Рішення № 38818612, 19.05.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" травня 2014 р.Справа № 922/4736/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Воронько В.В.

розглянувши справу

за позовом Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м.Харкова, м. Харків до Публічного АТ "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе", м. Харків про стягнення 14420,63 грн. за участю представників сторін:

позивача - Чуприна Я.О., довіреність 2327-07/32 від 17.03.14 р.

відповідача - Тюменцев В.Ю., довіреність №85/1160 від 30.12.2013 р.

ВСТАНОВИВ:

Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Харкова звернулось до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просило стягнути з Публічного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. С.Орджонікідзе" суму заборгованості по відшкодуванню фактичних витрат на фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної відповідно до Закону України "Про наукову і науково - технічну діяльність" і сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів за липень, серпень та вересень місяці 2013 року в сумі 14420,63грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14 листопада 2013 року (суддя Смірнова О.В.) було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі № 922/4736/13 та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні.

02 грудня 2013 року представник позивача за вх. №44497 надав правове обґрунтування позовних вимог та заяву про зменшення позовних вимог, в якій просив суд зменшити позовні вимоги та стягнути з відповідача суму заборгованості по відшкодуванню фактичних витрат на фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної відповідно до Закону України "Про наукову і науково - технічну діяльність" і сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів за липень, серпень та вересень місяці 2013 року в сумі 13546,63грн.

Судом було прийнято вищевказану заяву позивача до розгляду на підставі ст. 22 ГПК України.

Рішенням господарського суду Харківської області від "16" грудня 2013 р. по справі № 922/4736/13 в позові відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від "20" січня 2014р. рішення господарського суду Харківської області від 16.12.13р. у справі № 922/4736/13 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено, присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. С.Орджонікідзе" на користь Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м.Харкова 13546,63 грн. заборгованості по відшкодуванню фактичних витрат на фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної відповідно до Закону України "Про наукову і науково - технічну діяльність" і сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів за липень, серпень та вересень місяці 2013 року; присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. С.Орджонікідзе" на користь Державного бюджету України 1720,50 грн. судового збору за подання позовної заяви та 860,25 грн. судового збору за подання апеляційної скарги. Доручено господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Постановою Вищого господарського суду України від "10" квітня 2014 року скасовано постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.01.2014 року та ухвалу господарського суду Харківської області від 16.12.2013 року у справі № 922/4736/13, справу № 922/4736/13 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до Витягу з автоматизованої системи документообігу суду від 30.04.2014р. справу призначено для розгляду судді Шарко Л.В.

Ухвалою від "30" квітня 2014 р. суд призначив справу до розгляду в судовому засіданні.

Представник позивача в судовому засіданні надав додаткові пояснення до позовної заяви (вх. № 16265 від 19.05.2014р.), в яких підтримав заявлений позов та зазначив, що на даний час сума, яка підлягає стягненню з відповідача складає 13546,63грн.

Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог позивача заперечував в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позов (вх. № 16127 від 16.05.2014р.). Зокрема, відповідач посилається на те, що позивачем, всупереч ст. 24 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" на підставі довідок відповідача, а не на підставі Закону встановлено факт того, що відповідачем здійснювалась науково-технічна діяльність в обсязі, що перевищує 70% від річного обсягу виконаних робіт. Однак в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують дані довідок, натомість з матеріалів справи вбачається, що відповідача не можна віднести до категорії "наукова установа", оскільки наукова або науково-технічна діяльність не є основною і не становить понад 70% загально річного обсягу виконаних робіт.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з даним позовом не на захист власних прав та інтересів, - діяв як уповноважений державою орган при здійсненні ним владних управлінських функцій і як суб'єкт владних повноважень, тому, відповідно до ст. 17 КАС України, його позов про стягнення суми заборгованості по відшкодуванню фактичних витрат на фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної відповідно до Закону України "Про наукову і науково - технічну діяльність" і сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів, підвідомчий адміністративному суду.

Отже, спір за участю Управління Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Харкова про стягнення суми заборгованості по відшкодуванню фактичних витрат на фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної відповідно до Закону України "Про наукову і науково - технічну діяльність " і сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, що реалізовував у цих відносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції щодо контролю нарахування наукової пенсії та інших платежів до фонду та відповідає вищенаведеному нормативному визначенню саме адміністративної справи.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, ПАТ "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" перебуває у процедурі банкрутства (справа господарського суду Харківської області № Б-39/109-07).

Частина четверта статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлює, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України. Дана норма кореспондується з положеннями пункту 7 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України та застосовується незалежно від суб'єктного складу сторін.

Справи у відповідних спорах відносяться до виключної підсудності того господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (частина 9 статті 16 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, даний спір може розглядатися в межах позовного провадження в господарському суді Харківської області.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про пенсійне забезпечення" пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону здійснюється органами Пенсійного фонду України.

Так, відповідно до ст. 81 Закону України "Про пенсійне забезпечення" призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України.

Порядок призначення пенсій конкретизовано постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до ст. 38 Постанови Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" при прийманні документів орган, що призначає пенсію: а) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; б) здійснює попередню правову експертизу змісту і належного оформлення представлених документів; в) перевіряє правильність копій відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розходження. Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення в трьохмісячний термін з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, а також перевіряти в необхідних випадках обґрунтованість їх видачі; г) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 6), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Також, п. 2 Постанови КМУ № 497 від 11.04.2002 р. "Про забезпечення виконання функцій з призначення і виплати пенсій органами Пенсійного фонду" встановлено, що органи Пенсійного фонду, зокрема, здійснюють призначення і виплату пенсій, надбавок, підвищень та доплат відповідно до Закону.

Статтею 24 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" (надалі - Закон) визначено, що різниця між сумою пенсії, призначеної за цим Законом, та сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів, на яку має право науковий працівник, фінансується:

- для наукових (науково-педагогічних) працівників державних бюджетних наукових установ, організацій та вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації - за рахунок коштів державного бюджету;

- для наукових (науково-педагогічних) працівників інших державних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації - за рахунок коштів цих підприємств, установ, організацій та закладів, а також коштів державного бюджету в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому за рахунок коштів державного бюджету науковим (науково-педагогічним) працівникам оплачується з розрахунку на одну особу 50 відсотків різниці пенсії, призначеної за цим Законом;

- для наукових (науково-педагогічних) працівників недержавних наукових установ, організацій та вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації - за рахунок коштів цих установ, організацій та закладів.

Водночас, ч.33 ст. 24 Закону передбачає, що дія цієї статті поширюється на наукових (науково-педагогічних) працівників наукових установ та організацій недержавної форми власності, які пройшли державну атестацію згідно із цим Законом, недержавних вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, що діють відповідно до Закону України "Про вищу освіту", міжнародних наукових організацій, відкритих на території України відповідно до міжнародних договорів, установчі документи яких затверджено Кабінетом Міністрів України, а також на наукових (науково-педагогічних) працівників наукових установ і вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, що належали партійним та громадським організаціям колишніх Української РСР, інших республік СРСР та СРСР.

Відповідно до визначення ст. 1 Закону, науково-дослідна (науково-технічна) установа (далі - наукова установа) - юридична особа незалежно від форми власності, що створена в установленому законодавством порядку, для якої наукова або науково-технічна діяльність є основною і становить понад 70 відсотків загального річного обсягу виконаних робіт.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підставі довідок відповідача, а не на підставі Закону, встановлено факт того, що відповідачем здійснювалась науково-технічна діяльність в обсязі, що перевищує 70 відсотків від річного обсягу виконаних робіт.

Згідно зі ст. 49 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.

Як вбачається з довідок виданих колишнім працівникам відповідача, на які посилається позивач, вони носять інформаційний характер про стаж роботи працівників та інформацію про їх діяльність на підприємстві. В довідках вказано, що окремі працівники відповідача здійснювали науково-технічну діяльність у розмірі, що перевищує 70% від науково-технічної діяльності робочої групи/бюро/відділу.

Проте, відповідно до вимог Закону, для визнання відповідача науково-технічною установою, його наукова-технічна діяльність має перевищувати 70 відсотків від річного обсягу виконаних робіт всього підприємства.

Належність організації до наукової установи засвідчується статутними документами, відповідною реєстрацією і звітністю з органами державної статистики.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджуючі, дані довідок: статистичні дані щодо річного об'єму науково-технічної діяльності за вказані у довідках роки.

Отже, з матеріалів справи вбачається, що відповідача не можна віднести до категорії "наукова установа", оскільки наукова або науково-технічна діяльність не є основною і не становить понад 70 відсотків загального річного обсягу виконаних робіт.

Оскільки відповідач не підпадає під перелік осіб визначених статтею 24 "Про наукову і науково-технічну діяльність", тому дія статті не розповсюджується на відповідача в даному випадку.

За таких обставин, на відповідача не розповсюджується і дія Порядку фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної науковим (науково-педагогічним) працівникам державних небюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів ІІІ-V рівнів акредитації згідно із Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність", та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, на яку мають право зазначені особи (затв. Постановою КМУ № 372 від 24.03.2004 р.) на якій посилається позивач.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Таким чином, суд приходить до висновку, що на відповідача не може бути покладено обов'язок фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної згідно із Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність", та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів. За таких підстав позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положеннями ст. 49 ГПК України. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Таким чином, у зв`язку з відмовою позивачу в задоволенні позовних вимог, судовий збір не стягується.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1, 12, 16, 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 21.05.2014 р.

Суддя Л.В. Шарко