Постанова № 38843627, 16.05.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 травня 2014 року 10:57 № 826/4560/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до 3-тя особаВідділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області провизнання протиправними та скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 (надалі - позивач) з позовом до Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві (надалі - відповідач або Відділ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області (надалі - третя особа або Інспекція), в якому просить (з урахуванням уточненої позовної заяви від 14.04.2014 року):

- визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №41984160 від 11.02.2014 року, винесену старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві Бондаренко Є.С. про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави в суми в розмірі 5 100,00 грн;

- визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №41984160 від 11.02.2014 року, винесену старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві Бондаренко Є.С. про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави в суми в розмірі 10 200,00 грн;

- визнати протиправною та зобов'язати скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №41984160 від 24.02.2014 року, винесену старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві Бондаренко Є.С. для забезпечення стягнення з ОСОБА_1 на користь держави суми в розмірі 5 100,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2014 року відкрито провадження в адміністративній справі, залучено до участі у справі третю особу, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що оскаржувані постанови винесені в порушення положень Закону України «Про виконавче провадження».

У судове засідання 13.05.2014 року з'явився представник позивача, який позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач та третя особа у судове засідання не з'явилися, явку своїх представників не забезпечили, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, що у відповідності до положень ст. 35 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення.

При цьому, від представника відповідача через канцелярію суду надійшли витребувані ухвалою суду від 18.04.2014 року матеріали, а також клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

З огляду на викладене вище, суд у судовому засіданні 13.05.2014 року на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, враховуючи відсутність потреби заслухати свідка та експерта, ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з копій матеріалів виконавчого провадження, наявних у матеріалах справи, до Відділу зі заявою про відкриття виконавчого провадження №7/10-11/3101/03 від 31.01.2014 року звернувся представник Інспекції, яка надійшла до відповідача 10.02.2014 року за вх.№3025 (відповідно до відмітки на копії даної заяви), в якій третя особа просила виконати постанову про адміністративне правопорушення №А-2612/16 від 26.12.2013 року.

За результатами розгляду вищезазначеної заяви старшим державним виконавцем Відділу Бондаренко Є.С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 11.02.2014 року (ВП №41984160), якою відкрито виконавче провадження з виконання постанови №А-2612/16, виданої 26.12.2013 року Державною архітектурною інспекцією України, про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави суми у розмірі 5 100,00 грн. та встановлено боржнику семиденний строк з моменту винесення постанови для добровільного виконання.

У межах виконавчого провадження №41984160 старшим державним виконавцем Відділу Бондаренко Є.С. накладено арешт на все рухоме майно, що належить боржнику - ОСОБА_1 - та заборонено відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику, про що винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 24.02.2014 року.

Вважаючи оскаржувані постанови протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Нормативно-правовим актом, яким врегульовано умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку є Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV (надалі - Закон №606).

Відповідно до ст. 1 Закону №606, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Частиною 1 ст. 6 Закону №606 визначено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Разом з тим, приписами ч. 1 ст. 11 Закону №606 зазначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, зокрема, у процесі здійснення виконавчого провадження накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом (п. 13 ч. 2 ст. 11 Закону №606).

Так, державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону: 1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом; 4) в інших передбачених законом випадках (ч. 1 ст. 19 Закону №606).

При цьому, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби (ч. 1 ст. 25 Закону №606).

У відповідності до ч. 1 ст. 26 Закону №606, державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі: 1) пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання; 2) неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом; 3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання; 4) пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення; 5) якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення; 6) невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону; 6-1) офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; 7) якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів; 8) наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Разом з тим, представник позивача вказує, що постанова Інспекції №А-2612/16 по справі про адміністративне правопорушення від 26.12.2013 року, яка стала підставою для відкриття виконавчого провадження №41984160, не набрала законної сили станом на момент подання Інспекцією заяви до Відділу про відкриття виконавчого провадження, оскільки позивачем було подано позовну заяву до Печерського районного суду міста Києва з метою оскарження даної постанови.

Як вбачається зі змісту вищезазначеної постанови Інспекції №А-2612/16 від 26.12.2013 року, остання у відповідності до ст. 291 Кодексу України про адміністративні правопорушення набрала законної сили після строку на її оскарження, а саме: 06.01.2014 року.

Так, приписами ст. 291 КУпАП встановлено, що постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження (внесення подання прокурора) цієї постанови, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 26 цього Кодексу, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.

При цьому, скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою прокурора, особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу (ст. 289 КУпАП).

Як було зазначено вище, заява Інспекції про відкриття виконавчого провадження надійшла до відповідача 10.02.2014 року за вх.№3025, тобто зі спливом десятиденного строку з дня винесення постанови Інспекції №А-2612/16 від 26.12.2013 року.

Крім того, відповідно до копій матеріалів виконавчого провадження №41984160, наявних у матеріалах справи, відсутні докази, які б свідчили про те, що відповідачу було відомо про оскарження позивачем постанови Інспекції №А-2612/16 від 26.12.2013 року, яка стала підставою для відкриття виконавчого провадження №41984160.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що відповідач діяв правомірно, у межах наданих йому повноважень, при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження від 11.02.2014 року (ВП №41984160).

Слід також зазначити, що позивач просить суд, зокрема, визнати протиправними та скасувати постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №41984160 від 11.02.2014 року, винесені старшим державним виконавцем Відділу Бондаренко Є.С. про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави в суми в розмірі 5 100,00 грн. та стягнення з ОСОБА_1 на користь держави в суми в розмірі 10 200,00 грн., проте, у матеріалах вказаного виконавчого провадження, які надійшли до суду від представника відповідача наявна лише постанова про відкриття виконавчого провадження від 11.02.2014 року, якою постановлено відкрити виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави суму у розмірі 5 100,00 грн., а постанова про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави в суми в розмірі 10 200,00 грн. у матеріалах виконавчого провадження відсутня.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позові вимоги в частині визнання протиправними та скасування постанов про відкриття виконавчого провадження ВП №41984160 від 11.02.2014 року, винесені старшим державним виконавцем Відділу Бондаренко Є.С. про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави в суми в розмірі 5 100,00 грн. та стягнення з ОСОБА_1 на користь держави в суми в розмірі 10 200,00 грн., є необґрунтованими.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною та зобов'язання скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №41984160 від 24.02.2014 року, винесену старшим державним виконавцем Відділу Бондаренко Є.С. для забезпечення стягнення з ОСОБА_1 на користь держави суми в розмірі 5 100,00 грн., суд зазначає про наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 57 Закону №606, арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем, зокрема, шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, тобто, виносячи у межах виконавчого провадження №41984160 оскаржувану постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 24.02.2014 року, відповідач діяв у межах наданих йому вищевказаними приписами Закону №606 повноважень.

При цьому, приписами ч. 1 ст. 57 Закону №606, визначено мету такого арешту, а саме: арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії квитанції №19852454 від 02.04.2014 року, позивачем сплачено грошові кошти у розмірі 5 100,00 грн. зі зазначенням у призначенні платежу «сплата штрафу згідно постанови №А-2612/16 від 26.12.2013 року».

На підставі викладеного вище вбачається, що позивачем реально виконано рішення, тобто сплачено штраф, встановлений постановою Інспекції №А-2612/16 від 26.12.2013 року, що також підтверджено представником третьої особи у своїх письмових поясненнях від 12.05.2014 року.

Таким чином, станом на момент судового розгляду, відсутня необхідність в арешті майна боржника (позивача), оскільки, виходячи з вищевикладеного та встановлених судом обставин даної адміністративної справи, останній виконав своє призначення - забезпечення реального виконання постанови Інспекції №А-2612/16 від 26.12.2013 року, - з огляду на що постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 24.02.2014 року підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 24.02.2014 року у виконавчому провадженні №41984160. В іншій частині позовних вимог суд дійшов висновку щодо відмови в їх задоволенні.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 181, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Скасувати постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 24.02.2014 року у виконавчому провадженні №41984160.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, адреса: 01010, АДРЕСА_1) судові витрати з видатків Державного бюджету України, спрямованих на асигнування діяльності Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві (ідентифікаційний код: 34979022, адреса: 01011, м. Київ, вул. Різницька, 11-Б) у розмірі 24,36 грн. (двадцяти чотирьох грн. 36 копійок).

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок