Ухвала суду № 38820571, 20.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" травня 2014 р. м. Київ К/800/37060/13

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівМаслія В. І., Черпіцької Л. Т.,секретаря судового засідання Левіної А.А.,

за участю: представника відповідача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Кікалова В. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, до якої приєдналась Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ЕРДЕ БАНК" Куренний Олександр Вікторович, на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_6 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ЕРДЕ БАНК" Куреного Олександра Вікторовича, третя особа: Публічне акціонерне товариство "ЕРДЕ БАНК", про визнання неправомірною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_6 звернулась з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ЕРДЕ БАНК" Куреного О. В., і відповідно до уточнених позовних вимог просила: визнати неправомірною бездіяльність відповідачів при розгляді вимог щодо відшкодування коштів за вкладом позивача в ПАТ "ЕРДЕ БАНК"; зобов'язати відповідачів включити позивача до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "ЕРДЕ БАНК" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2013 року, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся з касаційною скаргою, до якої приєдналась Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ЕРДЕ БАНК", в якій просять їх скасувати, ухвалити нове рішення, яким направити справу на новий розгляд.

Заперечення не надходили.

Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що 22 жовтня 2012 року між позивачем та ПАТ "ЕРДЕ БАНК" укладено договір № 22/10-13/КлП банківського вкладу зі сплатою процентів в кінці строку, відповідно до якого банк відкрив позивачу вкладний (депозитний) рахунок, а позивач вніс на даний рахунок суму в розмірі 23 150 доларів США. Вклад залучався на строк 1 місяць (з 22 жовтня 2012 року по 22 листопада 2012 року) під 8,00 % річних, та підлягав поверненню 22 листопада 2012 року.

Довідкою від 15 квітня 2013 року уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "ЕРДЕ БАНК" підтверджено зарахування коштів за договором № 22/10-13/КлП від 22 жовтня 2012 року.

29 жовтня 2012 року ФГВФО прийняв рішення № 25 "Про виведення з ринку та здійснення тимчасової адміністрації", яким запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "ЕРДЕ БАНК" (код за ЄДРПОУ 34817907, МФО 380667, місцезнаходження: м. Київ, вул. П. Сагайдачного/Ігорівська, буд. 10/5, літ. А).

Уповноваженою особою ФГВФО на ліквідацію АТ "ЕРДЕ БАНК" листом № 808/1 від 31 січня 2013 року повідомлено позивача, що Фонд не відшкодовує кошти, що розміщені на вклад особи за договором, умовами якого передбачено отримання від банку процентів на більш сприятливих умовах, ніж ті, що передбачені умовами договору банківського вкладу (депозиту) відповідного типу (банківського продукту та/або акційної програми).

04 січня 2013 року позивач звернувся із заявою (вх. № 744/1/1) до уповноваженого особи ФГВФО на тимчасову адміністрацію Куреного О. В., в якій просив виплатити йому гарантовану суму відшкодування за вкладом, що розміщений в банку ПАТ "ЕРДЕ БАНК". До заяви додано копію паспорту позивача та копію ідентифікаційного коду.

Крім того, 04 січня 2013 року позивач звернувся до уповноваженого особи ФГВФО на тимчасову адміністрацію Куреного О. В. із заявою (вх. № 745/1/1), в якій вказував, що не є акціонером ПАТ «ЕРДЕ БАНК», не пов'язаний із керівниками чи співробітниками, не розміщував кошти на депозитному рахунку на індивідуальній основі. В зв'язку з цим просив повідомити конкретну дату виплати гарантованого відшкодування вкладу.

Постановою Національного банку України "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «ЕРДЕ БАНК" від 09 січня 2013 року № 4 відкликано банківську ліцензію ПАТ "ЕРДЕ БАНК".

10 січня 2013 року Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення "Про початок здійснення процедури ліквідації АТ "ЕРДЕ БАНК" № 2 та рішення "Про уповноваження особи Фонду на ліквідацію АТ "ЕРДЕ БАНК" від 10 січня 2013 року № 3.

Не отримавши відповіді від відповідачів на подані заяви та не отримавши виплат гарантованої суми, позивач вважає, що відповідачі допустили протиправну бездіяльність, яка порушує його права та охоронювані законом інтереси, у зв'язку з чим звернувся до адміністративного суду.

Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, щодо обґрунтованості цього позову.

Колегія суддів погоджується з висновками судів.

Нормативно-правовим актом, яким встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження ФГВФО, порядок виплати ФГВФО відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між ФГВФО, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків, є Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23.02.2012, № 4452-VI (надалі - Закон №4452-VI ). Метою Закону № 4452-VI є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відповідно до частин першої і другої статті 4 Закону №4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює такі функції: веде реєстр учасників Фонду; здійснює заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Зобов'язання з виплати відсотків за вкладами, нарахованих під час здійснення тимчасової адміністрації, задовольняються відповідно до черговості, встановленої пунктом 4 частини першої статті 52 цього Закону.

В частині другій статті 26 Закону №4452-VI визначено, що вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, врегульований в статті 27 Закону №4452-VI, відповідно до якого уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр», «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

При цьому, уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини 4 статті 26 цього Закону.

Диспозиція вказаної норми статті 26 Закону містить дві складові, наявність яких надає право Фонду не відшкодовувати вклад, а саме: вклад повинен бути розміщений на індивідуальній основі; проценти повинні отримуватися на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні.

Системний аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що для правильного вирішення цього спору необхідно розуміти зміст таких понять, як "сприятливі договірні умови", "індивідуальна процедура", та чи мали вони місце під час укладення позивачем договору банківського вкладу.

Якщо спеціальні пропозиції банку щодо вкладів були однакові для всіх бажаючих укласти договір банківського вкладу та не встановлювались окремо для певної особи, то ці вклади не можуть вважатись такими, що розміщені на індивідуальній основі та на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні.

Відповідно до частини другої статті 1058 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) встановлено, що договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (ст. 633 цього Кодексу).

В частинах першій і другій статті 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними (ч. 6 ст. 633 ЦК України).

Пропозиція банку укласти договір на однакових для всіх умовах, є публічною офертою, а сам договір - договором приєднання. Публічна оферта - це адресована невизначеному колу осіб пропозиція, яка містить всі істотні умови договору та з якої вбачається воля оферента укласти договір на зазначених у пропозиції умовах з кожним, хто відгукнеться. Згідно із частиною першою статті 634 Цивільного кодексу України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Якщо будь-хто може скористатися спеціальною пропозицією банку, яка не змінюється під конкретного вкладника, відповідні депозитні договори є такими, що укладаються на звичайних умовах. Вклади, розміщені в рамках проведення будь-яким банком спеціальних пропозицій, акцій або надання бонусних процентів, не можна віднести до таких, що розміщені на індивідуальних, більш вигідних умовах, якщо за умовами проведення акцій цю пропозицію було розраховано на широке необмежене коло осіб, і будь-хто міг скористатися нею.

Програмами лояльності або спеціальні пропозиції, які передбачають додавання певних процентів на депозит у зв'язку з пролонгацією договору, соціальним статусом вкладника (пенсіонери, студенти, тощо), акції під певні свята, є публічним пропозиціями, розрахованими на необмежене коло осіб.

Системний аналіз наведених норм дає підстави вважати, що умови договору банківського вкладу повинні бути однаковими для всіх вкладників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно, до осіб, які мають надані законом пільги, банк може застосувати більш сприятливі договірні умови, аніж до інших вкладників, і особа має усвідомлювати, що при наявності таких пільг, банком до неї застосовані саме такі (більш сприятливі) умови.

У свою чергу, вклад, розміщений на індивідуальній основі або на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, може вважатися лише вкладом, який запропонований окремій особі на підставі, зокрема, окремих рішень уповноважених осіб банку тощо, тобто такі умови не пропонуються публічно невизначеному колу осіб. У разі неприйняття банком будь-яких документів, у яких фіксуються пільги для певних клієнтів банку (відсутності доказів), такі умови договору не можна вважати індивідуальними.

Тобто, отриманню індивідуальних депозитних ставок повинна передувати підстава, зокрема, або письмове звернення з проханням встановити йому індивідуальну ставку, яка не міститься в публічних пропозиціях банку, вказуючи при цьому на аргументи, які можуть слугувати підставою для встановлення процентів на більш сприятливих договірних умовах, або інформація банку про певні акції для конкретних осіб, які визначені банком.

Розглянувши звернення вкладника, уповноважена особа або колегіальний орган банку має право прийняти рішення про нарахування процентів за індивідуальною ставкою саме цьому вкладнику. Таке рішення фіксується документально з подальшим обов'язковим відображенням його в тексті депозитного договору.

Підписуючи депозитні договори, вкладники розраховують на те, що їх вклади будуть гарантуватися Фондом, тобто дії банку з неповернення вкладів нівелюють саму мету та призначення таких договорів.

Між тим, як встановлено судами, будь-яких пільг позивач не мала і не повідомляла банк про обставини, які б надавали їй можливість отримати від банку фінансові привілеї.

Так само позивач не зверталася до банку з клопотаннями встановити їй на індивідуальній основі процентну ставку, а банк не приймав відповідних рішень щодо позивача; в депозитному договорі не вказується, що спеціальна ставка встановлена на індивідуальній основі або на більш сприятливих умовах ніж інші.

Іншими словами, банк жодним чином не попереджав позивача про те, що, укладаючи договір на відповідний вклад з 8 % річних, на думку банку на спеціальних умовах, це потягне невідшкодування позивачу гарантованої суми. Тобто позивач, укладаючи депозитний договір, розраховувала на те, що вклад гарантується Фондом, та не могла передбачити, що Фонд в подальшому буде інтерпретувати умови договорів як такі, що укладені на індивідуальній основі.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів, що спеціальні пропозиції банку, на підставі яких позивач уклала депозитний договір, не можуть вважатися індивідуальними умовами, оскільки банк не довів, що такі умови відрізняються від умов для широкого кола осіб.

Окрім того, між сторонами спору відсутні заперечення щодо встановленого судами існування Протоколу засідання управління активами та пасивами ПАТ "Ерде Банк" від 03 вересня 2012 року № 143, яким затверджено спеціальні пропозиції процентних ставок за вкладом "Класичний Плюс", відповідно до яких при розміщені фізичними особами грошових коштів у іноземній валюті на депозит "Класичний Плюс" строком на 1, 3, 6 місяців з правом поповнення з виплатою відсотків в кінці строку, процентна ставка склала до 11%.

Проаналізувавши наведені норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що такий підхід до виплати гарантованих відшкодувань щодо вкладів є неправомірним, а норми законодавства щодо того, що вкладник не має право на відшкодування цього вкладу, витлумачені Фондом на свій розсуд.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що судами повно встановлені обставини у справі та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги є декларативними та не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив :

Касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, до якої приєдналась Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "ЕРДЕ БАНК", залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.

Судді: