Ухвала суду № 38843045, 10.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2014 року м. Київ К/9991/39124/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Маринчак Н.Є.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.04.2010 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2011

у справі 2а-1523/10/0470

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Західно-Донбаського науково -

виробничого центру «Геомеханіка»

до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Західно-Донбаського науково-виробничого центру «Геомеханіка» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.04.2010, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2011позов задоволено.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства, за результатами якої складено акт №49-23/2-13432729 від 03.02.2010..

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. «а» пп. 17.2 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», пп.7.4.4, 7.4.1 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі вищезазначеного акту відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення №0000272342/0 від 23.02.2010, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 83982,00 грн.; №0000262342/0 від 23.02.2010, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 125334,00 грн.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Аналіз наведеної норми права дає підстави вважати, що дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг), повинен бути не меншим за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), які діяли на дату такого продажу, у тому випадку, коли договір купівлі-продажу укладається між платником податку і пов'язаною особою.

Підпунктом 1.20.1 п.1.20 ст.1 зазначеного Закону передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.99 № 318, п.11 передбачено визначення собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) та виробничої собівартості продукції (робіт, послуг).

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. При цьому перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

Відповідно до п.16 цього Положення (стандарту) до постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину

Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товарів, які є предметом купівлі-продажу.

З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що вказані вимоги Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» відповідачем в розглядуваному випадку не дотримано, оскільки податковим органом фактично при проведенні перевірки застосовано методику розрахунку виробничої собівартості готової продукції у відсотковому співвідношенні, що свідчить про те, що відповідачем чиста вартість реалізації продукції визначена в порядку, не регламентованому нормативними актами з бухгалтерського обліку..

Стосовно порушення позивачем пп.17.2 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», що стало підставою для включення не нарахованих позивачем штрафних санкцій у розмірі 5% на суму 5977,00 грн. до загальної суми штрафних (фінансових) санкцій в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні № 0000262342/0 від 23.02.2010 - 45763,00 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп.17.2 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку,

б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем у декларації за ІІ квартал 2008 року завищення валових витрат у розмірі 47816 грн., виявлено самостійно та відкориговано у ІІІ кварталі 2008 році.

Відповідно підпункту «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Відповідно до положень підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 вказаного Закону, у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Враховуючи зазначене суди попередніх інстанцій дійшли висновку, про неправомірність дії відповідача по нарахуванню позивачеві штрафних санкцій у розмірі 5977,00 грн. за порушення п.17.2 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» із включенням цієї суми до штрафних (фінансових) санкцій.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.04.2010 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2011 у справі 2а-1523/10/0470 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції відхилити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.04.2010 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2011 у справі 2а-1523/10/0470 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді Г.К. Голубєва Н.Є. Маринчак