Постанова № 38849648, 13.05.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2014 р. Справа № 804/2659/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Коренева А.О.,

при секретарі судового засідання - Литвин Ю.Ю.,

за участю

представника позивача - Самойленко В.І.,

представника відповідача - Дмітрієв Ю.О., Курпай Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську в приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСТА Індастріал» до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 28.10.13, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ «ВЕСТА Індастріал», звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень № 0003082201 від 28.10.2013 року, № 0003122201 від 28.10.2013 року, № 0003032201 від 28.10.2013 року. На обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки ДПІ, якими мотивовані спірні рішення, не ґрунтується на законі, всі первинні документи, в тому числі податкові накладні, були надані позивачем відповідачу в ході перевірки на підтвердження права позивача на податкових кредит в результати придбання акумуляторних батарей. Крім того, позивачем зазначено, що собівартість придбаних ТОВ «Веста Індастріал» акумуляторних батарей у ПАТ «Веста-Дніпро», враховуючи розрахунок ДПІ, складає 152 370 047 грн. 10 коп., а придбаний товар реалізовано ТОВ «Веста Індастріал» на експорт, враховуючи розрахунок ДПІ, за ціною 159 629 480 грн. 00 коп. Щодо формування податкового кредиту в розмірі 3 582 грн. за наслідками взаємовідносин із ТОВ «ТД Ідея Ліхт Україна» та ТОВ «Прима трейд 96» позивачем зазначено, що він не мусить нести відповідальність за можливі порушення податкового законодавства його контрагентами, а зміст порушень та в чому саме полягає невідповідність законодавчим і нормативним актам операцій позивача з означеними контрагентами в акті не наведені, що робить посилання на акти невиїзних документальних перевірок ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська та Лівобережної МДПІ безпідставними. В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідач, ДПІ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, проти задоволення позову заперечував, зазначивши, що визначення позивачем витрат на придбання акумуляторних батарей здійснено без урахування витрат на сплату ПДВ, а валових доходів від реалізації товару - з урахуванням бюджетного відшкодування цього податку (зменшення сплати поточних платежів по ПДВ за рахунок сформованого податкового кредиту), що не свідчить про одержання доходу, і тому в сукупності такі операції не відповідають меті підприємницької діяльності - одержанню прибутку. Також позивачем зазначено, що ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська та Лівобережною ОДПІ складено акти невиїзної документальної перевірки від 12.11.2012 за №195 224/36093812 та від 13.11.2012 за №5056/225/24225519, відповідно до яких встановлено порушення ТОВ «ТД Ідея Ліхт Україна» та ТОВ «Прима Трейд 96» ст. 185 ПК України в частині оподаткування податком на додану вартість безтоварних операцій по ланцюгу постачання товару, робіт/послуг з контрагентами постачальниками та контрагентами покупцями. З матеріалів даних перевірок стало відомо, що ТОВ «ТД Ідея Ліхт Україна» та ТОВ «Прима Трейд 96» здійснювали діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третіх осіб. У зв'язку з не підтвердженням податкового кредиту з ПДВ у ТОВ «ТД Ідея Ліхт Україна» та ТОВ «Прима Трейд 96» відсутні об'єкти оподаткування податком на додану вартість по операціях з продажу послуг підприємствам-покупцям та по операціях з продажу цих послуг підприємствам - покупцям у 2012 році. Таким чином, первинні документи, які складені суб'єктами господарської діяльності на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам, та такі що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку. В судовому засіданні представник відповідача просив відмовити в задоволені позову.

Вивчивши доводи позову та заперечень, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд при винесені постанови виходить з наступних підстав та мотивів.

Відповідачем на підставі наказу від 07.08.13 №94 та відповідно до пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПКУ проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та валютного законодавства за період з 01.04.2012 р. по 31.12.2012р., з податку на додану вартість та іншого законодавства за період з 01.04.2012 по 31.05.2013 р. відповідно до затвердженого плану перевірки, за результатами якої складений акт від 13.09.13 № 448/04-66-221/32702174 (далі - Акт). За висновками вказаного Акту проведеною перевіркою встановлені зокрема такі порушення, допущенні позивачем: - заниження від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств у 2012 (наростаючим підсумком) у сумі (-)41 396 939,58 грн.; -пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14, ст.192 ПКУ, у зв'язку з чим підприємством занижено ПДВ до сплати (стр.25 Декларації) всього у сумі 11 846 504 грн., в т.ч. у липні 2012 - 4081325 грн., грудень 2012 р. - 4578339 грн., - завищення залишку від'ємного значення ПДВ (стр.24 Декларацій) - 5419639 грн., - завищення заявленої суми бюджетного відшкодування ПДВ (стр.23.1 Декларації) в сумі 18228502 грн. (а.с.51-52).

Підставою для означених висновків слугували судження податкового органу щодо збитковості операцій, адже в ході перевірки було встановлено, що акумуляторні батареї реалізовано за період з 01.04.2012 року по 31.12.2012 року за договорами купівлі-продажу на експорт (ООО «Торговый дом «Источник тока Курский» - г. Курск, Россия) на загальну суму 159 629 480,00 грн. (238 530 496,72 - 78 872 016,21-29 000.00), де: 238 530 496.72 - загальна реалізація акумуляторних батарей па експорт, у тому числі за договорами комісії; 788 872 016,21 - реалізація за договорами - комісії (Комісіонер); 29 000,00 - вартість акумуляторних батарей реалізованих на території України. Крім того, в акті перевірки зазначено, що ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська та Лівобережною ОДПІ складено акти невиїзної документальної перевірки від 12.11.2012 за №195 224/36093812 та від 13.11.2012 за №5056/225/24225519 якими встановлено порушення контрагентів позивача - ТОВ «ТД Ідея Ліхт Україна» та ТОВ «Прима Трейд 96» ст. 185 ПКУ в частині оподаткування податком на додану вартість безтоварних операцій по ланцюгу постачання товару, робіт/послуг з контрагентами постачальниками та контрагентами покупцями.

З посиланням на згаданий Акт перевірки відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 28.10.13: - №0003082201, яким збільшена сума грошового зобов'язання з ПДВ в розмірі 17 769 756 грн., - №0003122201, яким зменшена сума бюджетного відшкодування з ПДВ в розмірі 18 228 502 грн., - № 0003032201, яким зменшений розмір від'ємного значення суми ПДВ в розмірі 5 419 639 грн.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних висновків відповідача і винесених на їх підставі спірних актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, проаналізувавши положення законодавчих актів, якими врегульовані спірні правовідносини, суд зауважує на наступному.

Судовим розглядом, як і відповідачем в ході проведення перевірки позивача, встановлено, що спірні суми податкового кредиту з ПДВ сформовані позивачем за результатами господарської діяльності позивача з придбання акумуляторних батарей у ПАТ «Веста-Дніпро», а також іншого товару у ТОВ « Трансмаг», ТОВ «Техкомплект», ТОВ «Рекуперація свинцю», ТОВ «Торговий дім ідея Ліхт», ТОВ «Прима Трейд». В подальшому, в період з 01.04.2012 року по 31.12.2012 року за договорами купівлі-продажу позивачем були реалізовані на експорт ООО «Торговый дом «Источник тока Курский» (г. Курск, Россия) акумуляторні батареї на загальну суму 159 629 480,00 грн. Суд відмічає, що позивачем як до матеріалів справи так і в ході проведення перевірки надані відповідні договори, видаткові накладні та податкові накладні, зауваження з приводу оформлення яких у контролюючого органу та суду відсутні.

Також позивачем зазначено, що з ТОВ «ТД Ідея Ліхт Україна» та ТОВ «Прима Трейд 96» товариством не укладались письмові договори. Відповідно до ч.1 ст.208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі. Разом з тим, згідно зі ст.218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Статті 655-657, 712 ЦК України (норми про договір поставки та купівлі-продажу) не передбачають обов'язкового укладення договору в письмовій формі. Також, відповідно до ч.1 ст.181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Надані позивачем в ході розгляду справи первинні документи, як-то видаткові та податкові накладні, платіжні доручення, підтверджують фактичне виконання договорів позивача з ТОВ «ТД Ідея Ліхт Україна» та ТОВ «Прима Трейд 96». Крім того, відповідачем факт наявності відповідного товару у позивача та його оплати позивачем не заперечується.

