Ухвала суду № 38834332, 13.05.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3636/14 Справа № 185/1746/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Боженко Л. В. Доповідач - Рудь В.В. Категорія 41

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2014 року м. Дніпропетровськ

колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі

Головуючого судді: Рудь В.В.

суддів: Ткаченко І.Ю., Повєткіна В.В.

при секретарі: Кравець Є.С.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в своїх ітересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2014 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в своїх ітересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, третя особа Головне управління ДМС у Дніпропетровській області, Орган опіки та піклування, про виселення з жилого приміщення без надання іншого, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про визнання договору недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2013 року ОСОБА_6 звернувся з позовом, який уточнив в ході розгляду справи, до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в своїх ітересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, третя особа Головне управління ДМС у Дніпропетровській області, Орган опіки та піклування, про виселення з жилого приміщення без надання іншого(а.с.2-5, 41-44).

Позивач зазначав, що 07 грудня 2009 року між ним та ОСОБА_2 укладено догові купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який посвідчено приватним нотаріусом Павлоградського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим №963.

За умовами п.8 договору між сторонами досягнута домовленість, що відповідачка звільнить квартиру в строк до 05 червня 2010 року.

Однак у визначений строк ОСОБА_2 квартиру не звільнила, а 11 червня 2010 року, тобто після укладання договору, члени її сім'ї: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та неповнолітня донька отанньої ОСОБА_5 вселилися та зареєструвалися в квартирі АДРЕСА_1 без його дозволу та відому, як власника квартири.

Добровільно звільнити квартиру відповідачі не бажають, направлені 14.03.2012 року та 11.01.2013 року вимоги про звільнення квартири і зняття з реєстрації залишили без відповіді.

Посилаючись на порушення відповідачами його прав, як власника квартири, позивач в позовній заяві в редакції від 26.04.2013 року просив позбавити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 разом з її неповнолітньою донькою ОСОБА_5 права користування квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення без надання іншого жилого приміщення; покласти на відповідачів судові витрати(а.с.41-44).

У січні 2014 року ОСОБА_2 звернулась з зустрічним позовом до ОСОБА_6 про визнання договору недійсним(а.с.130-131).

В обгрунтування вимог ОСОБА_2 зазначила, що 07.12.2009 року між нею та ОСОБА_6 був підписаний договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

У жовтні 2009 року у неї склались сімейні обставини, які потребували коштів у сумі 60 000 грн. За порадою знайомих з даного питання звернулась до ОСОБА_6, який дав згоду на займ вказаної суми коштів, але для гарантії повернення коштів потребував передати право на вказану квартиру.

09.11.2009 року вона приватизувала квартиру, отримала свідоцтво про право на житло, зареєструвала в БТІ м.Павлограда 19.11.2009 року.

Між нею та відповідачем було досягнуто згоди, що після повернення боргу договір буде розірвано, саме на таких умовах був підписаний договір купівлі-продажу 07.12.2009 року.

Після підписання договору отримала від ОСОБА_6 60 000 грн., борг сплачувала частками в період з січня 2010 року по квітень 2011 року.

Посилаючись на викладені обставини та вказуючи на те, що не мала наміру продавати квартиру, її воля не була направлена на позбавлення права власності на житло, що договір не відповідає вимогам ст.ст.202,203,215 ЦК Ураїни, ОСОБА_2 просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 07.12.2009 року, укладений між нею та ОСОБА_6, сторони повернути у первісний стан.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2014 року позов задоволено(а.с.163-164).

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з неповнолітньої донькою ОСОБА_5 виселені із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про визнання договору недійсним, відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, просять рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_6 в задоволенні позову, задовольнити зустрічний позов ОСОБА_2, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права(а.с.167-173).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 1 ст.60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтерсу.

Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ч.2 ст.16 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.386, ст.391 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник майна вправі вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

По справі встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на житло, виданого 09 листопада 2009 року Павлоградським Відділом по обліку та розподілу житлової площі згідно з розпорядженням Павлоградського міськвиконкому №28195 від 09 листопада 2009 року, зареєстрованого в КП «Павлоградське міжміське бюро технічної інвентаризації» в реєстровій книзі №69 під реєстраційним номером запису - 317 згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №24505681 від 19 листопада 2009 року.

