмірі 2328,41 грн. та витрат, пов'язаних із проведенням судової експертизи у розмірі 14720,00 грн., що підтверджуються відповідними платіжними дорученнями.

Дослідивши наданий позивачем оригінал платіжного доручення від 05.03.2014 № 145 щодо сплати вартості судової експертизи у розмірі 14720,00 грн., перевіривши розрахунок її вартості, що підтверджується актом здачі-приймання висновку від 24.04.2014 на загальну суму 14720,00 грн., суд вважає за можливе стягнути на користь позивача судові витрати в межах граничного розміру компенсації витрат на проведення судової експертизи відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 р. № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави».

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області від 17.05.2013 № 000952203, за яким товариству з обмеженою відповідальністю «Еко-Маг» нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 903327,00 грн. (за основним платежем - 836528,00 грн. та за штрафними санкціями - 66798,00 грн.).

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області від 17.05.2013 № 0000962203, за яким товариству з обмеженою відповідальністю «Еко-Маг» нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 512796,00 грн. (за основним платежем - 469917,00 грн. та за штрафними санкціями - 42879,00 грн.).

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Еко-Маг» (код ЄДРПОУ 36900834) понесені судові витрати у розмірі 17048 (сімнадцять тисяч сорок вісім) грн. 41 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.