Отже, на підтвердження реальності і фактичності здійснених господарських операцій за договірними відносинами з наведеними контрагентами, позивачем були надані суду належним чином засвідчені копії документів, які відповідають вимогами первинності в розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», і являються підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Зазначені докази у їх сукупності та взаємозв'язку, на думку суду, спростовують твердження податкового органу про «нереальність» здійснення операцій позивачем з ТОВ «ТД Ідея Ліхт Україна» та ТОВ «Прима Трейд 96». Факт придбання позивачем акумуляторний батарей, їх оплата та подальша реалізація на експорт також не заперечується відповідачем.

Правовідносини з приводу формування платником податків податкового кредиту, від'ємного значення та визнання суми бюджетного відшкодування за результатами господарської діяльності позивачем протягом періоду, що перевірений відповідачем, унормовані положеннями ПКУ, в редакції чинній у відповідному періоді.

Приписами ст.185 ПКУ визначено, що об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України. Приписи т.186 ПКУ встановлюють правила визначення місця постачання товарів та послуг. Відповідно до п.188.1 ст.188 ПКУ база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної)

вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами

господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг

стільникового рухомого зв'язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених платником на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом. У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами). У разі постачання виробничих або невиробничих засобів, інших товарів/послуг без оплати, з частковою оплатою, у межах обміну, у межах дарування, у рахунок оплати праці фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах із платником податку, пов'язаній з постачальником особі, суб'єкту господарювання, який не зареєстрований платником податку, іншим особам, які не зареєстровані платниками податку, база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін. До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна та комунальних послуг і енергоносіїв), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку. У разі постачання товарів за договорами фінансового лізингу базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість, але не нижче ціни придбання об'єкту лізингу. У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПКУ право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПКУ).

Згідно з п.198.3. ст.198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом п.198.4. ст.198 ПКУ якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Приписами п.198.6. ст.198 ПКУ визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 статті 201 цього Кодексу.

За правилами, визначеними пп.195.1.1 п.195 ст.195 ПКУ, операції з вивезення товарів за межі митної території України оподатковуються за нульовою ставкою. Товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо таке вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України.

Також, згідно зі ст.200 ПКУ сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду; при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 ст.200 така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом; при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду; якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду; не мають права на отримання бюджетного відшкодування особи, які: були зареєстровані як платники цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів); мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

Аналіз наведених законодавчих положень не дає підстави для висновку, що законодавець зобов'язує платника податку, який здійснює операції з вивезення товарів за межі митної території України, враховувати при визначені вартості таких товарів податок на додану вартість, сплачений ним при придбанні такого товару, а інакше він позбавляється права на віднесення відповідних сум податку до податкового кредиту. Більш того, положеннями п.198.4 ст.198 ПКУ чітко визначено, що суми ПДВ, сплачені у зв'язку з придбанням товарів, не відносяться до податкового кредиту платника, якщо останній придбає товари для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, до яких спірні господарські операції позивача не відносяться. Також законодавцем зауважено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг (а операції з вивезення товарів за межі митної території України є такими, що оподатковуються за нульовою ставкою) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів, крім податку на додану вартість.

Визначаючи фінансовий збиток позивача в результаті наведених господарських операцій, відповідач порівнює дохід, отриманий позивачем від покупця - російської компанії та витрати, сплачені позивачем постачальнику та комісіонеру. Така позиція контролюючого органу не узгоджується з приписами абз. пп.139.1.6 п.139.1 ст.139 ПКУ, за змістом яких сума ПДВ, сплачена платником при придбані товарів, включається до складу витрат лише у випадку, коли проводяться операції з продажу товарів (виконання послуг), які звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування таким податком, а також ПДВ, сплачений при придбані товарів, робіт, послуг, не включений до податкового кредиту такого платника відповідно до розділу V ПКУ. Як зазначено вище, операції з експорту товару не є такими, що звільнені від оподаткування або не є об'єктом оподаткування таким податком, а є такими, що оподатковуються за ставкою 0%.

З огляду на викладене, враховуючи, що спірні суми податкового кредиту сформовані позивачем у зв'язку із придбанням товарів та послуг, виходячи з договірної їх вартості, з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, підтверджені розрахунковими, платіжними та іншими первинним документами, зокрема видатковими накладними, а також податковими накладними, оформленими з дотриманням вимог ст.201 ПКУ, зауваження до яких у відповідача також відсутні, правові підстави для твердження про завищення позивачем податкового кредиту, та, як наслідок, суми від'ємного значення та суми бюджетного відшкодування відсутні.

З приводу посилань відповідача на відсутність в спірних господарських операцій розумної економічної причини (ділової мети), суд зважує на таке.

Відповідно до підпункту 14.1.231 п.14.1 ст.14 ПКУ, на який посилається відповідач в обґрунтування своїх доводів, розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. Зі змісту наведених положень вбачається, що платник податків має мати намір одержати економічний ефект не в результаті окремої господарської операції, а в результаті господарської діяльності в цілому.

Згідно з п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до ст. 1 означеного Закону господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Аналіз вищенаведених норм свідчить, що господарська діяльність, в першу чергу, повинна мати направленість на отримання доходу. При цьому окрема господарська операція може не призвести до отримання доходу, однак це не свідчить про те, що діяльність платника податку не була направлена на отримання доходу і не є господарською в розумінні пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПКУ, з урахуванням того, що ця господарська операція, яка безпосередньо не направлена на отримання доходу, може бути передумовою для отримання доходу в майбутньому, або на запобігання понесення необґрунтованих збитків у подальшому.

Приписами ст.62 Господарського кодексу України передбачено, що господарюючий суб'єкт, який за своїми ознаками є підприємством, самостійно здійснює будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства. Згідно з визначенням, наведеним у Господарському кодексі України, ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін. Відповідно до ст. 190 Господарського кодексу України вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання на всі види продукції (робіт, послуг) самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання. Виняток становлять види продукції (робіт, послуг), щодо яких встановлено державні ціни. Відповідно до ст.9 Господарського кодексу України до загальних принципів господарювання в Україні відноситься заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Окремо слід зазначити, що відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Приписами ПКУ не передбачений такий спосіб визначення контролюючим органом наявності збитковості чи прибутковості господарської діяльності платника податку як порівняння фактурної вартості реалізованого товару по ВМД із сукупною сумою ціни з урахуванням ПДВ, сплаченої за продукцію на території України.

Стосовно покликань відповідача щодо бажання позивача отримати за наведеними угодами виключно податкову вигоду без наміру здійснення реальної господарської діяльності суд зазначає, що фактично відповідач зазначає про вчинення позивачем правочинів без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались такими правочинами. Відповідно до ст.234 Цивільного кодексу України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, є фіктивним; фіктивний правочин визнається судом недійсним. Відповідачем не надано судового рішення про визнання спірних правочинів, за результатами яких позивачем сформовані валові витрати та податковий кредит, недійними, про існування такого рішення не зазначено.

Посилання відповідача на висновки актів невиїзної документальної перевірки від 12.11.2012 за №195 224/36093812 та від 13.11.2012 за №5056/225/24225519 відносно контрагентів позивача - ТОВ «ТД Ідея Ліхт Україна» та ТОВ «Прима трейд 96» щодо безтоварності операцій по ланцюгу постачання товару, нереальності здійснення операцій по ланцюгу постачання, суд не бере до уваги з огляду на наступне.

Податковий кодекс України не ставить право платника податків на формуванні витрат та віднесення сплачених сум ПДВ до податкового кредиту в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів. Якщо контрагенти не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Також суд зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» позивач та контрагенти позивача є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податків. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Саме така правова позиція викладена Європейським Судом з прав людини (рішення від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також Верховним Судом України (постанова від 09.09.2008 у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011 у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень).

На підставі викладеного суд зазначає, що висновки акту перевірки, які слугували підставою для прийняття спірних рішень, не підтверджені відповідачем належними та допустимими доказами, та спростовуються фактичними обставинами справи та наведеними нормами права. Позиція податкового органу спростована позивачем в ході розгляду справи та не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Відтак, позовні вимоги ТОВ «ВЕСТА Індастріал» підлягають задоволенню, а податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 28.10.13 №0003082201, №0003122201, №0003032201- скасуванню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст.94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 2, 8-12, 69, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 28.10.13 №0003082201, №0003122201, №0003032201.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕСТА Індастріал» (код ЄДРПОУ 32702174) витрати по сплаті судового збору в сумі 487 грн. (чотириста вісімдесят сім гривень) 20 коп.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції за правилами, визначеними ст.186 КАС України.

Постанова суду набирає законної сили згідно зі ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 19.05.13.

Суддя А.О. Коренев