Ухвала суду № 38825005, 15.04.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/10269/13-ц 15.04.2014 15.04.2014 15.04.2014

Провадження №22-ц/784/1034/14

Провадження № 22ц-1034/14 Головуючий у 1-й інстанції Спінчевська Н.А.

Категорія 57 Доповідач апеляційного суду Кушнірова Т.Б.

Ухвала

Іменем України

15 квітня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Базовкіної Т.М.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Яворської Ж.М.,

при секретарі Романенко Ю.О.,

за участю:

- позивача ОСОБА_2,

- відповідача Соломко Є.А.,

- представника третьої особи Сабби М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 лютого 2014 року

за позовом

ОСОБА_2 до голови об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Співдружність» (далі - ОСББ «Співдружність») Соломки Євгенія Анатолійовича, ОСББ «Співдружність», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Управління державної міграційної служби України в Миколаївській області,

про

визнання дій та рішення голови ОСББ неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування шкоди,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до голови ОСББ «Співдружність» Соломки Є.А., ОСББ «Співдружність», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Управління державної міграційної служби України в Миколаївській області, про визнання дій та рішення голови ОСББ неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування шкоди.

Позивач зазначав, що Соломко Є.А. являється головою правління об'єднання співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1

У 2006 році він придбав у вказаному будинку квартиру НОМЕР_1 та звернувся до відповідачів із заявою про реєстрацію свого місця проживання за вказаною адресою.

Проте, голова ОСББ Соломко Є.А. відмовляється надати до відповідного органу реєстрації будинкову книгу та внести відомості про його місце проживання у належній йому на праві власності квартирі до будинкової книги.

Посилаючись на наведене, позивач з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд визнати за ним та його дітьми право на реєстрацію в будинковій книзі ОСББ «Співдружність» місця проживання в квартирі АДРЕСА_1 в м. Миколаєві та зобов'язати голову ОСББ зареєструвати їх в будинковій книзі ОСББ відповідно до наказу МВС України №1077 від 22 листопада 2012 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 грудня 2012 року за № 2109/22421 «Про затвердження порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів».

Крім цього, позивач просив визнати дії голови ОСББ «Співдружність» Соломко Є.А. незаконними щодо відмови йому в реєстрації в будинковій книзі ОСББ «Співдружність».

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 лютого 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню із наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 04 жовтня 2006 року ОСОБА_2 придбав чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_1

Наполягаючи на задоволенні позову, ОСОБА_2 посилався на те, що голова ОСББ не вносить інформацію про місце проживання його та дітей до будинкової книги, а також відмовляє подати будинкову книгу до відповідного органу реєстрації для реєстрації його місця проживання.

Відповідно до ст.33 Конституції України, кожному гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання.

Відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні - гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною Декларацією прав людини, Міжнародним Пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними актами.

Порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання та випадки обмеження таких прав - регулюються Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі -Закон).

Згідно ст. 2 Закону громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантується свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, встановлених Законом.

Відповідно до ст. 3 Закону реєстрація - внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.

Стаття 6 зазначеного Закону передбачає, що для реєстрації особа подає: письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження або свідоцтво про належність до громадянства України; квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати; талон зняття з реєстрації ( у разі зміни місця проживання в межах України); документи, що підтверджують право на проживання в житлі;

Цим же законом передбачено, що забороняється вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших документів.

Крім того, наказом МВС України від 22 листопада 2012 року №1077 «Про затвердження Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для цього документів», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 грудня 2012 року за № 2109/22421 (далі - Наказ) затверджений порядок реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні, яким перелічені документи, які є підставою для реєстрації за місцем проживання, а саме: письмову заяву про реєстрацію місця проживання, документ, до якого вносяться відомості про місце проживання; квитанцію про сплату державного мита або документ про звільнення від його сплати; документи, що підтверджують право на проживання в житлі; свідоцтво про народження або свідоцтво про належність до громадянства України, якщо реєструється місце проживання дитини, яка не досягла 16 -річного віку.

Відомості про дітей віком до 14 років, місце проживання яких реєструється з батьками, вносяться до заяви одного з них.

Отже, зазначеними правовими нормами для реєстрації місця проживання не передбачається необхідність подачі будь-яких інших документів для реєстрації особи за місцем проживання, зокрема будинкової книги.

Пунктом 1.2. вказаного наказу передбачено, що відомості про місце проживання та місце перебування особи вносяться до паспорта громадянина України.

Відповідно до п.1.5, п.1.6 цього ж наказу реєстраційний облік місця проживання та місця перебування осіб в Україні здійснюється в інформаційній (автоматизованій) системі та /або в картотеках персональних даних, які складаються з відомостей про реєстрацію у формі картки реєстрації особи та адресної картки, а в адресно - довідковому підрозділі територіального органу Державної міграційної служби України - талона зняття з реєстрації місця проживання в Україні та відомостей про реєстрацію місця проживання особи.

Тобто будинкові книги не включені до складу картотек, які є формою реєстраційного обліку місця проживання згідно з зазначеним Наказом.

Будинкова книга як умова реєстрації за місцем проживання особи не передбачена жодним нормативним актом України, а тому реєстрація в будинковій книзі не тягне за собою ніяких правових наслідків для позивача.

Встановивши наведені обставини, суд дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що через відмову у наданні будинкової книги він протягом 2006 -2012 років не мав реєстрації місця проживання, є безпідставними, оскільки доказів про те, що ненадання будинкової книги було перешкодою позивачу у здійсненні його права на реєстрацію і це призвело до порушення цивільних прав останнього, матеріали справи не містять.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, тому колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду.

Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді