Рішення № 38859525, 20.05.2014, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2014 рокуСправа № 912/758/14 Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Шевчук О.Б. розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 912/758/14

за позовом дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ

до спільного підприємства - товариства з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут", Кіровоградська обл., м. Світловодськ

про стягнення 224579,68 грн.

за участю представника відповідача - начальника юридичного відділу Петрова А.О., довіреність № 117-юр від 31.03.2014.

13.03.2014 Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України") звернулась до господарського суду з позовом до спільного підприємства - товариства з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут" (далі - СП ТОВ "Світловодськпобут") про стягнення, на підставі договору поставки природного газу № 55/11-БО, пені в розмірі 148223,95 грн., суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів в розмірі 29499,57 грн., 3% річних в сумі 46856,16 грн., а також судового збору в сумі 4492,00 грн. Позовна заява була направлена до господарського суду 11.03.2014, про що свідчить штемпель органу поштового зв'язку, що міститься на конверті.

У своєму відзиві на позов СП ТОВ "Світловодськпобут" № 119-юр від 01.04.2014 зазначає про сплив позовної давності щодо вимог про стягнення пені в сумі 3876,45 грн., що нараховані у лютому 2011 року. Також відповідач заявляє, що у розрахунку позивача існують неточності щодо дат та сум сплати заборгованості відповідачем, тому необхідно зробити звірку взаємних розрахунків. Крім того, відповідач, посилаючись на те, що він є єдиним спеціалізованим підприємством по виробництву та постачанню теплової енергії в м. Світловодськ, зазначає, що стягнення в такому розмірі пені та інших санкцій, заявлених у позові, негативно вплине на виробничу діяльність відповідача по забезпеченню тепловою енергією в опалювальні періоди, як населення міста так і юридичних осіб. У зв'язку із з цим відповідач у відзиві на позов просить суд, у разі визнання положення пункту 9.2 договору недійсним, зменшити розмір пені до 20 % на підставі статті 233 Господарського кодексу України та статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

У своїх усних поясненнях у судовому засіданні представник відповідача погодився із розрахунком позивача, наполягаючи при цьому на застосуванні позовної давності до спірних правовідносин та зменшенні розміру пені до 20%.

Позивач у своїх письмових додаткових поясненнях від 14.05.2014 заперечив проти задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені, посилаючись на те, що більше не займається господарською діяльністю з постачання природного газу, є збитковим підприємством; відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження обставини, з якими законодавство пов'язує право суду на зменшення заявленої до стягнення неустойки.

Розглянувши наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

28.01.2011 між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та СП ТОВ "Світловодськпобут" (покупець) укладено договір поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання № 55/11-БО (далі - Договір, а.с. 15-22).

До даного Договору сторонами укладено додаткові угоди №1 від 31.03.2011 (а.с. 23), №2 від 01.07.2011 (а.с. 24), №3 від 30.08.2011 (а.с. 25), №4 від 03.10.2011 (а.с. 26).

Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 Договору (з урахуванням змін згідно додаткової угоди №3 від 30.08.2011 та додаткової угоди №4 від 03.10.2011) постачальник зобов'язується поставити покупцеві імпортований природний газ, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року в обсязі до 3917,349 тис. куб. м, в тому числі по місяцях: січень - 798,873 тис.куб.м; лютий - 837,919 тис. куб. м, березень - 588,697 тис.куб.м, квітень - 171,6 тис.куб.м, травень - 1,307 тис.куб.м, червень - 1,373 тис.куб.м, липень - 0,938 тис.куб.м, з 1 по 5 серпня - 0,142 тис.куб.м, вересень - 0,000 тис.куб.м.

Відповідно до пункту 2.2. додатку № 1 до Договору від 28.01.2011 приймання-передача газу, поставленого постачальником покупцеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його ціна та вартість.

Умовами Договору, а саме пунктом 4.1. сторони узгодили, що розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати у такому порядку: перша оплата в розмірі 34% від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу проводиться не пізніше 10 числа місяця поставки; подальші оплати проводяться плановими платежами по 33% від вартості запланованих місячних обсягів постачання газу до 20 та 30 (31) числа місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Договір набирає чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін, поширює дію на відносини, що склались між сторонами з 01 січня 2011 року і діє у частині поставки газу до 01 жовтня 2011 року включно, а у частині розрахунків за газ - до їх повного здійснення (п. 10.1 Договору з урахуванням додаткової угоди № 4 від 03.10.2011).

Як свідчать матеріали справи, позивачем на виконання умов Договору з січня по серпень 2011 року передано покупцю природний газ на загальну суму 7444406,15 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу для вироблення теплової енергії для бюджетних установ та організацій та інших споживачів за січень-серпень 2011 року (а.с. 27-34) та не оспорюється відповідачем.

Відповідач здійснив розрахунки за спожитий природний газ у повному обсязі, проте з порушенням строків розрахунків за природний газ, встановлених Договором. У зв'язку з цим позивачем нараховано148223,95 грн. пені, 29499,57 грн. інфляційних втрат та 46856,16 грн. 3% річних.

Розглядаючи позовні вимоги, господарський суд враховує положення статті 67 Господарського кодексу України, відповідно до якої відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Частина 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачає, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, правовідносини за яким регулюються главою 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до вимог статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

За приписами статей 11, 509, 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України та статей 174, 193 Господарського кодексу України, договір є підставою для виникнення зобов'язань, які повинні виконуватись належним чином і в установлений законом строк. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідач не оспорює факту невчасної сплати заборгованості за Договором.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком позивача втрати від інфляції за період з квітня 2011 року по лютий 2014 року становлять 29499,57 грн., 3% річних за період з 21.02.2011 по 27.12.2012 - 46856,16 грн.

З огляду на викладені обставини, норми чинного законодавства, обґрунтований розрахунок позивача, з відповідача підлягає стягненню 29499,57 грн. втрат від інфляції за період з квітня 2011 року по лютий 2014 року та 46856,16 грн. - 3% річних за період з 21.02.2011 по 27.12.2012.

Вирішуючи спір в частині стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання зобов'язання за Договором за період з 21.02.2011 по 21.03.2012 в сумі 148223,95 грн., господарський суд враховує наступне.

В силу вимог статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки (штраф і пеня). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (статті 610-612 Цивільного кодексу України).

Згідно пункту 7.1 Договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у розмірі та порядку, що передбачені чинним законодавством України та цим Договором.

Сторонами в пункті 7.3.1 Договору передбачено сплату покупцем пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу у разі порушення покупцем умов пункту 4.1 Договору.

При цьому відповідно до пункту 9.3. Договору строк позовної давності за цим Договором та до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю у 3 (три) роки. Неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У сфері господарювання згідно частини 2 статті 217 та частини 1 статті 230 Господарського кодексу України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 259 Цивільного кодексу України надає сторонам право за взаємною домовленістю збільшувати позовну давність, яка встановлена законом, а не визначати початок перебігу позовної давності, що врегульовано статтею 261 Цивільного кодексу України.

Статтею 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, частина 2 статті 260 Цивільного кодексу України закріплено імперативну норму, відповідно до якої порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Зі змісту зазначеної норми слідує, що сторонами за договором надається право змінити лише строк, протягом якого управнена сторона може нараховувати штрафні санкції, тоді як момент виникнення права на нарахування відповідних штрафних санкцій є незмінним та пов'язується законом з днем, коли зобов'язання мало бути виконане, що, відповідно, кореспондується з положеннями статті 260, 261 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу позовної давності за вказаними вимогами з урахуванням імперативу встановленого частиною 2 статті 260 Цивільного кодексу України щодо заборони зміни порядку обчислення позовної давності.

Враховуючи наведене, господарський суд дійшов висновку, що пунктом 9.3 Договору сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення неустойки (штрафу, пені) на прострочену суму, оскільки, застосовуючи такий пункт у спірних правовідносинах, сторони визначили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотного підрахунку шести місяців від дати звернення виконавця з претензією або позовом, що не відповідає положенням частини 2 статті 260 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 217 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до пункту 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Таким, чином, оскільки останнє речення пункту 9.3 Договору суперечить вимогам статей 260, 261 Цивільного кодексу України, частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, цей пункт підлягає визнанню недійсним на підставі частини 1 статті 203 та частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України в частині порядку нарахування неустойки за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 28.01.2014 № 5002-33/4081-2012, № 5002-11/4112-2012.

