Ухвала суду № 38820486, 20.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" травня 2014 р. м. Київ К/800/64915/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Муравйова О.В.

за участю секретаря: Горголь І.С.

представників:

позивача: Полохіна Т.М., Баранюка Д.А.

відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 29.08.2013 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2013 року

у справі № 806/4329/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стар-Кар»

до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Стар-Кар» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Стар-Кар») звернулось з позовом до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області (далі по тексту - відповідач, ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 29.08.2013 року адміністративний позов задоволено.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2013 року апеляційну скаргу ОДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ОДПІ залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Стар-Кар» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за період з 01.07.2011 року по 30.06.2012 року, за результатами якої складено акт від 30.11.2012 року №5570/22-2/36072478.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено п. 44.1 ст. 44, п. 138.2, п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 144.1 ст. 144, п. 146.12 ст. 146 Податкового кодексу України, п. 185.1 ст. 185, п. 189.1 ст. 189, п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, п. 146.12 ст. 146 Податкового кодексу України.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ОДПІ прийнято податкові повідомлення - рішення від 21.01.2013 року

- №000027222, яким ТОВ «Стар-Кар» визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 488395,00 грн. (основний платіж - 468258,00 грн., штрафні санкції - 19137,00 грн.);

- №000028222, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 40540,00 грн. (основний платіж - 32432,00 грн., штрафні санкції - 8108,00 грн.);

- № 000029222, яким ТОВ «Стар-Кар» зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 2271421,00 грн.;

- № 000030222, згідно якого до позивача застосовано адміністративний штраф та інші санкції у розмірі 510,00 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття податкових повідомлень - рішень від 21.01.2013 року №000027222, яким ТОВ «Стар-Кар» визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 488395,00 грн. та № 000029222, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 2271421,00 грн. є висновок ДПІ, зазначений в акті перевірки про порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, а саме - завищення витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування за період, що перевірявся у зв'язку з віднесенням до їх складу сум витрат згідно отриманих видаткових накладних, оформлених з порушенням вимог чинного законодавства на загальну суму 1364610,00 грн.

Відповідно до вимог пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.4 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ПП «Тойота-Україна» (Дистриб'ютор) та ТОВ «Стар-Кар» (Дилер) 15.12.2010 року укладено договір про призначення уповноваженого дилера продукції «Тоуота».

На виконання умов вказаного договору між ПП «Тойота-Україна» (Постачальник) та ТОВ «Стар-Кар» (Покупець) укладено договір поставки автомобілів № 2171/12/10 від 15.12.2010 року.

Реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Тойота-Україна» підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, актами прийняття-передачі транспортних засобів, вантажно - митними деклараціями, тощо.

Оплата позивачем придбаного товару підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.

В подальшому, отримані автомобілі були реалізовані ТОВ «Стар-Кар» на підставі договорів купівлі-продажу автомобілів та актів приймання-передачі автомобілів.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та вищевказаним контрагентом.

Таким чином, колегія суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що дії ТОВ «Стар-Кар» щодо формування витрат за рахунок віднесення до їх складу витрат на придбання автомобілів в сумі 1364610 грн. в 4 кв. 2011 року підтверджується належними первинними документами, які відповідають вимогам чинного законодавства та узгоджуються з положеннями Податкового кодексу України.

Крім того, в акті перевірки зазначено, що позивачем порушено п. 138.2, п. 138.10, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в частині невірного визначення позивачем витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування в окремих податкових періодах по рядку 06 Податкових декларацій «Інші витрати» та не відповідності даних бухгалтерського обліку платника даним Податкових декларацій по податку на прибуток, що призвело до їх заниження на загальну суму - 2841942,00 грн.

В свою чергу, судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що ТОВ «Стар-Кар» в уточнюючій податковій декларації з податку на прибуток підприємства у рядку 06 Декларації «Інші вирати» правомірно задекларовано суму витрат, а нарахування податкових зобов'язань контролюючим органом проведені неправомірно.

Також, суди попередніх інстанцій обґрунтовано не прийняли до уваги висновки ДПІ про порушення позивачем п. 146.12 ст. 146 Податкового кодексу України щодо невірного визначення витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування за І півріччя 2012 року, у зв'язку з віднесенням до їх складу суми проведення поліпшення орендованих основних фондів, що не перевищує 10 відсотків балансової вартості основних засобів на початок звітного (податкового) року.

Як вбачається з матеріалів справи, вказаних висновків, податковий орган дійшов у зв'язку з віднесенням ТОВ «Стар-Кар» витрат за І квартал 2012 року у розмірі 150000,00 грн. при проведенні ремонту орендованого приміщення офісу та магазину підприємства за адресою: АДРЕСА_1, яке фактично, згідно наданих документів, підприємством не використовувалось в даному періоді. Окрім того, податковий орган вважав, що в порушення п. 144.1 ст. 144 Податкового кодексу України, підприємством завищено витрати, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування за період, що перевірявся, у зв'язку з віднесенням до їх складу суми амортизаційних нарахувань по об'єкту поліпшення орендованих основних засобів (приміщення офісу та магазину за адресою: АДРЕСА_1), яке фактично не використовувалось ТОВ «Стар - Кар» в господарській діяльності на суму 3962,00 грн.

Пунктом 144.1 ст. 144 ПК України, передбачено, що амортизації підлягають в тому числі витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів, що перевищують 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, що підлягають амортизації, на початок звітного року.

Згідно п. 146.12 ст. 146 ПК України, сума витрат, що пов'язана з ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів, у тому числі орендованих або отриманих у концесію чи створених (збудованих) концесіонером у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, відноситься платником податку до складу витрат.

Відповідно до вимог п. 146.19 ст. 146 ПК України, у разі якщо договір оперативної оренди (лізингу) чи концесії зобов'язує або дозволяє орендарю чи концесіонеру здійснювати ремонти та/або поліпшення об'єкта оперативної оренди (лізингу) чи концесії, частина вартості таких ремонтів та/або поліпшень у сумі, що перевищує віднесену на витрати згідно з абзацом другим пункту 146.11 та пункту 146.12 цієї статті, амортизується орендарем чи концесіонером як окремий об'єкт в порядку, встановленому для групи основних засобів, до якої відноситься об'єкт оперативної оренди (лізингу) чи концесії, що ремонтується та/або поліпшується. При цьому орендарем не враховується балансова вартість об'єктів оперативної оренди/лізингу, за якою вони обліковуються на балансі орендодавця.

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.01.2012 року між позивачем та ФОП ОСОБА_4 було укладено договір суборенди житлового приміщення б/н, відповідно до умов якого передається в оренду частина нежитлового приміщення площею 200 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 для розміщення контори та магазину по торгівлі транспортними засобами на строк з 01.01.2012 року по 31.03.2012 року.

Підпунктом 2.4.2 договору суборенди частини нежитлового приміщення від 01.01.2012 року передбачено, що ТОВ «Стар-Кар» (Суборендар) має право пристосовувати та поліпшувати об'єкт оренди для своїх потреб згідно до п. 1.1 договору суборенди.

Фактичне виконання вищевказаного договору підтверджується наявними в матеріалах справи актами прийому-передачі частини приміщення, актами здачі-приймання послуг з оренди приміщення, тощо.

Документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та ФОП ОСОБА_4

В свою чергу, щодо податкового повідомлення - рішення від 21.01.2013 року №000028222, яким ТОВ «Стар-Кар» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 40540,00 грн. (основний платіж - 32432,00 грн., штрафні санкції - 8108,00 грн.), слід зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття вищевказаного податкового повідомлення - рішення став висновок акту перевірки, про те, що позивачем в порушення п. 185.1 ст. 185, п. 189.1 ст. 189, п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, занижено податкові зобов'язання на суму ПДВ з залишкової вартості об'єкту поліпшення орендованих основних засобів (офісного приміщення та магазину за адресою: АДРЕСА_1) який переведено до складу невиробничих фондів за період, що перевірявся на загальну суму 32432,00 грн.

Відповідно до вимог п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Пунктом 189.1 ст. 189 ПК України передбачено, що у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Згідно п. 198.5 ст. 198 ПК України, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу);

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Стар-Кар» віднесено до витрат 4 кварталу 2011 року залишкову вартість об'єкту поліпшення в сумі 162161 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податкове повідомлення - рішення від 21.01.2013 року №000028222, яким ТОВ «Стар-Кар» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 40540,00 грн. є необґрунтованим.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, згідно податкового повідомлення - рішення від 21.01.2013 року №000030222, до позивача застосовано штраф у розмірі 510,00 грн. на підставі пп. 20.1.2 п. 20, п. 85.8 ст. 85 Податкового кодексу України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що штраф застосовано за ненадання під час перевірки первинних документів згідно запиту податкового органу від 23.11.2012 року. Проте, податковим органом не було надано доказів на підтвердження своїх доводів, а також, не спростовано пояснення представника позивача з приводу надання до перевірки вичерпного переліку первинних документів.

Відповідно до вимог п. 85.6. ст. 86 ПК України у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, податковим органом зазначений акт не складався, не зважаючи на те, що з 23.11.2012 року, термін перевірки було продовжено на п'ять днів.

Згідно п. 86.1 ст. 86 ПК України, результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення є неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Житомирського окружного адміністративного суду від 29.08.2013 року та ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2013 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 29.08.2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак О.В. Муравйов