УКРАЇНА
Господарський суд
Житомирської області
___________
_______________
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Від "13" травня 2014 р. Справа № 906/513/14
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Вельмакіної Т.М.
за участю представників сторін:
від позивача: Бонтлаб В.В. - довіреність від 12.05.2014;
від відповідача: не з'явився
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Приватного підприємства "Адлєр" (м.Київ)
до Фермерського господарства "Пролісок Агро" (с.Скаківка бердичівський район Житомирська область)
про стягнення 314970,42 грн.
В порядку ст. 74-1 ГПК України, представник позивача брав участь в судовому засіданні 13.05.2014 в режимі відеоконференції.
Позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 314970,42 грн., з яких: 154100,54грн. основного боргу, 84755,30грн. курсової різниці, 23611,57грн. 20% річних, 15294,26грн. пені, 6388,64грн. інфляційних та 30820,11 грн. 20% штрафу.
05.05.2014 на адресу суду повернулася копія ухвали господарського суду Житомирської області від 24.04.2014 про порушення провадження у справі, направлена відповідачу за адресою: Бердичівський р-н., с. Скаківка, вул. Леніна, 20, з відміткою відділення поштового зв'язку: "За закінченням терміну зберігання" (а.с. 43-45).
12.05.2014 на адресу суду повернулася копія ухвали господарського суду Житомирської області від 25.04.2014 про виправлення описки, направлена відповідачу за адресою: Бердичівський р-н., с. Скаківка, вул. Леніна, 20, з відміткою відділення поштового зв'язку: "За закінченням терміну зберігання" (а.с. 51-53).
12.05.2014 на адресу суду від позивача надійшли заява №08/05/05 від 08.05.2014 про зменшення розміру позовних вимог з додатками (а.с. 54-73) та супровідні листи про долучення до матеріалів справи довідки про заборгованість відповідача станом на 08.05.2014, примірника акту звірки та доказу направлення його на адресу відповідача, довіреності від 12 травня 2014 року на представництво інтересів ПП "Адлєр" (а.с .74-83).
Згідно заяви про зменшення позовних вимог (а.с. 58-64), посилаючись на ст. 22 ГПК України та Постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції", оскільки при оформленні позовної заяви було допущено технічну помилку - не враховано здійснених відповідачем оплат в сумі 43000,00грн., позивач просить суд стягнути з відповідача 111100,54грн. основного боргу, 56767,25грн. курсової різниці, 23584,79грн. 20% річних, 15861,54грн. пені, 9120,88грн. інфляційних та 22220,11грн. 20% штрафу, а всього 238655,11грн.
Згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог.
Враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог не суперечить чинному законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, суд приймає заяву позивача від 08.05.2014 до розгляду.
Спір вирішується з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог та приписів п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.11р. № 18, згідно яких у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
За п. 3.9.1 вищезазначеної Постанови Пленуму ВГСУ, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. Там же зазначено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що відповідача було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, проте, своїм правом приймати участь в судовому засіданні останній не скористався.
Абзацом абз.1 п.3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011р. №18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи, що ухвали про порушення провадження у справі та про виправлення описки було надіслано відповідачу за належною адресою, однак повернуто підприємством зв'язку "за закінченням терміну зберігання", зважаючи, що явка представника відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалася, клопотань про відкладення розгляду справи та повідомлень суду щодо поважності причин відсутності представника відповідача в судовому засіданні до суду не надходило, при цьому в ухвалі суду від 24.04.2014 (а.с .1) відповідач попереджався, що у випадку неможливості направлення в судове засідання своїх повноважних представників, до дня судового засідання він мав право подати через канцелярію господарського суду витребувані ухвалою документи, тому суд вважає за можливе розглянути спір у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Як зазначив позивач у позовній заяві, заяві про зменшення позовних вимог та вбачається з матеріалів справи, 08.04.2013 між Приватним підприємством "Адлєр" (продавець, позивач) та ФГ "Пролісок Агро" (покупець, відповідач) було укладено Договір поставки №101/Н (далі - Договір (а.с. 12-14)), згідно п. 1.1. якого останній визначає умови купівлі-продажу насіння (надалі - Товар).
08.04.2013 сторонами підписано Додаток №1 до Договору (а.с. 15).
За умовами п. 2.1. Договору, асортимент Товару, його кількість, ціна визначаються у додатках та/або накладних документах відпуску Товару, що є невід'ємною частиною цього Договору. У випадку розбіжності даних у додатках щодо найменування, кількості і ціни товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній перевагу має видаткова накладна.
Згідно п. 2.2. Договору, всі рахунки та накладні документи, що виписані в період дії даного договору є його невід'ємною частиною.
Товар може передаватися покупцю партіями (п.3.1 Договору).
Позивач вказує, що на виконання умов Договору, додатків до нього та видаткових накладних, відповідачу було поставлено товар на загальну суму 363000,77грн., однак відповідач в обумовлений Договором строк розрахунки у повному обсязі не здійснив, сплативши 251900,23грн., внаслідок чого, станом на час звернення до суду заборгованість останнього склала 111100,54грн.
За невиконання грошових зобов'язань, на підставі п. 8.2., п. 8.6. Договору та ст. 625 ЦК України, позивач нарахував до стягнення з відповідача 23584,79грн. 20% річних, 15861,54грн. пені, 9120,88грн. інфляційних та 22220,11грн. 20% штрафу. Крім того, посилаючись на п. 5.1. Договору та ч. 2 ст. 524 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідача 56767,25грн. курсової різниці.
Відповідач позов за підставами пред'явлення та предметом не оспорив, доказів проведення розрахунків з позивачем не надав.
Оцінивши в сукупності матеріали справи, врахувавши приписи законодавства, що регулюють спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, враховуючи наступне.
Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.
За ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги ґрунтуються на укладеному між сторонами Договорі поставки 101/Н від 08.04.2013 з Додатком №1 до нього (а.с.12-15).
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.712 ЦК України).
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).
Матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що на виконання умов вищевказаного Договору, на підставі видаткової накладної №РН-0000141 від 11.04.2013, довіреності №41 від 11.04.2013 та акту приймання-передачі-продукції №РН-0000141 від 11.04.2013 (а.с. 23-26), позивачем було поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 363000,77грн.
Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За п. 5.3. Договору, оплата товару проводиться наступним чином:
- 30% вартості товару оплачується покупцем в строк до 15 квітня 2013;
- 20% вартості товару оплачується покупцем в строк до 17 червня 2013;
- 50% вартості товару оплачується покупцем в строк до 01 жовтня 2013. Без виставлення рахунку-фактури.
З наявних в матеріалах справи платіжних доручень (а.с. 27, 67-68) та банківських виписок (а.с. 69-70) вбачається, що відповідачем було сплачено 251900,23грн., внаслідок чого заборгованість відповідача, як на час звернення позивача до суду так і на час вирішення спору в суді, склала 111100,54грн., що також вбачається з довідки позивача (а.с. 57).
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За ст. 525 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 193 ГК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача 111100,54грн. основного боргу є правомірною та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.
Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Як передбачено ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст. 549 ЦК України).
У відповідності до п. 8.2. Договору, за прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день.
Також за умовами п. 8.4. Договору, покупець, у випадку порушення умов оплати вартості товару, сплачує на користь продавця штраф у розмірі 20% від вартості неоплаченого товару.
Згідно п.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, у відповідності до п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Як вбачається з п. 8.3. Договору, відповідно до ст. 259 ЦК України, сторони домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій становить 5 років з моменту підписання даного Договору. Крім цього, сторони, відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним Договором, здійснюється протягом 5 років.
Тобто, за домовленістю сторін було збільшено, як строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій за договором, так і період їх нарахування, що узгоджується з вищенаведеними приписами законодавства та ст.259 ЦК України, згідно якої позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.
Як вбачається з розрахунку позивача (а.с .57), пеню в сумі 15861,54грн. останнім нараховано за період з 18.06.2013 по 07.05.2014, з урахуванням здійснених проплат. Штраф позивачем нараховано у розмірі 20% від вартості неоплаченого товару, що складає 22220,11грн.
Господарський суд, перевіривши вказані розрахунки пені та штрафу, вважає, останні здійснено позивачем обґрунтовано та вірно.
Крім того, приписами ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з п. 8.6. Договору, сторони, згідно п. 2 ст. 625 ЦК України дійшли згоди, що покупець у випадку прострочення оплати товару за користування коштами продавця сплачує на користь останнього 20% річних.
Так, на підставі ст. 625 ЦК України та п. 8.6. Договору, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 23584,79грн. 20% річних та 9120,88грн. інфляційних.
Суд, перевіривши розрахунок інфляційних та 20% річних (а.с. 55-56), дійшов висновку, що визначені позивачем їх суми нараховані обґрунтовано та вірно, тому вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Що стосується заявленої позивачем до стягнення курсової різниці у розмірі 56767,25грн., обґрунтованої п. 5.1. Договору та ч. 2 ст. 524 ЦК України, слід зазначити наступне.
За умовами п. 5.1. Договору, покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною в додатках, що є невід'ємною частиною цього Договору. Відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони дійшли згоди, що ц і н а на товар та загальна сума договору зазначені у додатках і визначені у національній валюті України в сумі, еквівалентна курсу долару США на міжбанківському валютному ринку України на день підписання даного Договору.
У відповідності до п. 5.2. Договору, т о в а р о п л а ч у є т ь с я на розрахунковий рахунок продавця в національній валюті, згідно ц і н вказаних у відповідних додатках до договору, скоригованих пропорційно зміні долара США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату оплати товару.
Згідно примітки Додатку № 1 до Договору, в тому випадку, якщо курс долара США на день оплати вище, ніж курс долара США на день підписання договору, сторони, д л я в и з н а ч е н н я с у м и, я к а п і д л я г а є о п л а т і, використовують наступну формулу:
S = (А1/А2)*В, де:
S- ціна на момент оплати;
В- ціна на момент підписання;
А2- курс (НБУ) долара США до гривні на день підписання договору;
А1- курс (НБУ) долара США до гривні на день перерахування грошей.
Тобто, у вищенаведених пунктах договору йдеться про ціну на товар, натомість позивачем заявлено до стягнення з відповідача курсову різницю, що не передбачено ні умовами Договору, ні приписами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, у тому числі і ст. 524 ЦК України.
Згідно п.4 Наказу Міністерства фінансів України від 10.08.2000 №193 "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 "Вплив змін валютних курсів", курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах. При цьому валютний курс - це встановлений Національним банком України курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни.
Що ж стосується ціни на товар, а відповідно і суми боргу, то позивачем визначено та заявлено до стягнення суму заборгованості у розмірі 111100,54грн. і саме на вказану суму боргу, за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано 20% річних, пеню, інфляційні та 20% штрафу, що є правомірним.
За вищенаведеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення курсової різниці у розмірі 56767,25грн.
Відповідно до статей 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними та допустимими у справі доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ст. 32 ГПК, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін.
Відповідач доказів на спростування викладених у позовній заяві обставин суду не надав. При цьому, позивач довів суду обґрунтованість заявлених позовних вимог належними та допустимими доказами.
Отже, позов підтверджений належними доказами, копії яких долучено до матеріалів справи та підлягає частковому задоволенню на суму 181887,86 грн., з яких: 111100,54грн. основного боргу, 23584,79 грн. 20% річних, 15861,54 грн. пені, 9120,88 грн. інфляційних, 22220,11 грн. штрафу. В частині стягнення 56767,25грн. курсової різниці суд відмовляє.
Судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог, виходячи з ціни позову, зазначеної у заяві про зменшення позовних вимог.
Суд також враховує приписи абз. 5 пункту 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.11р. №18 "Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції", відповідно до якого зменшення розміру позовних вимог, згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір", є підставою для повернення відповідної суми судового збору.
Крім того, при зверненні з позовом до суду, позивач надміру сплатив 0,60грн. судового збору.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України „Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
За вказаного, судовий збір у розмірі 1526,90грн., підлягає поверненню позивачу.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32-34, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фермерського господарства "Пролісок Агро" (13326, Житомирська обл., Бердичівський р-н., с. Скаківка, вул. Леніна, буд.20, ід. код 36532963 на користь Приватного підприємства "Адлєр" (10007, Житомирська обл., м.Житомир, вул.Авіаторів, буд.9, ід код 35954742):
- 111100,54 грн. основного боргу,
- 23584,79 грн. 20% річних,
- 15861,54 грн. пені,
- 9120,88 грн. інфляційних,
- 22220,11 грн. штрафу,
- 3637,76 грн. витрат по сплаті судового збору.
3. В решті позову відмовити.
4. Повернути Приватному підприємству "Адлєр" (10007, Житомирська обл., м.Житомир, вул.Авіаторів, буд.9, ід код 35954742) з Державного бюджету України 1526,90грн. судового збору, сплаченого ним за платіжним дорученням №1178 від 15.04.2014.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 19.05.2014.
Суддя Вельмакіна Т.М.
Віддрукувати:
1 - до справи;
2 - відповідачу (рек. з пов. про вруч.).
Судове рішення № 38814451, Господарський суд Житомирської області було прийнято 13.05.2014. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 906/513/14. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: