Ухвала суду № 38861334, 13.05.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2014 р. Справа № 176976/12/9104 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря - Волошин М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (правонаступник Державна податкова інспекція у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2012 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський будівельний холдинг» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

В червні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівський будівельний холдинг» (далі - ТОВ) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (далі - ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 01.06.2012 №№0001932321, 0001942321 та 0001952321. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування валових витрат (витрат), а відповідно і валових доходів (доходів) та податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно фіктивності (безтоварності, нереальності) господарської операції позивача з контрагентами Товариством з обмеженою відповідальністю «Віктор Ко» (далі - ТОВ-1), Приватним підприємством «Воллі» (далі - ПП) та Приватним підприємством «Галичторг» (далі - ПП-1) у зв'язку із не підтвердженням (фіктивністю) господарської діяльності останніх, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру понесених позивачем валових витрат (витрат) під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем належним чином не були взяті до уваги.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2012 року в справі №2а-5254/12/1370 заявлений адміністративний позов задоволено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що підтвердження понесених позивачем валових витрат (витрат) та його право на податковий кредит підтверджені всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаними контрагентами, придбані в останніх товари, роботи та послуги використані в господарській діяльності позивача. Висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що в актах перевірок контрагентів позивача встановлено нікчемність господарської діяльності останніх у зв'язку з неможливістю фактичного їх здійснення через відсутність майна та інших ресурсів, економічно необхідних для здійснення відповідних операцій, директор ПП ОСОБА_1 вказав про не підписання ним податкової звітності та первинних документів від імені ПП та відносно нього порушено кримінальну справу по факту здійснення фіктивного підприємництва, останнє (ПП) не подало декларацію з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за липень 2011 року. ОСОБА_2 надав лист про те, що не є керівником ТОВ-1, постановою Сихівського районного суду м.Львова від 29 грудня 2011 року останнього звільнено від кримінальної відповідності за вчинення злочинів, передбачених ч.2 ст.27, ч.3 ст.28, ч.2 ст.205 КК України на підставі акту амністії, що свідчить про доведеність факту фіктивного підприємництва.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.

ТОВ зареєстровано виконавчим комітетом Львівської міської ради 16.03.2009, взято на податковий облік у відповідача 18.03.2009, 01.07.2009 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ (останнє чинне свідоцтво видано 13.09.2010). Основним видом його діяльності є будівництво будівель (а.с.195).

Позивачем отримано ліцензію на господарську діяльність, пов'язану із створенням об'єктів архітектури строком дії з 05.10.2009 по 05.10.2012 (а.с.78-80).

На підставі Акта від 24.05.2012 №555/22-20/36416850 (далі - Акт) позапланової виїзної перевірки ТОВ з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 31.12.2011 податковим органом було встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог:

- п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» (далі - Закон №334/94 ВР), п.138.4 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 99062грн, в т.ч. за ІІІ квартал 2010 року в сумі 69651грн, за ІІ квартал 2011 року в сумі 18462грн, за ІІ-ІІІ квартали 2011 року в сумі 24969грн ( ІІІ квартал 2011 року - 6507грн), за ІІ-ІV квартали 2011 року в сумі 29411грн (ІV квартал 2011 року - 4442грн);

- п.1.3, п.1.7, п.1.8 ст.1, пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4, пп.7.7.1, пп.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168/97-ВР), п.198.3, п.198.4 ст.198 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ, який підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 55721грн, у тому числі за серпень 2010 року в сумі 55721грн, та встановлено завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24) за грудень 2011 року в сумі 21176грн (а.с.194-244 т.1).

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його контрагентами ТОВ-1, ПП та ПП-1, використавши при цьому Акти перевірок останніх та зробивши висновки про фіктивність (безтоварність, нереальність) господарських операцій між ними.

01.06.2012 відповідачем на підставі Акта прийнято податкові повідомлення-рішення: №0001932321, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 160475грн (основний платіж 99062грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 17413грн); №0001942321, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ в сумі 69651,25грн (основний платіж 55721грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 13930,25грн); №0001952321, яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ в розмірі 21476грн (а.с.9-11 т.1).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону №334/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 цієї ж статті до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За змістом пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 1.7 ст.1 Закону №168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За змістом пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до змісту пп.7.4.5 п.7.4 вказаної вище статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Аналогічні за змістом і суттю положення містяться в ПК України, який регулює спірні відносини у відповідному періоді щодо господарських операцій з ПП та ПП-1.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З наведеного випливає, що право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування витрат та податкового кредиту.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів, робіт (послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР та п.201.1 ст.201 ПК України. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентами, а відповідно заниження податку на прибуток та заниження ПДВ не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджена, а саме, щодо:

- ТОВ-1 договорами підряду, довідками про вартість виконаних будівельних робіт форми №КБ-3, актами приймання виконаних будівельних робіт форми №КБ-2, податковими накладними (а.с.20-115 т.1);

- ПП договорами підряду, довідками про вартість виконаних будівельних робіт форми №КБ-3, актами приймання виконаних будівельних робіт форми №КБ-2, податковими накладними, платіжними дорученнями (а.с.116-190 т.1, а.с.214-221 т.2);

- ПП-1 видатковою та податковою накладними, платіжним дорученням (а.с.66-71, 86-93 т.3).

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеним основним видом діяльності позивача.

Судом першої інстанції також враховано ту обставину, що придбані позивачем у контрагентів будівельно-монтажні роботи та будівельні товари використані ним у своїй господарській діяльності - такі роботи та товари були використані при виконанні відповідних будівельних договорів із своїми контрагентами (в основному бюджетними установами та організаціями), що підтверджується відповідними первинними документами (а.с.82-200 т.2, а.с.40-65 т.3).

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності робіт та товарів придбаних у контрагентів, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із такими контрагентами.

ТОВ-1, ПП та ПП-1 на час укладення вказаних договорів з позивачем та їх виконання були належним чином зареєстрованими юридичними особами, платниками ПДВ і мали право на випуск податкових накладних, а відповідні свідоцтва були анульовані ТОВ-1 лише 29.03.2011, ПП - 20.09.2011 (а.с.6, 35, 201-206 т.2).

Додатково, необхідно зазначити, що здійснені вказаними контрагентами господарські операції відповідали видам їх діяльності, а ТОВ-1 та ПП отримали відповідні ліцензії на господарську діяльність, пов'язану із створенням об'єктів архітектури (а.с.37, 201-206, 211-212 т.2).

Згідно ч.2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Також необхідно відзначити, що долучені представником відповідача в апеляційному суді листи навчальних закладів та Львівського комунального підприємства «Житловик-С» (далі - ЛКП) (де ТОВ-1 здійснювало будівельно-ремонтні роботи за договорами підряду з ТОВ), з яких, на думку відповідача, вбачається, що, зокрема:

- ТОВ-1 не здійснювало роботи у Львівському дошкільному навчальному закладі комбінованого типу «Барвінок» (договір підряду укладено між відділом освіти Личаківської районної державної адміністрації та ТОВ);

- ТОВ-1 та ТОВ не здійснювали роботи у Спеціалізованій загальноосвітній школі №75 ім.Л.Українки (генпідрядником таких робіт було Товариство з обмеженою відповідальністю «Мегабудмакс» (далі - ТОВ-2) з яким ТОВ було укладено договір підряду (субпідряду);

- ТОВ-1 та ТОВ не здійснювали роботи у Самбірському училищі культури (генпідрядником таких робіт було ТОВ-2 з яким ТОВ було укладено договір підряду (субпідряду);

- ТОВ-1 та ТОВ не здійснювали роботи у Комунальному закладі Львівської обласної ради «Самбірський педагогічний коледж ім.І.Филипчака» (генпідрядником таких робіт було ТОВ-2 з яким ТОВ було укладено договір підряду (субпідряду);

- ТОВ-1 та ТОВ не здійснювали роботи у Комунальному закладі Львівської обласної ради «Львівська загальноосвітня санаторна школа-інтернат №1 ім.Б.-І.Антонича» (генпідрядником таких робіт було ТОВ-2 з яким ТОВ було укладено договір підряду (субпідряду);

- ТОВ-1 не здійснювало роботи у будинку по вул.Хоткевича 24, яке обслуговується Львівським комунальним підприємством «Житловик-С» (договір на закупівлю послуг укладено між Сихівською районною адміністрацією та ТОВ), не змінюють правильних висновків суду першої інстанції, оскільки з укладених договорів не вбачається обов'язку генпідрядника (підрядника) повідомляти замовника про залучення до виконання відповідних робіт субпідрядних організацій.

Як вбачається із висновків Акта відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльністю його контрагентів, де зроблено висновок, що останні господарській операції нереальні внаслідок ряду обставин.

Контрагентами позивача належним чином задекларовано податкові зобов'язання з ПДВ по господарських операціях з позивачем (ПП не подало лише декларацію з ПДВ за липень 2011 року). Також, податковим органом не представлено доказів участі ТОВ разом з вказаним контрагентом у схемі транзитного руху коштів.

Додатково, відповідні висновки Актів перевірок контрагентів позивача були в основному сформульовані без аналізу будь-яких первинних документів. Водночас, відповідні первинні документи є в наявності в ТОВ, представлені ним до перевірки та подані в суді першої інстанції.

Лист СВ ПМ ДПА у Львівській області щодо факту порушення кримінальної справи по епізоду фіктивності створення ПП та не здійснення директором ОСОБА_1 господарських операцій від імені цього підприємства, судом першої інстанції був підставно не взятий до уваги, оскільки відповідні пояснення не є безумовною підставою для висновку про нереальність господарських операцій між ТОВ та ПП і не спростовують їх. Відповідачем не з'ясовано чи були документи, що укладені між ними предметом відповідних судових експертиз (а.с.65 т.2).

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що вироком Сихівського районного суду м.Львова від 26 грудня 2012 року в справі №1319/5265/2012 директора ПП ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.27, ч.2 ст.205, ч.2 ст.27, ч.4 ст.358 КК України.

Однак, як вбачається із змісту цього вироку, господарські операції ПП із ТОВ не були предметом дослідження та оцінки у цій кримінальній справі. У вироку немає посилань на здійснення фіктивної підприємницької діяльності у господарських операціях з позивачем.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2013 року в справі №2а-13424/11/1370 припинено ПП у зв'язку із його фіктивністю.

При цьому, необхідно відзначити, що така постанова була прийнята на підставі саме наведеного вище вироку Сихівського районного суду м.Львова від 26 грудня 2012 року та встановлених ним фактичних обставин кримінальної справи.

У відповідності до ч.4 ст.72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Необхідно також погодитися з висновком суду першої інстанції щодо надання процесуальної оцінки постанові Сихівського районного суду м.Львова від 29 грудня 2011 року в справі №1-104/11, якою, зокрема, ОСОБА_2 (директора ТОВ-1) звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої ч.2 ст.27, ч.3 ст.28, ч.2 ст.205 КК України на підставі п.«в» ст.1, ст.6 Закону України «Про амністію у 2011 році» із закриттям кримінальної справи у вказаній частині (а.с.70-71 т.2).

Вказана постанова, не є вирок та не має преюдиційного значення в даній адміністративній справі. Зі змісту постанови не вбачається, що при розгляді кримінальної справи досліджувались та брались до уваги господарські операції з позивачем за спірні періоди. У постанові не має посилань на здійснення фіктивної підприємницької діяльності у господарських операціях з позивачем.

Сама по собі фіктивність реєстрації ТОВ-1 та ПП не є беззаперечним свідченням безтоварності усіх операцій, здійснених цими суб'єктами господарювання, та не може розцінюватися як імперативна ознака фіктивності усіх укладених ними правочинів.

Вказані вище судові рішення (вирок та дві постанови), містять суперечливі дані щодо обставин вчинення керівниками ТОВ-1 та ПП фіктивного підприємництва та фіктивності реєстрації ПП.

Згідно з п.110.1 ст.110 ПК України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів(робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Виходячи з положень ч.2 ст.71 КАС України апеляційний суд враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку,що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 16 травня 2014 року.