Ухвала суду № 38815125, 15.05.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2014 р.Справа № 816/5634/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Зеленського В.В.

Суддів: П'янової Я.В. , Чалого І.С.

за участю секретаря судового засідання Городової А.О.

представника позивача Риль В.Є.

представника відповідача Прокопчук О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК Житлобуд" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2014р. по справі № 816/5634/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК Житлобуд"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "МЖК Житлобуд" (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - відповідач) в якому просив визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення - рішення від 11.03.2013 року №0001192301/487 за яким із врахуванням звичайних цін збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 3 522 261 грн. 25 коп., з них: за основним платежем (збільшення) - 2 439 809 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 612 452, 25 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2014 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2014 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що в період з 15.10.2012 року по 09.11.2012 року фахівцями відповідача було проведено виїзну планову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року, за результатами якої складено акт № 5096/22-209/32275458 від 30.11.2012 року.

Згідно висновків вищевказаного акту було встановлено порушення п. 1.31 ст. 1, пп. 4.1.1 п. 4.1ст. 4, пп. 7.4.1, 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 137.10 ст. 137 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в розмірі 3 414 406 грн.; п. 1.4,1.6,1.18 ст. 1, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.5, п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість в розмірі 3 086 874 грн.; завищення від'ємного значення з податку на додану вартість за червень 2012 року на суму 2 500 грн.; абз. "б" п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено неподання відомостей податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків і сум утриманого з них податку.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем було ухвалено податкове повідомлення - рішення № 0013952301/2162 від 20 грудня 2012 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2 814 228 грн. основного платежу та 703 557 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Вищевказане податкове повідомлення - рішення позивачем було оскаржено в адміністративному порядку.

Рішенням Державної податкової служби у Полтавській області за №500/10/10.2-07 від 01 березня 2013 року було скасовано податкове повідомлення - рішення № 0013952301/2162 від 20 грудня 2012 року в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 465 523 грн. 75 коп., в тому числі основний платіж - 374 419 грн. та штрафні (фінансові) санкції - 91 104 грн. 75 коп.

11.03.2013 року відповідачем по справі було ухвалено оскаржуване податкове повідомлення - рішення за № 0001192301/487, яким було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 3 052 261 грн. 25 коп., в тому числі за основним платежем у розмірі 2 439 809 грн., 612 452 грн. 25 коп. штрафних (фінансових) санкцій.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з відсутності обґрунтованих підстав для задоволення позову

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції на підставі наступного.

Закон України "Про інвестиційну діяльність" визначає загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України.

Згідно з ч. 3 ст. 4 вищевказаного Закону інвестування та фінансування будівництва об'єктів житлового будівництва з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання зобов'язань за якими здійснюється шляхом передачі об'єкта (частини об'єкта) житлового будівництва. Інші способи фінансування будівництва таких об'єктів визначаються виключно законами.

Операції компанії із залучення грошових коштів фізичних і юридичних осіб з метою подальшого фінансування будівництва житла для таких осіб мають ознаки діяльності з управління активами, визначення якої наведено в Законі України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)"

Статтею 22 Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" передбачено, що пайовий інвестиційний фонд - це активи, що належать інвесторам на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності. Пайовий інвестиційний фонд не є юридичною особою.

Відповідно до п. 9 розділу XI "Прикінцеві положення" Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" діяльністю з управління активами вважається діяльність, яка здійснюється за винагороду компанією з управління активами на підставі відповідного договору про управління активами, що належать інвесторам на праві власності.

Згідно ст. 9 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" управитель укладає із забудовником договір, за яким забудовник зобов'язується збудувати один або декілька об'єктів будівництва, ввести їх в експлуатацію в установленому законодавством порядку та передати об'єкти інвестування установникам цього фонду у строки та на умовах, визначених цим Законом, Правилами фонду та договором управління майном, а управитель зобов'язується здійснювати фінансування будівництва цих об'єктів будівництва на умовах договору.

Договір між забудовником та управителем фонду фінансування будівництва має обов'язково містити зобов'язання забудовника після закінчення будівництва передати об'єкти інвестування у власність довірителям фонду фінансування будівництва на умовах цього Закону та Правил фонду фінансування будівництва .

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю", після введення об'єкта будівництва в експлуатацію забудовник письмово повідомляє про це управителя та надає дані щодо фактичної (загальної) площі об'єктів інвестування, отримані від органів, що здійснюють реєстрацію права власності нерухоме майно.

На підставі даних щодо фактичної загальної площі об'єктів інвестування довіритель за точною ціною вимірної одиниці об'єкта інвестування здійснює остаточні розрахунки з управителем ФФБ та отримує в управителя ФФБ в обмін на свідоцтво про участь у ФФБ довідку за встановленою формою. Ця довідка є документом, що підтверджує право довірителя на набуття у власність закріпленого за ним об'єкта інвестування. У ній мають бути зазначені обов'язкові дані визначені Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю".

Отриману від управителя ФФБ довідку про право довірителя на набуття у власність об'єкта інвестування довіритель надає забудовнику для подальшого оформлення права власності на закріплений за ним об'єкт інвестування.

Для оформлення правовстановлюючих документів забудовник та довіритель підписують складений забудовником акт прийняття-передачі об'єкта інвестування. Оформлення права власності на житло здійснюється забудовником своїми силами та за свій рахунок. Органи місцевого самоврядування оформлюють право власності довірителя на об'єкт інвестування на підставі довідки про право довірителя на набуття у власність об'єкта інвестування, при цьому органи місцевого самоврядування не мають права вимагати будь-які інші документи щодо участі довірителя у ФФБ.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем по справі та ВАТ "Кредитпромбанк" було укладено генеральний договір на забудову від 18.02.2008 за №ФБ08.0102/08

Згідно умов вищевказаного договору ВАТ "Кредитпромбанк" (Управитель) замовляє ТОВ МЖК "Житлобуд" (Забудовник) будівництво об'єктів, введення в експлуатацію та передачу довірителям у власність об'єктів інвестування, що є у складі об'єктів будівництва (установники управління майном - фізична чи юридична особа, яка передала кошти в управління Управителю на підставі договору про участь у фонді з метою отримання у власність закріпленого за нею об'єкту інвестування).

Одночасно з укладанням даного договору сторони укладають договір відступлення забудовником майнових прав на об'єкт будівництва на користь Управителя з відкладальними умовами.

Також між позивачем та ВАТ "Кредитпромбанк" укладено договір відступлення майнових прав від 18.02.08 № ВП080102/08, згідно якого майнові права на об'єкт будівництва (житловий будинок №37 (друга черга) квартал № 278 в місті Кременчуці) переходять до ВАТ "Кредитпромбанк" при настанні відкладальних умов, як то збільшення строків будівництва більш ніж на 90 днів, збільшення вартості будівництва більш ніж на 20 відсотків понад кошторисну вартість без письмового погодження ВАТ "Кредитпромбанк" та інше.

Згідно Акту готовності об'єкта до експлуатації від 17.11.2009 №988 будівельно-монтажні роботи були виконані у період з червня 2008 року по листопад 2009 року, інвестиційна вартість за затвердженою проектною документацією складає 15 959,449 тис. грн., у тому числі витрати, пов'язані з будівельно-монтажними роботами - 11 452,606 тис. грн., багатоквартирний житловий будинок готовий до експлуатації.

На підставі вказаного акту інспекцією державного архітектурно - будівельного контролю у Полтавській області видано свідоцтво від 17.11.09 № 170000988 про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил

Відповідно до рішення виконкому Кременчуцької міської ради від 11.12.2009 за №897 було затверджено акт розподілу квартир у житловому будинку №37 (друга черга) кварталу №278 в місті Кременчуці.

Відповідно до вказаного рішення виконкому Кременчуцької міської ради позивачу передавались у власність житлові приміщення (квартири) розташовані за адресою: м. Кременчук, квартал 278, будинок № 37.

21.11.2012 року від комунального господарства "Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації" було отримано технічні характеристики квартир, відповідно до яких встановлена їх інвентаризаційна вартість, також з'ясовано період фактичного переходу права власності на житло (дата визначена свідоцтвом про право власності). Документами, які засвідчують передачу квартири власнику є акти приймання-передачі, підписані обома сторонами.

Згідно п. 2 ст. З Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірювач, базується на бухгалтерському обліку, який є обов'язковим видом обліку, що ведеться підприємством.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Стаття 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначає основні принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності до яких, зокрема, відносяться повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі і превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно пунктів 1.3 та 1.4 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.

Поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

З цього приводу суд зазначає, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг) (пункт 4.1 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість").

Також, відповідно пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про податок на додану вартість" у разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Пунктом 1.18 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції (пп. 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

Підпунктом 1.20.51 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що якщо ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом.

Постановою Кабінету міністрів України від 28.10.2004 № 1442, відповідно до статті 9 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" та статті 19 Закону України "Про оцінку земель", затверджено національний стандарт №2 "Оцінка нерухомого майна".

Згідно зазначеної постанови, об'єктом оцінки є нерухоме майно, яке підлягає оцінці відповідно до умов договору на проведення оцінки майна або за інших підстав, визначених законодавством.

Крім того, Інструкцією про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна (затверджена наказом Держбуду України 24.05.01 № 127 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 10.07.2001 за № 582/5773, в редакції чинній на момент проведення перевірки) встановлено порядок та методику проведення технічної інвентаризації збудованих (реконструйованих, будинків, допоміжних будівель та споруд з метою: визначення їх фактичної площі та об'єму (щодо проектних), обстеження та оцінки технічного стану наявних об'єктів, установлення вартості об'єктів.

Матеріали технічної інвентаризації є майном бюро технічної інвентаризації та слугують підставою для надання інформації згідно з чинним законодавством.

Відповідно до пп. 5.1.20 п. 5.1 ст. 5 Закону "Про податок на додану вартість" №168 звільняються від оподаткування операції з: поставки житла (об'єктів житлового фонду), крім їх першої поставки.

Для цілей цього підпункту під першою поставкою житла (об'єкта житлового фонду) розуміється перше передання готового новозбудованого житла (об'єкта житлового фонду) у власність покупця або поставка послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) із спорудження такого житла за рахунок замовника.

Враховуючи вищезазначене, операцією з першого постачання житла буде вважатися операція з передачі права власності (оформлення правовстановлюючих документів) на готове новозбудоване житло (об'єкт житлового фонду) до першого власника такого житла, незалежно від джерел фінансування будівництва: чи за рахунок власних коштів підприємства забудовника, чи за рахунок учасників фонду фінансування будівництва, чи за кошти держателів облігацій.

Колегія суддів зазначає, що у випадку коли будівництво житла здійснюється забудовником за рахунок залучених ФФБ, податкові зобов'язання у забудовника виникають:

- по операціях з постачання послуг зі спорудження житла на загальних підставах за правилом першої події, встановленим пунктом 7.3.1 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість";

- по операціях з передачі права власності (оформлення правовстановлюючих документів) на готове новозбудоване житло (об'єкт житлового фонду) до першого власника такого житла, незалежно від джерел фінансування будівництва, чи за рахунок власних коштів підприємства забудовника, чи за рахунок учасників фонду фінансування будівництва, чи за кошти держателів облігацій, у періоді передачі права власності (оформлення правовстановлюючих документів) на готове новозбудоване житло.

Операції по перерахуванню коштів, залучених ФФБ, забудовнику не змінюють податкового кредиту ФФБ та податкових зобов'язань забудовника.

Також колегія суддів зазначає, що відомості бухгалтерської довідки ТОВ "МЖК Житлобуд" від 10 січня 2014 року за № 3 не відповідають графіку фінансування об'єкту будівництва, затвердженим Договором про внесення змін № 4 до Генерального договору на забудову від 18 лютого 2008 року за № ФБ08.0102/08, відповідно до якого розмір фактично отриманих позивачем коштів відрізняється від розміру оприбуткованому останнім в деклараціях за спірний період.

Відомості щодо обрахунку податку на додану вартість в бухгалтерській довідці від 10 січня 2014 року № 3 не відповідають сумам фактично отриманих позивачем.

Згідно бухгалтерської довідки ТОВ "МЖК Житлобуд", фондом фінансування будівництва було залучено кошти лише для 21 квартири та 5 офісних приміщень, тоді як 32 квартири будинку № 37, квартал 278, м. Кременчук були реалізовані Державній іпотечній установі.

Отримані від Державної іпотечної установи кошти не були задекларовані та оподатковані.

Позивачем по справі до суду було надано бухгалтерські довідки, які за змістом суперечать одна одній, а також зазначає, що доказів оприбуткування позивачем зазначених в деклараціях коштів останнім ані під час проведення перевірки, ані в ході судового розгляду справи не надано.

Також, як вже зазначалося, перевіркою не встановлено відображення у податковому обліку ТОВ "МЖК Житлобуд" операцій з поставки житла у період передачі права власності на готове новозбудоване житло.

З огляду на зазначене, в порушення п.1.4, п.1.6 і п. 1.18 ст.1. п.4.1 ст.4 Закону №168 підприємством неправомірно занижено показники у рядку 01 Декларацій "Операції на митній території України, що оподатковуються за ставкою 20 відсотків, крім імпорту товарів", тобто не враховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість від реалізації об'єктів інвестування за звичайними цінами, в загальній сумі 2 439 809 грн.

Крім того, колегія суддів зазначає, що аналогічні висновки містяться і постанові Полтавського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2013 року, залишеній без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року, відповідно до висновків якої судом підтверджено порушення ТОВ "МЖК Житлобуд" п. 1.4, 1.6, 1.18 ст. 1, п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого підприємством не враховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість від реалізації об'єктів інвестування за звичайними цінами, в загальній сумі 2 439 809,00грн.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було обґрунтовано та правомірно було ухвалено рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду 29.01.2014 року відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта - Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК Житлобуд".

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК Житлобуд" залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 29.01.2014р. по справі № 816/5634/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Зеленський В.В.Судді П'янова Я.В. Чалий І.С. Повний текст ухвали виготовлений 21.05.2014 р.