Ухвала суду № 38843311, 19.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2014 року м. Київ К/9991/1949/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу

Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 14.10.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.12.2010

у справі №2а-6510/10/1270

за позовом Малого приватного підприємства виробничої торгівельно-комерційної фірми «Приват-Комерс»

до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 14.10.2010, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.12.2010, позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Ленінської МДПІ у м.Луганську №0000692360/0 від 20.08.2010, яким зменшено суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість МППВКФ «Приват-Комерс» за податковими деклараціями за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2009 року, лютий, березень, квітень, травень 2010 року на загальну суму 570552,00 грн.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції та прийняття нового рішення про відмову в позові повністю, з підстав невірного застосування норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника у банку за період серпень-грудень 2009 року, лютий-травень 2010 року, за результатами якої складено акт №617/23-616/21799042 від 19.08.2010.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимогп.1.8 ст.1, пп.7.7.2 п.7.7, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» та встановлено завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за період з серпня 2009 року по травень 2010 року на загальну суму 570552,00 грн.

Висновки податкового органу мотивовані тим, що формування позивачем податкового кредиту відбувалось на підставі податкових накладних виданих контрагентами, які є посередниками в ланцюгу постачання, провести зустрічні перевірки по ланцюгу до товаровиробника не видалось можливим.

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення №0000692360/0 від 20.08.2010, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на загальну суму 570552,00 грн.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що судами повно встановлені обставини у справі, яким надана правильна правова оцінка на підставі законодавства, яке врегульовує спірні відносини.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що зменшення бюджетного відшкодування податку на додану вартість позивачу відбулося внаслідок того, що суми податку на додану вартість, які заявлені до відшкодування за серпень-грудень 2009 року, лютий-травень 2010 року, не підтверджені зустрічними перевірками по ланцюгу придбання товарної групи до виробника.

З аналізу норм пп.7.7.1 - 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), виходячи з суті бюджетного відшкодування, розкритій в п. 1.8 ст. 1 названого Закону, що полягає у поверненні з бюджету надмірно сплаченого податку, необхідною умовою бюджетного відшкодування виступає фактична сплата цього податку постачальнику товарів (послуг) в ціні придбання таких товарів (послуг).

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Однак, таких доказів відповідачем, всупереч положенням ч.2 ст.71 КАС України суду не надано.

Судом першої та апеляційної інстанції досліджувались обставини добросовісності позивача, при вчиненні згаданих господарських операцій з вище переліченими контрагентами, на час укладення правочинів позивач мав офіційну інформацію щодо своїх контрагентів з метою зменшення ризиків негативних наслідків вчинення господарських операцій, усі вони були зареєстровані в ЄДРПОУ, були юридичними особами, наділеними цивільною правоздатністю і дієздатністю, перебували на обліку як платники податків, у тому числі були платниками податку на додану вартість.

Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит та відповідно бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого та юридично правильного висновку, що оскільки факт сплати позивачем ПДВ у загальній сумі 570552,00 грн., заявленій до відшкодування з бюджету, підтверджується належними доказами - документами бухгалтерського та податкового обліку, а відповідачем не спростовано факт придбання позивачем товару, сплачений в ціні придбання якого ПДВ включений до податкового кредиту, то неможливість проведення перевірок виконання постачальниками позивача свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, у т.ч. у другому ланцюзі поставки, не тягне негативні наслідки для позивача. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження сум податкового кредиту та бюджетного відшкодування.

При цьому враховується, що відповідач скористався наданим йому пп.7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» правом проведення документальних виїзних перевірки, достовірність нарахування позивачем бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за спірні періоди у визначеній сумі підтверджується складеними за результатами таких перевірок довідками.

Крім того, Закон України «Про податок на додану вартість» не передбачає отримання результатів зустрічних перевірок контрагентів суб'єкта господарювання у якості обов'язкової умови відшкодування податку на додану вартість.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої та апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права та постановив обґрунтоване рішення, підстав для його скасування, з мотивів викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську відхилити, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 14.10.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.12.2010 залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун