Постанова № 38823368, 22.05.2014, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2014 року № 813/2966/14

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мартинюка В.Я.

секретар судових засідань Шозда Г.В.

з участю представників:

від позивача - Саноцький Ю.Л., Завалишин Ю.О., Гецко Т.О.;

від відповідача - Юрченко Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом Державного територіально-галузевого об'єднання (надалі ДТГО) «Львівська залізниця» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників (надалі СДПІ з ОВП) у м.Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в :

ДТГО «Львівська залізниця» звернулася в суд з позовом до СДПІ з ОВП у м.Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.12.2013 року за №0000164210/9452.

Позивач в позовній заяві зазначає, що реальність господарських операцій між ним та та ДП «Укрзалізничпостач», ТзОВ «Київський машинобудівний завод», ТзОВ «Мегапласт захід» підтверджується відповідними бухгалтерськими документами. Також, продовжується в позовній заяві, твердження ревізорів про те, що позивачем, в порушення ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.216 ЦК України, укладено нікчемні угоди з його контрагентами - постачальниками, а усі операції купівлі - продажу між зазначеними контрагентами та їхніми контрагентами - постачальниками не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу «до вигодо набувача» є неприпустимими, оскільки тільки наявність судового рішення про недійсність правочину з мотивів його суперечності інтересам держави та суспільства, яке набрала законної сили, може слугувати підставою для застосування посадовими особами контролюючого органу наслідків недійсності правочину.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з викладених міркувань, просять позов задовольнити.

В запереченні на позовну заяву відповідач зазначає, що перевіркою встановлено відсутність реальності вчинення господарських операцій між платником податків та його контрагентами - ДП «Укрзалізничпостач», ТзОВ «Київський машинобудівний завод», ТзОВ «Мегапласт захід», а наслідком для податкового обліку є лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері, внаслідок чого у позивача не було підстав для податкового обліку вказаних операцій. Також, продовжує відповідач, взаємовідносини по вищезазначеним господарським операціям в результаті виконання сторонами нікчемних угод залишаються не підтвердженими відповідними бухгалтерськими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачені правилами ведення податкового обліку та податкові накладні, що виписані ними, не можуть бути прийняті до уваги як первинні документи, що підтверджують правомірність віднесення до податного кредиту. А відтак, податкові накладні, виписані контрагентами позивача, не мають юридичної сили первинних документів у зв'язку із зазначенням у них господарських операцій, які фактично не відбулись. Як наслідок, відповідальна за ведення бухгалтерського та податкового обліку юридична особа - ДТГО «Львівська залізниця» неправомірно формувала регістри бухгалтерського обліку та податкову звітність на підставі таких первинних документів. Як наслідок, платником податків було віднесено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість витрати, які не пов'язані із веденням господарської діяльності та не підтверджені податковими накладними.

Представник відповідача дав аналогічні пояснення, просить в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.

За результатами документальної позапланової виїзної перевірки ДТГО «Львівська залізниця» з питань взаєморозрахунків із ТзОВ «Мегапласт захід» за жовтень, листопад 2010 року, ТзОВ «Київський машинобудівний завод» за грудень 2012 року, ДП «Укрзалізничпостач» за листопад, грудень 2010 року, серпень - грудень 2011 року, серпень, вересень 2012 року та достовірності декларування податкових зобов'язань та податкового кредиту по поставці послуг нерезидентом у листопаді 2010 - червні 2011 року, грудні - квітні 2012 року, СДПІ з ОВП у м.Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів складено акт від 12.12.2013 року за №248/42-00/01059900 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.12.2013 року за №0000164210/9452, яким платнику податків збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 2160557 грн. 00 коп., в тому числі за основним платежем - 1444876 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 715681 грн. 00 коп.

Перевіркою встановлено порушення:

- підп.7.2.3, підп.7.2.8, п.7.2, підп.7.4.1, п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.198 ПК України, в результаті чого платником податків завищено податковий кредит у розмірі 1585526 грн. 00 коп. При цьому, контролюючим органом при визначенні суми грошового зобов'язання за основним платежем, застосовано положення п.102.1 ст.102 ПК України.

За наслідками процедури адміністративного оскарження, контролюючим органом вищенаведене податкове повідомлення рішення було залишено без змін.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Згідно вимог підп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року за №168/97-ВР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону передбачено, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до абзац.1 підп.7.4.5 п.7.4 даної статті, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, як передбачено підп.7.5.1 п.7.5 ст.7 наведеного Закону, вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналогічні положення щодо порядку формування податкового кредиту з податку на додану вартість містяться у ст.198 ПК України.

Водночас, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV, з наступними змінами та доповненнями визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було,

відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З врахуванням даної позиції судом досліджуються обставини правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарських операціях з ДП «Укрзалізничпостач», ТзОВ «Київський машинобудівний завод», ТзОВ «Мегапласт захід».

Між ДП МТЗЗТУ « Укрзалізничнпостач» (постачальник) та ДТГО «Львівська залізниця в особі ВП «Служба МТП» (покупець) 04.01.2010 року було укладено договір за №ЦХП-60110-Л/НХ-1017/НЮ, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити на умовах цього договору та передати у власність, покупець прийняти і оплатити продукцію виробничо-технічного призначення, найменування, кількість та ціни якої вказуються в специфікаціях, які є невід'ємними частинами договору та надаються додаткового.

На виконання даного договору позивачем було надано докази поставки товарно-матеріальних цінностей від постачальника до своїх відокремлених підрозділів: ВП «Головний матеріально-технічний склад», ВП «Ківерцівська дистанція колії», ВП «Мукачівська дистанція колії», ВП «Тернопільська дистанція колії». Зокрема, представлено сповіщення, податкові і транспортні накладні (залізничним транспортом), рахунки - фактури, товарно-транспортні накладні, накладні на відвантаження товарів, накладні, акти прийому - передачі, прибуткові ордери.

При цьому, судом встановлено, що поставка закуплених у ДП «Укрзалізничнпостач» товарно-матеріальних цінностей безпосередньо його постачальниками передбачена п.1.1 Порядку розрахунків за поставлені товарно-матеріальні цінності між ДП «Укрзалзничпостач» і залізницями та обліку ведення претензійно-позовної роботи, затвердженого наказом Укрзалізниці №329-ЦЗ від 30.04.2004 року.

Також, позивачем надано документи, що підтверджують рух активів за результатами вищезгаданих господарських операцій, а саме: акти про приймання матеріалів, рух матеріалів по групі 110611, картки складського обліку, вимоги на відвантаження товарів, сертифікати якості та відповідності товарів, тощо.

Між ДТГО «Львівська залізниця» в особі ВП «Чернівецький відділ матеріально-технічного постачання» (покупець) та ТзОВ «Мегапласт-Захід» (постачальник) 23.09.2010 року було укладено договір поставки за №Л/НХТер-4-10042, згідно з якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити певний товар, в асортименті та кількості відповідно до Специфікації №1, що є Додатком №1 до даного Договору та є його невід'ємною частиною.

Також, позивачем (покупець) укладено договір з ТзОВ «Мегапласт-Захід» (постачальник) за №МНХ/в-1061 від 20.08.2010 року, постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити певний товар, в асортименті та кількості відповідно до Специфікації №1, що є Додатком №1 до даного Договору та є його невід'ємною частиною. Дані обставини сторонами не заперечуються.

В підтвердження реальності виконання вищенаведених договорів позивачем надано прихідні ордери, рахунки - фактури, рахунки, вимоги, податкові та видаткові накладні, платіжні доручення, виписки з банківського рахунку, сертифікати якості товару, паспорт товару, специфікації до договору.

Також, судом встановлено, що документи про транспортування товарно-матеріальних цінностей по вищенаведених господарських операціях у підрозділах залізниці не збереглися. Однак, наявність таких при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість, у даному випадку, не є необхідною згідно вимог чинного законодавства, що також підтверджується позицією Міністерства доходів і зборів України у листі від 19.09.2013 року за №11569/6/99-99-22-01-03-15/1128.

Між ДТГО «Львівська залізниця» (замовник) та ТзОВ «Київський машинобудівний завод» (виконавець) 07.09.2012 року за №Л/П-122234 НЮ відповідно до якого виконавець згідно з вимог замовника зобов'язується у 2012 року надати послуги з модернізації колійної машини ЩОМ - 4, згідно з переліком наданих послуг та калькуляцією, а замовник - прийняти і оплатити надані послуги.

В підтвердження реальності виконання вищенаведеного договору позивачем надано додатки до договору, калькуляцію, акт здачі-приймання робіт, акт приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів модернізації, податкову накладну, витяг з Єдиного реєстру податкових накладних, реєстр отриманих податкових накладних, рахунки - фактури, платіжні доручення, формуляр щебенеочисної машини ЩОМ-4, паспорт двигуна ЯМЗ-65.03.10, паспорт дизель-електричної машини, паспорт генератора синхронного, журнал-ордер рахунку №63101, фото двигуна ЯМЗ - 6503.10 щебенеочисної машини ЩОМ-4.

Відповідач, у свою чергу, вважає, що даних доказів не є достатньо в підтвердження обставин реальності господарської операції між позивачем та вищенаведеними контрагентами.

Як вбачається з акта перевірки, в ході проведення перевірок контрагентів позивача не підтверджено наявність поставок товарів (робіт, послуг) від їх підприємств постачальників, що свідчить про здійснення даних правочинів без мети настання реальних наслідків.

Висновки контролюючого органу ґрунтуються на обставинах, викладених в актах Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу обслуговування великих платників податків від 01.11.2013 року за №1315/42-10/19014832, від 06.09.2013 року за №1072/42-10/19014832, від 13.08.2013 року за №955/42-10/19014832, ДПІ у Соломянському районі м.Києва від 19.07.2013 року за №246/26-58-22-05-11/37107129 та ДПІ у Залізничному районі м.Львова від 15.02.2013 року за №301/22-10/35102019.

При цьому, в даних актах досліджуються обставини реальності господарських відносин між наведеними контрагентами та їх постачальниками, які не спростовують обставини руху активів між позивачем та його контрагентами.

Даючи правову оцінку наведеним доказам суд, вважає, що прямими доказами в підтвердження обставин правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість є надані позивачем первинні бухгалтерські документи, які підтверджують реальний рух активів між позивачем та його контрагентами. Подані ж відповідачем докази не є прямими та в своїй сукупності не можуть вказувати на протиправність дій позивача при оподаткуванні згаданих господарських операції і підтверджувати обізнаність позивача про сумнівне ведення господарської діяльності його контрагента та контрагентами останнього.

За таких обставин, суд вважає, що органом державної податкової служби не доказано фактичного не здійснення згаданих господарських операцій.

Крім того, не дозволяється включення до податкового кредиту, згідно з підп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 даного Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Такі ж вимоги містяться і в п.198.6 ст.198 ПК України.

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період були надані податкові накладні, що знаходяться в матеріалах справи, які не мали недоліків та, порядок заповнення яких, відповідав встановленому чинним законодавством.

Окрім того, відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підп. „а", „в", „г", „д" п.10.1 ст.10 вищезазначеного Закону, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 згаданого Закону).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Також, суд звертає увагу на обставини за наявності яких рішення суб'єкта владних управлінських функцій вважається правомірним, зокрема, таке має бути прийнято пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (п.8 ч.2 ст.2 КАС України).

При цьому, поняття справедливого балансу розкрито у рішенні Європейського Суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03).

Так, Європейський Суд з прав людини, вважає, що порушенням справедливого балансу, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності, буде коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою податку на додану вартість, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподаткованої податком на додану вартість поставки, який повністю виконав свої зобов'язання за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності.

В матеріалах справи відсутні докази в підтвердження наведених обставин справедливого втручання контролюючого органу у право власності позивача, а тому рішення не відповідає наведеному критерію.

Не можна залишити поза увагою і той факт, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З врахуванням того, що орган державної податкової служби при встановленні факту нікчемності правочину в акті перевірки покликався саме на ст.228 ЦК України, наведені обставини враховуються судом при прийнятті судового рішення.

З огляду на викладене, суд вважає, що наявні в матеріалах справи докази повністю підтверджують обставини реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а тому висновки про неправомірність формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами таких господарських операцій є безпідставними та необгрунтованими.

Оскільки правомірність нарахування основного платежу по згаданому податку не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи органом державної податкової служби безпідставно застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи).

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обгрунтованими, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі належить присудити з Державного бюджету України на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати, прийняте Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м.Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів, податкове повідомлення-рішення від 26.12.2013 року за №0000164210/9452.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» (код ЄДРПОУ 01059900), що знаходиться за адресою м.Львів, вул.Гоголя, 1, 487 грн. 20 коп. (чотириста вісімдесят сім гривень двадцять копійок) сплаченого судового збору.

4.Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

5.Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 23 травня 2014 року.

Суддя В.Я.Мартинюк