Ухвала суду № 38820444, 07.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 травня 2014 року м. Київ К/800/63649/13

Колегія Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді: Олексієнка М.М.,

суддів: Ємельянової В.І.,

Стародуба О.П.,

здійснивши попередній розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) про визнання неправомірним і скасування рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання прийняти зазначене рішення, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 квітня 2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2013 року,

в с т а н о в и л а :

У березні 2013 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом, відповідно до якого просив:

визнати неправомірним та скасувати рішення ДМС України від 06.02.2013 року № 77-13 про відмову у визнанні його біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту;

зобов'язати відповідача прийняти рішення, яким визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Посилався на незаконність оскаржуваного рішення, оскільки відповідачем належним чином не перевірені його доводи про обґрунтоване побоювання при поверненні до країни громадянського походження стати жертвою переслідувань через військовий стан і можливість призиву до армії та застосування зброї до мирного населення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2013 року, в задоволені позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, допущені судами, просить попередні рішення скасувати з направленням справи на новий розгляд. Вказує на те, що судами неповно з'ясовані обставини справи щодо підстав залишення ним країни свого громадянського походження.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги з урахуванням наступного.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_2 після закінчення навчання на підготовчих курсах в Національному авіаційному університеті України, у вересні 2012 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві про визнання його біженцем. Посилався на несприятливу військово-політичну ситуацію в країні своєї громадянської належності (Сирії) та можливість стати жертвою військових дій, так як при поверненні додому може бути призваним до збройних сил і змушений воювати з мирним населенням.

Рішенням ДМС України № 77-13 від 06.02.2013 року, яке є предметом оскарження, відмовлено ОСОБА_2 у визнанні біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту.

Відмовляючи в задовільні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із законності оскаржуваного рішення, оскільки, в даному випадку, виходячи з доводів позивача та зібраних у справі доказів, відсутні умови, передбачені пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України від 8 липня 2011 року № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон №3671-VI) щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Висновок судів є обґрунтованим і законним.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначається Законом України № 3671-VІ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон № 3671- VІ), міжнародними актами, в тому числі Конвенцією про статус біженців 1951 року, Протоколом щодо статусу біженців 1967 року.

Відповідно до пунктів 1, 13 частини першої статті 1 цього Закону біженцем визнається особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортури, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Виходячи з обставин встановлених судами попередніх інстанцій, суди прийшли до переконливого висновку, що позивач не може відноситися до біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Зокрема, не встановлено, що він може стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуваючи за межами країни своєї громадянської належності, не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Як установлено судами, позивач прибув до України в 2011 році на навчання. Після закінчення підготовчих курсів повертатися до Сирії не побажав у зв'язку з військовими діями в країні та можливістю бути призваним до збройних сил.

Проте судами попередніх інстанцій не встановлено жодних підстав, які б свідчили, що при поверненні до країни громадської належності позивач може стати жертвою переслідувань. Фактично він не хоче повертатися додому лише через побоювання бути призваним до лав збройних сил.

Немає підстав й до визнання ОСОБА_2 особою, яка потребує додаткового захисту.

У рекомендації УВКБ ООН з питань міжнародного захисту стосовно осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку (від грудня 2012 року) мова йде про біженців. В пункті 8 рекомендації вказано, що у випадку, коли особа не відповідає до конвенційним критеріям біженця, то урядам держав необхідно надати додаткові форми захисту таким особам у разі обґрунтованої потреби.

Як зазначалось вище, позивач не відноситься до біженців за правилами, передбаченим Законом № 3671-VІ. Побоювання бути призваним у збройні сили не свідчить про можливість стати жертвою переслідувань.

Суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни ухвалених ними рішень.

На підставі наведеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає, проте може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: М.М. Олексієнко

В.І. Ємельянова

О.П. Стародуб