Рішення № 38861154, 26.05.2014, Барвінківський районний суд Харківської області

Справа № 611/349/14-ц

н/п 2/611/103/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

23 травня 2014 року Барвінківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді - Черниха Є.А.

секретаря - Левченко Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 (далі позивач за первісним позовом) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, посилаючись на наступне.

18 березня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір позики. За умовами договору, ОСОБА_4 передала ОСОБА_2 5000 грн. в національній валюті України. За договором про відступлення права вимоги (заміна кредитора) від 3 січня 2014 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, первісний кредитор в особі ОСОБА_4 передав належне їй право вимоги згідно до договору позики від 18 березня 2011 року - ОСОБА_1.

14 грудня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір позики. За умовами вказаного договору, ОСОБА_4 передала ОСОБА_2 5000 грн. в національній валюті України. За договором про відступлення права вимоги (заміна кредитора) від 3 січня 2014 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, первісний кредитор в особі ОСОБА_4 передав належне їй право вимоги згідно до договору позики від 14 грудня 2012 року - ОСОБА_1.

25 грудня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір позики. За умовами вказаного договору, ОСОБА_4 передала ОСОБА_2 10 000 грн. в національній валюті України. За договором про відступлення права вимоги (заміна кредитора) від 3 січня 2014 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, первісний кредитор в особі ОСОБА_4 передав належне їй право вимоги згідно до договору позики від 25 грудня 2012 року - ОСОБА_1.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 21 травня 2014 року подав до суду зустрічний позов про визнання правочину недійсним.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовує тим, що первісні позовні вимоги є безпідставними, оскільки викладені у первісному позові обставини не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що як учаснику ліквідації аварії на ЧАЕС, адвокатом ОСОБА_1, надавалася йому юридична допомога і ним було особисто ОСОБА_1 сплачено гонорар у сумі 20 000 грн.. При цьому ОСОБА_2 було підписано різні документи, у тому числі, і договори займу та розписки. Як вказує останній, вказані договори та розписки ОСОБА_1 отримані шляхом обману і грошових коштів за вказаними договорами та розписками (18.03.2011 року, 14.12.2012 року, 25.12.2014 року) від ОСОБА_4 він не отримував.

У судовому засіданні позивач за первісним позовом, первісний позов підтримали у повному обсязі, просив первісний позов задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову відмовити, обґрунтовуючи свою позицію викладеними у первісному позову обставинами, зауважуючи на тому, що пред'явлення зустрічного позову відповідачем за первісним позовом свідчить про ухилення його від виконання взятих на себе зобов'язань щодо повернення боргу.

Відповідач та його представник за первісним позовом у судовому засіданні первісний позов не визнали, просили суд у задоволенні первісного позову відмовити, мотивуючи тим, що позивач за первісним позовом діє недобросовісно, оскільки у позові зазначені обставини, які не відповідають дійсним обставинам справи. При цьому підтримали зустрічний позов у повному обсязі та просили зустрічні позовні вимоги задовольнити з підстав, у ньому зазначених.

Суд, заслухавши пояснення позивача за первісним позовом, відповідача за первісним позовом та його представника, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, знаходить первісний позов таким, що підлягає задоволенню, а зустрічний позов, таким, що задоволенню не підлягає, з таких підстав.

В обґрунтування того, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 виникли зобов'язання на підставі договорів позики, позивач послався на договір позики від 18 березня 2011 року та розписку, в якій дослівно зазначено: «розписка дана мною, тобто позивальником - ОСОБА_2, відповідно до ст.. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов, яка посвідчує передавання мені позикодавцем визначеної грошової суми або визначення кількості речей, а саме в розмірі 5000 грн. Вказану вище суму я зобов'язуюся повернути позикодавцю у строк та в порядок, що встановлені договором, до 1 січня 2014 року»; на договір позики від 14 грудня 2012 року та розписку, в якій дослівно зазначено: «розписка дана мною, тобто позивальником - ОСОБА_2, відповідно до ст.. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов, яка посвідчує передавання мені позикодавцем визначеної грошової суми або визначення кількості речей, а саме в розмірі 5000 грн. Вказану вище суму я зобов'язуюся повернути позикодавцю у строк та в порядок, що встановлені договором, до 1 січня 2014 року»; на договір позики від 25 грудня 2012 року та розписку, в якій дослівно зазначено: «розписка дана мною, тобто позивальником - ОСОБА_2, відповідно до ст.. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов, яка посвідчує передавання мені позикодавцем визначеної грошової суми або визначення кількості речей, а саме в розмірі 10 000 грн. Вказану вище суму я зобов?язуюся повернути позикодавцю у строк та в порядок, що встановлені договором, до 1 січня 2014 року».

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Зі змісту тексту наявних у матеріалах справи договорів займу та розписок не вбачається того, що відповідач передав у власність позивачеві чи ОСОБА_4 грошові кошти, які останній зобов'язався повернути.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про те, що позивачем за первісним позовом доведено факт виникнення між сторонами правовідношення на підставі договорів позики, а тому позивач набув за ними права вимоги.

Таким чином, вимоги позивача за первісним позовом до відповідача за первісним позовом про повернення грошових коштів за договорами позики є законними та підлягають задоволенню.

Вирішуючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договорів недійсним, суд виходить з наступних міркувань.

Відповідно до ст.. 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Отже позивачем за зустрічним позовом не доведені підстави для визнання спірних договорів недійсними у відповідності до ст.. 1051 ЦК України.

Крім того, у зустрічних позовних вимогах ОСОБА_2 просив визнати правочин недійсним і на підставі ст. 230 ЦК України.

За змістом вказаної норми, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно роз'яснень в п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадках навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Натомість, у судовому засіданні позивач за зустрічним позовом, при наданні для огляду оспорюваних договорів позики, вказував, що підпис під договорами та розписками належить йому.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що ґрунтують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ст.. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Договори позики не суперечать актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства, оскільки передбачені цим законодавством. Всі сторони цих правочинів є дієздатними особами, жодних відомостей щодо позбавлення або обмеження дієздатності будь - кого з них у суду не має, сторонами про такі обставини не повідомлялося, в матеріалах справи такі відомості відсутні. При укладенні правочинів було дотримано форму, встановлену законом для вчинення подібних правочинів, договори було спрямовано на настання реальних наслідків.

Відповідно до вимог ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

При таких обставинах суд вважає, що ОСОБА_2 та його представником не було доведено, та не надано жодних доказів про відсутність у учасників правочину наміру створити юридичні наслідки на момент вчинення правочинів та належних доказів, які б свідчили про те, що оспорюванні правочини, а саме укладення договорів позики, слід визнати недійсними.

На підставі ст. ст. 509, 526,625,1046, 1047, 1050 ЦК України та керуючись ст.ст. 10, 11, 59, 60, 61, 79, 88, 209, 212, 214, 215, 218, 224-228, 233 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 000 (п?ять тисяч) грн. суми боргу за договором позики від 18 березня 2011 року; 5 000 (п?ять тисяч) грн. суми боргу за договором позики від 14 грудня 2012 року; 10 000 (десять тисяч) грн. суми боргу за договором позики від 26 грудня 2012 року а всього 20 000 (двадцять тисяч) грн..

Рішення сторонами може бути оскаржено в загальному порядку до Апеляційного суду Харківської області через Барвінківський районний суд Харківської області з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Є.А. Черних