Не дивлячись на умови пункту 9.3. Договору позивачем правомірно нараховано пеню за період з 21.02.2011 по 21.03.2012 в сумі 148223,95 грн. відповідно до приписів статей 216, 230, 232 Господарського кодексу України, а також статей 546, 549, 614 Цивільного кодексу України.

Згідно усного пояснення представника відповідача, які надані в судовому засіданні 20.05.2014, ті неточності в розрахунку позивача по нарахуванню пені, які пов'язані з неправильним відображенням сплачених сум, не вплинули істотним чином на суму нарахованої пені. Тому відповідачем визнана обґрунтованою сума нарахованої пені в розмірі 148223,95 грн.

Проте, відповідач у відзиві на позов заявив клопотання про застосування позовної давності до даного спору, зокрема, в частині стягнення пені.

Господарський суд вважає за необхідне застосувати позовну давність з огляду на наступне.

За статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 258 Цивільного кодексу визначена спеціальна позовна давність, так позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Проте частиною першою статті 259 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

На виконання вказаної норми Цивільного кодексу України, як вже зазначалось судом, сторони пунктом 9.3 Договору передбачили, що строк позовної давності за цим Договором та до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю у 3 (три) роки.

Відповідно до частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Враховуючи зазначені норми Цивільного кодексу України, положення першого речення пункту 9.3. Договору, а також подання відповідачем заяви про застосування позовної давності, господарський суд прийшов до висновку, що пеня в розмірі 3876,45 грн., яка нарахована позивачем з 21.02.2011 по 28.02.2011, фактично нарахована та пред'явлена до стягнення поза межами позовної давності, оскільки позов до господарського суду пред'явлений позивачем 11.03.2014.

В силу вимог частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на викладене в задоволенні позову в частині стягнення пені за період з 21.02.2011 по 28.02.2011 в сумі 3876,45 грн. слід відмовити.

Таким чином, сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача складає 144347,50 грн. за період з 21.03.2011 по 21.03.2012

Поряд з цим господарський суд враховує положення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що розмір неустойки (пені) може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Крім того, згідно пункту 3 частини1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Господарський суд вважає, що обставинами, які мають істотне значення і можуть слугувати підставою для зменшення розміру пені, є надання відповідачем, у період дії договору, послуг теплопостачання споживачам за тарифами, які не забезпечували рентабельність підприємства, та низький рівень розрахунків за послуги теплопостачання, зокрема, населенням. Так, згідно довідки №120-юр від 18.04.2014 станом на 01.04.2014 населення має заборгованість за спожиту теплову енергію перед відповідачем 12627,0 тис. грн. (78%), бюджет - 2146,0 тис. грн. (16%), інші споживачі - 1994,5 тис. грн. (6%).

Тому, оцінюючи співрозмірність сум штрафних санкцій з реальними наслідками негативного характеру, яких зазнав позивач, враховуючи матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансований стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів в економіці держави та інші обставини справи, а також зважаючи на погашення відповідачем суми основного боргу, господарський суд на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне, частково задовольнити клопотання відповідача та зменшити суму нарахованої пені, яка підлягає стягненню з відповідача, до 50 %, що складає суму в розмірі 72173,75 грн.

За викладених обставин позов підлягає задоволенню частково в частині стягнення з відповідача 148529,48 грн., з яких 72173,75 грн. пені, 29499,57 грн. інфляційних втрат, 46856,16 грн. 3% річних.

В іншій частині в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до вимог частини 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача повністю.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРIШИВ:

Визнати недійсним пункт 9.3. договору № 55/11-БО поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання, від 28.01.2011, укладеного дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та спільним підприємством - товариством з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут", в частині нарахування неустойки за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з спільного підприємства - товариства з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут" (27500, Кіровоградська обл., м. Світловодськ, вул. Крупської, 2А, ідентифікаційний код 31678853) на користь дочірнього компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, ідентифікаційний код 31301827) - 72173,75 грн. пені, 29499,57 грн. інфляційних втрат, 46856,16 грн. 3% річних, а також 4492,00 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.

Копію рішення направити позивачу за адресою: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1.

Повне рішення складено 26.05.2014.

Суддя О.Б. Шевчук