Рішення № 38827458, 13.05.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2014 р.Справа № 922/1157/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

при секретарі судового засідання Дородіної І.А.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Харківміськгаз", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Елавус ЛТД", м. Валки про стягнення 11592,11 грн. за участю представників сторін:

позивача - Корж А.О., довіреність № 06/788 від 25.03.2014 року;

відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Харківміськгаз" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Елавус ЛТД" 11592,11 грн., з яких: 10769,42 грн. - сума основного боргу, 693,76 грн. - пеня, 128,93 грн. - 3% річних. Позовні вимоги позивач обгрунтовує несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язань взятих на себе за договором № 2013/ТП-ПР-20609 на постачання природного газу за регульованим тарифом від 20.12.2012 року. Витрати по сплаті судового збору у розмірі 1827,00 грн. позивач просить покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27 березня 2014 року було прийнято вказану позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 15 квітня 2014 року.

13 травня 2014 року представник позивача підтримує позовні вимоги в повному обсязі та надав лист з зазначенням вірного поточного рахунку позивача за вх. №15459, який долучено до матеріалів справи.

Відповідач свого представника у судове засідання не направив, про причину неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши матеріали справи в їх сукупності, надаючи правову оцінку позовним вимогам, вислухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

20 грудня 2014 року між ПАТ "Харківміськгаз" ( далі - Позивач, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "Елавус ЛТД" (далі - Відповідач, Споживач) було укладено Договір № 2013/ТП-ПР-20609 на постачання природного газу за регульованим тарифом (далі - Договір).

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні - покупцеві, товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Договір укладається на розсуд сторін.

Відповідно до п. 1.1. Договору, Постачальник протягом 2013 року здійснює Споживачу постачання природного газу в обсягах і порядку, передбачених Договором для забезпечення потреб Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість газу у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених Договором.

Відповідно до п. 2.9. Договору, акти приймання-передачі газу є підставою для остаточних розрахунків Споживача з Постачальником.

Відповідно до п. 3.5 Договору, на підставі результатів вимірювання обсягу газу вузлами обліку Сторонами складаються щомісяця акти приймання передачі газу.

Відповідно до п. 4.6. Договору, оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється Споживачем авансовими або плановими платежами із розрахунку договірного обсягу постачання газу. У випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період Споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 5 числа місяця, наступного за розрахунковим (п. 4.6.3. Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав свої зобов'язання щодо постачання природного газу в повному обсязі, що підтверджується підписаними Сторонами актами приймання-передачі від 31 серпня 2013 року на суму 12803,66грн., від 30.09.2013 року на суму 46,52 грн. Тобто, у серпні-вересні 2013 року відповідачу було надано послуги постачання газу на загальну суму 12250,18 грн.

Однак, відповідач, в свою чергу свої зобов'язання за Договором щодо своєчасного проведення розрахунків за отриманий природний газ виконав частково на суму 2080,76 грн. Таким чином на момент подачі позову до суду заборгованість відповідача складає 10769,42 грн.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Одже, як свідчать матеріали справи, заборгованість відповідача перед позивачем за Договором № 2013/ТП-ПР20609 на постачання природного газу за регульованим тарифом складає 10769,42 грн., що підтверджується матеріалами справи.

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 10769,42 грн. основного боргу.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам в частині стягнення з відповідача 693,76 грн. пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Частиною першою ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст.ст.610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас частиною шостою статті 232 ГК України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною шостою цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 6.2.2. Договору сторони визначили, що у разі порушення Споживачем строків оплати, передбачених Договором, із Споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Позивачем до матеріалів справи наданий розрахунок пені за весь період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання по кожній поставці природного газу, відповідно до якого належною до сплати сумою є 693,76 грн.

На підставі вказаного, суд знаходить правові підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 693,76 грн.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам в частині стягнення 3 % річних у 128,93 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Як свідчать матеріали справи, період нарахування позивачем 3% річних та розрахунок визначений вірно, згідно вимог діючого законодавства, що дає підстави суду задовольнити позовні вимоги в частині стягнення 3% річних у сумі 128,93 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. 526, ч.1 ст.530, 549, 610, 611, 625 ЦК України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 47-49, 75, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Елавус ЛТД" (63002, м. Валки, Валківський район, вул. К. Лібкнехта, 5, код ЄДРПОУ 14093152, р/р 26008000140352 в АТ "Ерсте Банк" м. Київ, МФО 380009) на користь Публічного акціонерного товариства "Харківміськгаз" (61004, м. Харків, вул. Жовтневої революції, 57/59, код ЄДРПОУ 03359552, п/р 260313032986 в філії Харківського обласного управління АТ "Ощадбанк", МФО 351823)- 10769,42 грн. основного боргу, 693,76 грн. пені, 128,93 грн. 3% річних, 1827,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 19.05.2014 р.

Суддя В.В. Суслова

справа № 922/1157/14