Згідно договору купівлі-продажу від 07 грудня 2009 року, посвідченого нотаріусом Павлоградського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрованого в реєстрі за №963, ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_6 купив трикімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Пунктом 8 договору купівлі-продажу встановлено, що продавець зобов'язується виписатися з відчужуваної квартири та звільнити відчужувану квартиру від будь-яких речей домашнього вжитку у строк до 05 червня 2010 року(а.с.7).

Право власності ОСОБА_6 на вказану квартиру зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно(а.с.7-8).

Із довідки ПП «К-П-1» від 11.02.2013 року вбачається, що в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 - 11.02.1988 року; ОСОБА_3 - 14.06.2010 року; ОСОБА_4 - 14.06.2010 року; ОСОБА_5, 2006 року народження, - 14.06.2010 року(а.с.9).

Наведені обставини свідчать, що ОСОБА_2 не виконала п.8 договору купівлі-продажу від 07 грудня 2009 року щодо звільнення відчужуваної квартири, а відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_3 та її неповнолітня донька ОСОБА_5 вселилися та зареєструвалися у вказаній квартирі після укладення вказаного договору купівлі-продажу без відому та згоди на це власника квартири ОСОБА_6

Пред'являючи позов, ОСОБА_6 - новий власник квартири АДРЕСА_1, посилався на те, що відповідачі чинять йому перешкоди у користуванні власністю.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст.ст.317,383 ЦК України та ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливе лише з підстав, передбачених законом. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Чинним законодавством України не передбачено перехід прав та обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом особами, які заселилися до нього зі згоди колишнього власника, у випадку зміни власника.

Перевіривши доводи та заперечення сторін щодо заявлених вимог та встановивши, що позивач є новим власником квартири, який не перебуває у договірних відносинах та родинних зв'язках із відповідачами, які вселилися та проживають у квартирі без його згоди та відому, а зі згоди ОСОБА_2, яка станом на час їх вселення та реєстрації 14.06.2010 року не була власником квартири, суд відповідно до вимог ст.ст.16, 386, 391 ЦК України прийшов до правильного висновку про захист права позивача у визначений у судовому рішенні спосіб.

Що стосується зустрічного позову ОСОБА_2, то, як видно із справи, остання не надала доказів у порядку, передбаченому ст.10,60 ЦПК України, в підтвердження доводів та обставин зазначених у зустрічній позовній заяві щодо недійсності договору купівлі-продажу від 07 грудня 2009 року, а тому суд обгрунтовано відмовив в задоволенні таких вимог.

Доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, у тому числі щодо вселення та проживання в зазначеній квартирі членів сім'ї ОСОБА_2, не можуть бути взяті до уваги, оскільки виникнення права відповідачів на користування спірним житлом та обсяг цих прав залежить від наявності у ОСОБА_2 права власності на це житло, а по справі встановлено, що таке право ОСОБА_2 припинено у зв'язку з укладенням договору купівлі-продажу від 07 грудня 2009 року, а відтак відсутні правові підстави для проживання останніх у спірній квартирі.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що право власності ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 07 грудня 2009 року зареєстровано тільки 15.01.2013 року, а тому вселення та реєстрація відповідачів в спірній квартирі 14.06.2010 року були правомірними, необгрунтовані.

Так, відповідно до п.1 ч.1 ст.346 ЦК України право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.

Отже, право ОСОБА_2 на спірну квартиру припинилось 07 грудня 2009 року, коли укладено договір купівлі-продажу, у зв'язку з чим вселення відповідачів та їх реєстрація в квартирі 14.06.2010 року є такими, що порушують права ОСОБА_6, як власника квартири АДРЕСА_1.

Враховуючи викладене, колегія судів приходить до висновку, що під час встановлення фактичних обставин справи судом першої інстанції дотримані норми процесуального права, рішення суду відповідає обставинам справи та діючому законодавству, що регулює зазначені правовідносини, доказам у справі суд дав оцінку відповідно до вимог ст.212 ЦПК України, підстав для його скасування не встановленою.

Керуючись ст.ст.303,307,308,315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, яка діє в своїх ітересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, відхилити.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий-

Судді-