Постанова № 38832737, 13.05.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/17537/13-а ( у 2-х томах) Головуючий у 1-й інстанції: Григорович П.О.

Суддя-доповідач: Романчук О.М

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 травня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: Романчук О.М.,

Суддів: Глущенко Я.Б.,

Шелест С.Б.,

при секретарі Артюхіній М.А.,

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Класс», Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Класс» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 12.06.2013 року №№0003492220, 0003482220, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 12.06.2013 року №№0003492220, 0003482220.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2014 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві ДПС від 12.06.2013 №0003492220 в частині основного платежу в сумі 42804,73 грн., штрафних (фінансових) санкцій в сумі 10701,18 грн., всього в сумі 53505,91 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві ДПС від 12.06.2013 №0003482220 в частині основного платежу в сумі 44944,96 грн., штрафних (фінансових) санкцій в сумі 11236,24 грн., всього в сумі 56181,20 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, позивач та відповідач подали апеляційні скарги в яких просять оскаржувану постанову скасувати, та прийняти нову, позивач про повне задоволення позовних вимог, а відповідач просить у задоволені позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві задовольнити частково, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Класс» задовольнити, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що податковим органом 12 червня 2013 на підставі акта перевірки №1687/22-221-36068718 від 24.05.2013 прийнято наступні оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а саме:

- №0003482220, яким позивачу на порушення п.п.139.1.9 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» на загальну суму 101 405,00 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 81 124 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 20 281 грн.

- №0003492220, яким позивачу за порушення п.п.198.3, 198.6 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 96 576 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 77261 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 19315 грн.

Позивач не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно ст.134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Пунктом 138.1 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього кодексу.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

В силу п.201.10 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст.3 ГК України).

Згідно пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як вбачається з вищенаведених норм, обов'язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків.

За таких обставин, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення понесених витрат до складу валових витрат та формування податкового кредиту.

Разом з тим, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

З матеріалів справи вбачається, що збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на обставинах виключно нікчемності правочинів між позивачем та ТОВ «Бонтон».

Так, колегією суддів під час дослідження матеріалів справи було встановлено, що позивачем сформовано податковий кредит в сумі 34 456,45 грн. та витрати в сумі 206 738,70 грн. на підставі видаткових накладних:

- №РН-0000086 від 31.08.2012,

- №РН-000087 від 21.09.2012

та податкових накладних:

- від 31.08.2012 №17,

- від 21.09.2012 №8.

Однак, податковий орган, приходячи до переконання про завищення позивачем податкового кредиту в сумі 77 261,18 грн. та витрат в сумі 386 305,89 грн., помилково не прийняв до уваги того, що видаткова накладна №РН-0000066 від 25.09.2012 на загальну суму 256 828,37 грн., в т.ч. ПДВ 42 804,73 грн. та податкова накладна №19 від 25.09.2012 на суму ПДВ в розмірі 42 804,73 грн. не стосуються взаємовідносин позивача з постачальником ТОВ «Бонтон» та жодним чином не впливають на формування позивачем податкового кредиту та витрат.

Так, видаткова та податкова накладі стосуються виключно взаємовідносин позивача (як постачальника) з ТОВ «Портал» (як покупця), а отже, можуть впливати лише на формування позивачем його зобов'язань з податку на прибутку в частині доходу та зобов'язань з ПДВ, втім аж ніяк не на витрати та податковий кредит.

З огляду на вказані вище обставини, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції оскаржувані податкові повідомлення рішення визнано протиправними та скасовано: в частині збільшення позивачу грошового зобов'язання та застосування штрафних (фінансових) санкцій з ПДВ всього в сумі 53505,91 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 42804,73 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 10701,18 грн. (ППР №0003492220); в частині збільшення грошового зобов'язання та застосування штрафних (фінансових) санкцій з податку на прибуток всього в сумі 56181,20 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 44944,96 грн.(214023,64*0,21), штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 11236,24 грн. (ППР №0003482220) - правомірно.

Доводи апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві в цій частині задоволених позовних вимог висновків суду першої інстанції викладених в оскаржуваній постанові - не спростовують.

Щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту в сумі 34 456,45 грн. та витрат в сумі 165 585,57 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з акту перевірки, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується на обставинах виключно нікчемності правочинів між позивачем та ТОВ «Бонтон». Такий висновок податковий орган зробив на підставі акту ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області №185/22-2/35324776 від 27.03.2013 року, відповідно до якого встановлена відсутність підприємства за місцезнаходженням, відсутності складських приміщень, основних засобів, трудових ресурсів, товарних запасів.

Колегією суддів встановлено, що будь-яких інших обставин, на підставі яких податковим органом зроблено висновок про нікчемність правочинів вищезазначений акт перевірки не містить.

Отже, акт нікчемності правочинів по TOB «Бонтон» складено ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області державної податкової служби від 27.03.2013 року №185/22/35324776, згідно якого встановлено, що TOB «Бонтон» не знаходиться за вказаною адресою та інше, про що складено акт про відсутність підприємства за місцезнаходженням від 19.03.2013 року №107/22-2.

Однак, на період, що перевірявся, підприємство TOB «Бонтон» було перереєстровано і директором та засновником з 22.10.2012 року стала ОСОБА_3.

Тобто, директор ОСОБА_4, з яким фактично був укладений договір та фактично проведені господарчі операції, не мав можливості підтвердити місцезнаходження 19.03.2013 року підприємства.

Між ТОВ «Євро класс» (покупець) та ТОВ «Бонтон» (продавець) укладено письмовий договір на поставку меблевих виробів №7 від 12.04.2012 року, який підписано зі сторони постачальника - директором ОСОБА_4

На підтвердження правомірності формування позивачем зазначених показників податкової звітності, останнім до матеріалів справи надано видаткові накладні №РН-0000086 від 31.08.2012, №РН-000087 від 21.09.2012 та податкові накладні від 31.08.2012 №17, від 21.09.2012 №8.

Колегія суддів зауважує, що на дату укладання договору поставки обладнання, а також на дату видачі податкових та видаткових накладних, ТОВ «Бонтон» перебувало на податковому обліку як платник податку на додану вартість та мало Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №100060275.

Вказані накладні, що виписувались ТОВ «Бонтон» були заповнені відповідно до Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року №165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за №233/2037.

Крім того, відповідно до вимог п.п.3.4 п.3 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 року №166, платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації. Дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника.

Як вбачається з матеріалів справи податкова декларація «Євро класс» з податку на додану вартість за вересень 2012 року складалась на підставі даних первинних документів та податкових накладних.

Разом з цим, позивачем зазначено, що TOB «Євро класс» вжило достатніх заходів щодо перевірки факту реєстрації TOB «Бонтон» згідно чинного законодавства України, як платника податку на додану вартість. На вимогу TOB «Євро класс» були надані: копія Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100060275, копію Свідоцтва про державну реєстрацію TOB «Бонтон», копію довідки про взяття на облік платника податків TOB «БОНТОН», згідно якої видно, що TOB «Бонтон» узяте на облік в органах державної податкової служби.

Крім того, в свої апеляційній скарзі представник позивача зазначає, що за період здійснення поставки товару неодноразово представник TOB «Євро класс» особисто спілкувався з директором ОСОБА_4 та головним бухгалтером ОСОБА_5 та неодноразово в процесі виготовлення меблевих виробів відвідував виробництво.

З наведеного вбачається, що у ТОВ «Євро класс» не було підстав не включати до податкового кредиту сум податку на додану вартість, нарахованих, сплачених та підтверджених податковими накладними, виписаними у встановленому законодавством порядку.

В результаті виконання договору, укладеного між TOB «Євро класс» та TOB «Бонтон», TOB «Євро класс» має документи, складені у відповідності до правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Жодних доказів того, що угоди, укладені між TOB «Євро класс» та TOB «Бонтон», не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними, в акті перевірки не наведено.

Слід зазначити, що відповідно до висновків Вищого адміністративного суду України вкладених в ухвалах від 05.10.2010 року по справі № К-21168/10 та по справі № К-22322/10, відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому сторона не може нести відповідальності за можливі протиправні дії своїх контрагентів. Закон не пов'язує право платника податку на віднесення до податкового кредиту сум ПДВ із фактом дотримання податкової дисципліни його постачальниками та з проведенням будь-яких зустрічних перевірок, та не ставить таке право в залежність від плати податку іншими учасниками по всьому ланцюгу товарообігу.

Таким чином, TOB «Євро класс» під час здійснення господарської діяльності, зокрема здійснення господарських операцій згідно договорів, укладених між TOB «Євро класс» та TOB «Бонтон», дотримано всіх норм вимог ЦКУ, ГКУ, Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995 року №88.

В оскаржуваній постанові судом першої інстанції зазначено про не знаходження матеріалами справи факту правомірності формування позивачем податкового кредиту в сумі 34 456,45 грн. та витрат в сумі 165 585,57 грн. з тих підстав, що суду не надано додаткових доказів правомірності формування податкового кредиту (товаро-транспортних накладних, графіків виконання робіт), крім видаткових та податкових накладних інших докувментів не надано, а також і те, що позивач не зміг пояснити суду яким чином TOB «Євро Класс» отримувало товар від TOB «Бонтон» за відсутністю уповноважуючих на це документів, а саме - довіреностей.

Отже, під час апеляційного розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегією суддів встановлено, що на дату укладання договору поставки товару від 12.04.2012 року за №7, а також на дату видачі податкових накладних:

- TOB «Бонтон» перебувало на податковому обліку як платник податку на додану вартість та мало Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №100060275;

- всі податкові накладні, що надавались TOB «Бонтон» були заповнені відповідно до Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року №165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за № 233/2037.

- TOB «Євро класс» фактично оплатило товар TOB «Бонтон», що підтверджено наявністю відповідних платіжних доручень. Факт оплати господарської операції купівлі-продажу товару, не спростований, тобто TOB «Євро класс» фактично понесло витрати, які підтверджені згідно податкового законодавства первинними документами.

Крім того, здійснення господарської операції щодо поставки меблів TOB «Бонтон» підтверджується і:

- актом приймання продукції за якістю, підписаний керівниками TOB «Євро класс» та TOB «Бонтон»;

- актом зупинки приймання товару (меблі), у зв'язку з виявленими дефектами;

- додатковою угодою між TOB «Євро класс» та TOB «Бонтон» на усунення виявлених недоліків від 09.07.2012 року;

- довіреністю виданою ОСОБА_4 від 10.07.2012 року № 229 на отримання від TOB «Євро класс» цінностей на підставі договору №7 від 12.04.2012 року;

- розрахунками щодо коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної TOB «Бонтон»;

- виписками з банку;

- свідченнями свідка ОСОБА_4, який в суді першої інстанції надав пояснення щодо умов укладання, виконання договору та обставин поставки товару для TOB «Євро класс».

Крім того, позивачем вказаний товар, меблі, в подальшому був реалізований.

Суд не приймає в якості доказу акт ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області №185/22-2/35324776 від 27.03.2013 року про результати проведення перевірки ТОВ «Бонтон», оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

Крім того, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо безтоварності відповідних господарських операцій.

Здійснення господарської діяльності контрагентами не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов'язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій.

Згідно ч.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Натомість, відповідачем не доведено наявність обвинувального вироку суду в кримінальній справі за ознаками складу злочину, передбаченого ст.ст.205, 212 КК України, які б могли підтвердити фіктивний чи протиправний характер діяльності ТОВ «Бонтон».

Укладений між позивачем та ТОВ «Бонтон» договір виконаний сторонами, відсутнє рішення суду щодо визнання укладеного договору недійсним.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що надані позивачем документи не є належними доказами виконання контрагентом умов договору, оскільки, враховуючи вимоги ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Надані позивачем первинні бухгалтерські документи, відповідають вимогам ст.9 вищенаведеного Закону. При цьому, деякі дефекти первинних документів не можуть свідчити про безтоварність операцій.

За таких обставин, враховуючи, що позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства до складу податкового кредиту включено суму податку на додану вартість на підставі податкової накладної, отриманої від платника податку - ТОВ «Бонтон», на підставі первинних документів сформовано валові витрати, встановлення судом на підставі матеріалів справи реальності здійснення господарської операції, наявності виконаних робіт та проведення оплати за них, суд приходить до висновку про недоведеність відповідачем в порушення ч.2 ст.71 КАС України правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 12.06.2013 року №№0003492220, 0003482220, які є протиправними та підлягають скасуванню.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, тому постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2014 року підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Класс» -задовольнити.

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 лютого 2014 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Класс» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про скасування податкових повідомлень-рішень від 12.06.2013 року №№0003492220, 0003482220 - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві від 12.06.2013 року №№0003492220, 0003482220.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлено 16.05.2014 року.

Головуючий суддя: О.М. Романчук

Судді: Я.Б. Глущенко

С.Б.Шелест

Головуючий суддя Романчук О.М

Судді: Глущенко Я.Б.

Шелест С.Б.