Ухвала суду № 38824862, 14.05.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2014 р. м.Львів Справа № 876/284/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р.Й.,

Большакової О.О.,

суддів Гуляка В.В.,

з участю секретаря судового засідання Малетич М.М.,

представника позивача Кунащук І.В.,

представника відповідача Павлюк Б.З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції в Личаківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (далі - ДПІ в Личаківському районі м.Львова) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11.12.2012 року у справі № 2а-9149/12/1370 за позовом закритого акціонерного товариства «Бізнес-центр «Підзамче» до ДПІ в Личаківському районі м.Львова про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2012 року ЗАТ «Бізнес-центр «Підзамче» звернулося із вказаним позовом до Львівського окружного адміністративного суду та просило скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Личаківському районі м.Львова за № 0002082320/7578 від 22.06.2012 року, яким товариству визначено грошове зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в сумі 495 987 грн. як основний платіж та 73 615,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив про помилковість висновків податкового органу про неправомірне включення товариством до складу податкового кредиту в 2011 році сум ПДВ по податкових накладних, виписаних ТОВ «Статус 2008» та ПП «Коболь».

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2012 року позов задоволено.

Постанову суду оскаржила ДПІ у Личаківському районі м.Львова, яка вважає, що оскаржувана постанова прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржену постанову та прийняти нову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційна скарга не належить до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ДПІ у Личаківському районі м.Львова проведено документальну планову виїзну перевірку ЗАТ «Бізнес-центр «Підзамче» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарської діяльності за період 2011 року, за результатами якої складено акт перевірки № 109/2210-32408191 від 30.05.2012 р..

З акту перевірки видно, що в порушення п.198.3 ст.198 ПК України позивачем занижено ПДВ на суму 495 987 грн. в т.ч.: за січень 2011 року - на суму 15 000 грн, за лютий 2011 року - на суму 44 604 грн, за квітень 2011 року - на суму 47 240 грн, за травень 2011 року - на суму 31 000 грн, за червень 2011 року - на суму 63 686 грн, за липень 2011 року - на суму 49 840 грн, за вересень 2011 року - на суму 74 380 грн, за жовтень 2011 року - на суму 57 000 грн, за листопад 2011 року - на суму 51 180 грн, за грудень 2011 рокну - на суму 62 057 грн.

На підставі акта перевірки ДПІ у Личаківському районі м.Львова винесено податкове повідомлення-рішення 22.06.2012 р. № 0002082320/7578 року, яким донараховано податкове зобов'язання по ПДВ в розмірі 495 987 грн., як основний платіж, та штрафні санкції - в сумі 73 615, 25 грн.

Із матеріалів справи видно, що між позивачем та контрагентами ТзОВ «Статус 2008», ПП «Коболь» були укладені договори підряду на виконання ремонтних робіт в приміщеннях будівлі адміністративного корпусу, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Б.Хмельницького, 176, відповідно до яких, підрядники зобов'язувались виконати ремонтно-будівельні роботи, а замовник - надати фронт робіт та оплатити їх вартість.

На підтвердження факту виконання робіт, між підрядниками та позивачем підписувались акти виконаних робіт, в тому числі окремі за формами КБ-2в, що долучені до матеріалів справи. Факт наявності вказаних актів органом податкової служби не заперечується, оскільки вказані акти, податкові накладні, долучені ЗАТ «Бізнес-центр «Підзамче» до заперечень на акт перевірки. Заперечень з приводу невідповідності актів виконаних робіт, податкових накладних актам чинного законодавства відповідачем не наведено, крім як, вказано що акти, що містяться в матеріалах перевірки та долучені до адміністративного позову не пов'язані з господарською діяльністю товариства.

Господарською діяльністю в розумінні п.14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Серед видів діяльності ЗАТ «Бізнес-центр «Підзамче», відповідно до Довідки з ЄДРПОУ (серія АА № 570791) основним видом діяльності позивача є «надання в оренду й експлуатація власного чи орендованого нерухомого майна».

Будівля адміністративного корпусу належить позивачу на праві власності відповідно до свідоцтва про право власності на адміністративний корпус № ЛР 0154 від 5.05.2003 р. Як видно із акта перевірки, відповідачу відомо, що оренда є одним з основних видів діяльності товариства. Як зазначив представник позивача у своїх поясненнях, ремонті роботи позивач проводить регулярно, вони передують та є необхідними для здійснення основного виду діяльності товариства - здавання в оренду офісних приміщень будівлі адміністративного корпусу та підтримання будівлі в придатному для здачі в оренду стані.

Підпунктом 14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно із п.138.4 ст.138 ПК України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п.п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

За приписами п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Доводи відповідача щодо ненадання актів виконаних робіт за формами КБ-2в та довідок про вартість виконаних робіт за формами КБ-3, не беруться судом до уваги, оскільки такі наявні у матеріалах справи фактично за всіма видами робіт; колегія суддів апеляційного суду погоджується із доводами позивача в тому, що вимога щодо застосування типових форм первинних облікових документів у будівництві (типова форма КБ-2в, КБ-3), затверджених наказом Мінрегіонбуду від 4.12.2009 р. № 554, підлягає обов'язковому застосуванню при виконанні робіт з будівництва, що здійснюються за рахунок бюджетних коштів та коштів підприємств, установ та організацій державної власності. З огляду на роз'яснення, надане листом Мінрегіонбуду від 16.03.2010 р. № 12/19-3-9-14-295, по об'єктах, будівництво яких здійснюється за рахунок іних джерел фінансування, типові форми застосовуються відповідно до умов договору підряду.

Умовами правочинів, укладеними між підрядниками ПП «Коболь», ТзОВ «Статус 2008» та позивачем, не передбачено обов'язкового застосування типових форм первинних облікових документів у будівництві - типових форм КБ-2в та КБ-3.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р., обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Крім того, наказом ДПА України «Про затвердження форми декларації з податку на прибуток підприємства та порядку її складання» від 29.03.2003 р. № 143, передбачено, що дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

У листі Державної податкової адміністрації України від 08.04.2008 р. № 3146/6/15-016 зазначено, що частиною другою та третьою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» передбачається, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами.

Згідно із п.123.1 ст.123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу.

Згідно із п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПК України).

За приписами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до п.198.4 ст.198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Згідно із п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.6. ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Для підтвердження факту правомірності віднесення сум ПДВ до податкового кредиту позивачем були надані та дослідженні в судовому засіданні акти виконаних робіт, податкові накладні, які оформлені згідно вимог чинного законодавства. Податкові накладні виписані зареєстрованими в установленому законом порядку суб'єктами господарювання, платниками податку на додану вартість, чого відповідачем не спростовано.

Частиною 4 ст.70 КАС України передбачено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає сумнів.

Долучені до адміністративного позову позивачем акти виконаних робіт, в тому числі окремі за формами КБ-2в, акти передачі матеріалів, податкові накладні, є належними письмовими свідоцтвами факту здійснення господарських операцій. Відповідачем не доведено, в чому саме акти виконаних робіт чи їх окремі реквізити не дають можливості встановити неповязаність вказаних в них робіт з господарською діяльністю товариства.

Зібрані у справі докази свідчать про належне виконання господарських зобов'язань позивачем та зазначеним у акті перевірки контрагентами. Всі податкові накладні отримані позивачем від контрагентів, оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства, а саме ст.201 Податкового кодексу України, а тому останній має право на формування податкового кредиту на підставі таких накладних.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач не довів суду належними і допустимими доказами законність прийнятого податкового повідомлення-рішення.

З врахуванням викладеного судова колегія приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Статтею 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.160 ч.3, 195, 196, 198 п.1 ч.1, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції в Личаківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2012 року у справі № 2а-9149/12/1370 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий судді Р.Й.Коваль

Судді О.О.Большакова

В.В.Гуляк

Ухвала в повному обсязі складена 19 травня 2014 року.