Ухвала суду № 38820478, 17.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" квітня 2014 р. м. Київ К/800/33056/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А.,при секретарі Луцак А.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2013 року

у справі № 2а-15882/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нутрітех Україна»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної

податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нутрітех Україна» (надалі також - позивач, ТОВ «Нутрітех Україна») звернулося до суду із позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (надалі також - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 4 липня 2012 року № 0005552203, №0005542203, №000553203.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2013 року адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 4 липня 2012 року № 0005532203 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 208445,00 грн., визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 4 липня 2012 року № 0005542203 та від 4 липня 2012 року № 0005552203. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2013 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2013 року - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2013 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеного відповідачем контрольного заходу, що зафіксовано в акті перевірки від 11 червня 2012 року № 364/2203/34575942, встановлено, що позивачем занижено податок на прибуток всього в сумі 272 937 грн., завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток всього в сумі 273338 грн., занижено податок на додану вартість на загальну суму 50 414 грн.

У зв'язку з наведеним, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 4 липня 2012 року:

- № 0005532203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 272938 грн., у тому числі 272937 грн. за основним платежем та 1 грн. - штрафна (фінансова) санкція;

- № 0005542203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 63 027 грн., у тому числі 50414 грн. за основним платежем та 12 613 грн. - штрафна (фінансова) санкція;

- № 0005552203, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за І квартал 2011 року у розмірі 273 338 грн.

Суди попередніх інстанцій зробили висновок, що позивач протиправно включив до складу валових витрат витрати з отримання агентських і посередницьких послуг на загальну суму 257 968 грн., і прийшов до висновку про часткову обґрунтованість податкового повідомлення-рішення від 4 липня 2012 року № 0005532203.

З огляду на те, що позивач не ставить під сумнів вказаних висновків судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, як це передбачено положеннями частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо висновків відповідача про завищення позивачем від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток всього в сумі 273338 грн. у зв'язку з порушенням вимог підпункту 136.1.1 пункту 136.1 статті 136, пункту 137.1 статті 137, пункту 7 підрозділу 4 розділу ХХ Перехідних положень Податкового Кодексу України, що полягало у невірному визначенні доходу за 2 квартал 2011 року із урахуванням передплати отриманої до 1 квітня 2011 року судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (Постачальник) та ТОВ «Флора» (Покупець) укладено Договір поставки на умовах 100% передоплати № 05-01-11/01-МД від 5 січня 2011 року.

Згідно банківської виписки, ТОВ «Флора» 11 березня 2011 року перерахувало на розрахунковий рахунок позивача, відкритий у ПАТ «Банк Форум» грошові кошти у розмірі 419464,51 грн. на виконання умов Договору № 05-01-11/01-МД від 5 січня 2011 року.

ТОВ «Флора» листом від 31.03.2011 року № 31-03/11 просило повернути грошові кошти у розмірі 419 464,51 грн. перераховані за мінеральні добрива (Сикоферт) по рахунку СФ 0000026 від 3 березня 2011 року у зв'язку з відсутністю товару.

Позивачем перераховано на розрахунковий рахунок ТОВ «Флора» кошти на загальну суму 419 464,51 грн. платежами, здійсненими 31 березня 2011 року на суму 219 464,51 грн., 100 000,00 грн. та 100 000,00 грн.

1 квітня 2011 року ТОВ «Флора» знову перерахувало на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти у розмірі 419 464,51 грн., після чого останній відвантажив товар (Сикоферт 12 8-3MgO+32SO3+ME) на суму 419 464,51 грн., на підтвердження чого надав копії видаткової накладної № РН-1902 від 19 квітня 2011 року, довіреності № 249 від 19 квітня 2011 року на отримання від позивача товару, товарно-транспортні накладні та акт виконаних робіт про надання послуг з перевезення товару.

У зв'язку із вищезазначеним поверненням грошових коштів, позивач здійснив відповідні коригування суми доходу від операційної діяльності у декларації з податку на прибуток на суму 373 720,00 грн. (з урахуванням авансу отриманого та оподаткованого за ставкою 25% у І кварталі 2011 року та повернутого у ІІ кварталі 2011 року).

Згідно з пунктом 50.1 статті 50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім митної декларації або обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Відповідно до пункту 140.2 статті 140 Податкового кодексу України у разі якщо після продажу товарів, виконання робіт, надання послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, в тому числі перерахунок у випадках повернення проданих товарів чи права власності на такі товари (результати робіт, послуг) продавцю, платник податку - продавець та платник податку - покупець здійснюють відповідний перерахунок доходів у звітному періоді, в якому сталася така зміна суми компенсації.

Пунктом 152.3 статті 152 Податкового кодексу України передбачено, що доходи і витрати нараховуються з моменту їх виникнення згідно з правилами, встановленими розділом ІІІ, незалежно від дати надходження або сплати коштів, якщо інше не встановлено цим розділом.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про непідтвердженість висновків відповідача, викладених в акті перевірки, про заниження позивачем задекларованих показників у рядку 02 Декларації «Дохід від операційної діяльності (дохід від реалізації товарів (робіт, послуг)» на суму 353720 грн. у зв'язку з неправильним визначенням доходу за 2 квартал 2011 року із урахуванням передплати отриманої до 1 квітня 2011 року.

Щодо висновків відповідача про протиправне включення позивачем до складу валових витрат у періоді, що перевірявся, суми страхових внесків у розмірі 253 498 грн., судами попередніх інстанцій встановлено, що вони ґрунтуються на тому наступне.

Між позивачем (страхувальник) та ПАТ «Українська охоронна-страхова компанія» (страховик) укладено договори добровільного страхування майна юридичних осіб № КИ.ДМ11-41.62295 від 4 травня 2011 року та № КИ.ДМ11-41.62295 від 4 травня 2011 року.

Відповідно до зазначених договорів страхування, які складено на умовах правил страхування ДМ11-41, страховик приймає на себе обов`язок сплатити страхувальнику страхове відшкодування в межах страхової суми за шкоду, пов`язану з пошкодженням, знищенням або втратою застрахованого майна, яке належить страхувальнику на праві власності, та знаходиться в межах території України на складах страхувальника, а страхувальник зобов`язується сплачувати страховий платіж у визначені строки та виконувати умови цього договору та правил.

Предметом договору страхування є майнові інтереси Страхувальника, що не суперечать закону України і пов`язані із володінням, користуванням та розпорядження майном, зазначеним у додатках до договорів страхування. Страхуванню підлягає майно у межах страхових сум, зазначених у додатках до договорів.

Як вбачається з додатків № 1 до договорів добровільного страхування майна юридичних осіб об'єктом страхування є мінеральні добрива, що належать позивачу на праві власності та знаходяться в межах території України на складах позивача.

В матеріалах справи наявні копії договорів поставки відповідно до яких позивачем було придбано мінеральні добрива, а також вантажно-митні декларації з відмітками митниці про проходження митного контролю, банківські виписки та посвідчення про державну реєстрацію мінеральних добрив. Крім того, в матеріалах справи наявні копії договору відповідального зберігання а також інші договори складського зберігання.

Позивачем також надано на підтвердження перевезення мінеральних добрив довгострокові договори перевезення, акти виконаних робіт, товарно-транспортні накладні, банківські виписки про оплату послуг з перевезення вантажів .

Дослідивши зазначені первинні документи, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про те, що посилання відповідача на те, що позивачем не підтверджено право власності на майно, що є об'єктом страхування за договорами № КИ.ДМ11-41.62295 від 4 травня 2011 року та № КИ.ДМ11-41.62295 від 4 травня 2011 року є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Згідно з пунктом «г» підпункту 138.10.1 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин) до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

Враховуючи вищевикладені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про те, що позивачем відповідно до вимог чинного законодавства включено до складу валових витрат суми страхових внесків за договорами страхування у періоді, що перевірявся у розмірі 253 498 грн.

Щодо висновків відповідача про безпідставне віднесення позивачем до складу витрат витрат на оренду житлових приміщень та до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні оренди у зв'язку з тим, що орендоване приміщення не використовується позивачем судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Пунктом «в» підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Податковий кредит звітного періоду, відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат для цілей оподаткування податком на прибуток приватних підприємств є здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, орендовані позивачем приміщення використовувались позивачем в господарській діяльності, зокрема: орендоване згідно укладеного з ТОВ Нексус-Про» договору від 31 березня 2011 року приміщення є місцем знаходження керівного органу позивача, в ньому знаходяться робочі місця працівників та безпосередньо за адресою орендованого приміщення здійснюється управління господарською діяльністю позивача; орендоване згідно укладеного з ФОП ОСОБА_5 договорів від 1 квітня 2011 року та 4 січня 2012 року приміщення використовується позивачем як офісне приміщення з метою ведення підприємницької діяльності.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційні скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко